Курсовая работа: Зовнішня політика Речі Посполитої в другій половині XVI ст. – першій половині XVII ст.

В наступному 1583р. на річці Плюссе було укладено перемир’я зі шведами, які утримали за собою російські міста Короп’є, Ям, Івангород і все узбережжя фінської затоки, крім невеликого виходу в Балтійське море в районі гирла Неви.

Подальше воєнне протистояння Речі Посполиті і Московської держави припадає на першу третину XVII ст. Після того як Сигізмунд ІІІ у 1598р. зазнав поразки у Швеції в намагань відновити там свої позиції як короля й наступного року був детронівзований шведським парламентом, він звернув погляд на Схід, щоб компенсувати втрачене. До цього спонукало політична криза, яку переживала Московська держава на початку XVII ст., у так звані “смутний час”. Король і дехто з його оточення тішив себе надією, що успішне втручання в московські справи допоможе йому повернути шведський трон.

У 1602р. Польський магнат князь Адам Вишневецький оголосив про те, що в нього перебуває царевич Дмитрів, який врятувався від рук вбивць. Це був Самозванець, який увійшов в історію під іменем Лжедмитрій І. Уряд Годунова заявив, що це втікач монах Григорій Отреп’єв і вимагав його видачі. Проте скоро й інші пани підтримали авантюриста, в тому числі і воєвода Юрій Мнішек. Лжедмитрія підтримував польський король Сигізмунд, правда, на жорстких умовах: вступивши на престол повинен повернути Смоленськ і Сіверську землю, надати допомогу Сигізмунду у набутті шведської корони і сприяти об єднанню Московської держави з Польщею. Свої умови вимагав від Лжедмитрія і польський воєвода Юрій Мнішек – одружитися на його дочці Марині, віддати їй у володіння Новгород і Псков ,погасити його борги. Лжедмитрій пообіцяв і королю і Мнішеку, але виконав лише одне – одружився на Марині, в якій був закоханий.

Поява Самозванця збіглася з ослабленням уряду Годунова, який продовжував політику Івана Грозного у відношенні до бояр. І тим самим викликавши ненависть бояр до неродового царя. Серед них готувалась змова проти Годунова. Шлях наступу Лжедмитрія на Москву проходив по південно-західній окраїни Російської держави, де населення вже піднялося проти Бориса Годунова.

Тому війська Лжедмитрія швидкими темпами росло і стрімко просувалась вперед. Царські воєводи іноді і без бою віддавали міста. Інші, прямо переходили на сторону Лжедмитрія. На протязі двох тижнів його признали Путивль, Рильськ, Севск, Курск, Кроми і інші міста.

Перший серйозний опір Лжедмитрій зустрів лише під Новгород-Сіверським. В січні 1605р. під Добринічами він потерпів поразку. Але від цього не покращилось становища царя.

Повстання продовжувала рости, охоплюючи все нові території. Це використав в свою користь самозванець. Невдовзі на сторону Лжедмитрія перейшли Рязань, Тула і Алексин.

Ситуація в країні кардинально змінилася після того, як 13 квітня 1605 року раптово помер цар Борис. Його успадковував 16-літній син Федір, але багато бояр боялися, що він, не маючи батьківського досвіду й розуму, не зможе подолати зі смутою. Незабаром його вбили.

20 червня 1605р. Лжедмитрій на чолі польського загону ввійшов до столиці де через місяць був коронований. Однак спиратися на бояр йому не вдалося тому, що був непотрібен боярам, так як династія Годунових була знищена. Нашмагавшись найти підтримку серед московської аристократії, повернув з заслання бояр які постраждали при Борисі Годунові.

Дворянам які находилися на військову службу, були надані землі. 7 січня 1606р. було закріплено положення кабальних холопів, закон 1 лютого 1606р. зберігав п’ятирічний строк розшукування біглих селян. Всі ці заходи носили яскраво виражений кріпосний характер, і по суті справ представляли собою продовження політики попередніх років.

Бояри створили Лжедмитрія І як знаряддя боротьби проти Бориса. Новоспечений царевич отримав підтримку від усіх верств населення, які не стільки вірили в його царське походження, скільки намагалися заявити про своє невловольство. Бояри, шукали зручного випадку для відсторонення самого Лжедмитрія.

2 травня 1606р. в Москву прибула з Польщі наречена, Марина Мнішек в супроводі дух тисяч озброєних шляхтичем. 8 травня відбулася одруження. Під час св’ята польські пани і солдати почали грабували мешканців.

17 травня в столиці спалахнуло повстання, у ході якої були перебиті багато поляків, литовці та інші іноземці. Кремль був захоплений юрбою, народу. Змовники скористалися метушнею й вбили Лжедмитрія, проголосивши царем князя Василя Шуйського.

Так через одинадцять місяців закінчилась царювання цієї загадкової постаті. Таким чином перша спроба інтервенції польсько-литовських феодалів проти Російської держави потерпіла поразку.

Боярський цар Василій Шуйський, побоюючись відкритої інтервенції Речі Посполитої, прагнув не загострити з нею відносини. Однак якщо з початку йому вдалося запобігати прямої інтервенції, то це зовсім не була заслуга його дипломатії. Сигізмунд ІІІ не мав на той час змоги втручатися в справи Російської держави, тому що в самої Речі Посполитої починається повстання шляхти (рокош ) проти короля, і в цей час прийняло все більший розмах. В серні 1606р. під Сандомирок зібралися понад 50 тис. невдоволених шляхтичем. Положення змінилося коли рокошани в літку 1607р. були розгромлені гетьманом Жолкевським. З цього моменту починається новий етап в розвитку польської інтервенції.

Замість померлого Лжедмитрія І шляхетсько-панська Польща висуває нового авантюриста, знайомий під прізвищем Лжедмитрія ІІ. В липні 1607р. Самозванець видав себе за царевича Дмитрія, який врятувався у 1606р. Він з’явився вперше у містечку Стародуб. Згодом прибув до Речі Посполиті, де до того сидів у в’язниці.

У вересні 1607р. коли Тула ще оборонялось від військ Василя Шуйського, Лжедмитрій ІІ з загоном польських шляхтичем зрушив з Стародуба до верхів'я Оки. Падіння Тули в жовтні 1607р. змусило Лжедмитрія зупинитися на час в Комарицькій волості. Звідси він знову почав наступ на північ на початку 1608р. Трохи затримався в Орле, де почав зібрати військо. Протягом зими і літа 1607-1608рр. навколо Лжедмитрія зібралась значні польсько-литовські загони.

Розгромивши весною 1608р. царські війська під Болховом, загони Лжедмитрія ІІ 1 червня підійшли до Москви і почали облогу.

Взяти столицю не вдалося і тому війська Лжедмитрія ІІ зупинилися неподалік від Москви (12км.), розташувався табором в селі Тушино, і тому його прозвали "тушинський вор". Невдовзі в тушинському таборі опинилася Марина Мнішек, яка визнала нового самозванця своїм покійним чоловіком Лжедмитрієм І.

В таборі почали стікатися ратні люди, а також окремі представники боярських родів які були невдоволені Василем Шуйським. В Тушині утворився свій царський двір, боярська дума. Римо-католицька церква уважно спостерігала за тим, що відбувалося в Росії, сподіваючись використати Лжедмитрія у своїх цілях.

Уряд Шуйського, який був невзмозі очолити боротьбу проти інтервентів, все більше і більше утратив вплив в державі. Тушенці почали грабувати захоплені міста. Лжедмитрій ІІ роздавав цілі села і міста своїм прихильникам, підлягаючи населенню повного розорення. Перед російським народом відкривається дійсна роль польського авантюриста Лжедмитрія ІІ.

На насилля тушенців міщани і селяни вже в кінці 1608р. відповіли стихійним підняттям народної війни. Центром народного руху були великі міста: Новгород, Вологда, Великий Устюг та інші. Прикладом героїчної боротьби з інтервентами являться оборона Троіце-Сергіевського монастиря. Селяни зібравшись за мурами монастиря оборонялись на протязі 16 місяців (вересень1608-січень1610р.) від 15 тисячного загону інтервентів. Великі людські втрати, безрезультатний штурм вимусили інтервентів зняти облогу. Оборона Троїце-Сергієвського монастиря свідчить про високий патріотичний під’йому народних мас.

В 1609р. польський король Сигізмунд ІІІ, остаточно впевнися в тому, що Лжедмитрій невзмозі оволодіти Москвою, і вирішив почати відкрите вторгнення.

У вересні 1609р. польське військо вторгнулося в Росію і підійшов Смоленська. Смолячи стійко захищали своє місто. Король не зміг відразу оволодіти Смоленськом і почав облогу міста, вирішили залучити до цього і сили Тушинського табору. Це прискорило розпад Тушина. Самозванець у грудні 1609р. втік у Калугу, де згодом був вбитий.

В Тушині бояри на чолі з Філаретом Романовим вирішили послати посольство до Сигізмунда ІІІ. Очолив посольство боярин Салтиков. У лютому 1610р. воно уклало з королем договір, за яким син короля Владислав визнавався російським царем. Влада обмежувалось Боярською думою "семибоярщина ".

У серпні 1610р. цей уряд уклав з С. Жулкевським договір, за яким: син Сигізмунда ІІІ Владислав, повинен був для зайняття престолу особисто прбути до Москви, прийнявши перед тим православ’я, поляки мали зняти облогу у Смоленська. Однак Сигізмунд ІІІ не збирався виконувати цей договір, тому що сам вирішив стати московським царем. Тим часом у вересні 1610р. На основі цього договору поляки ввійшли в Москву. Реальна влада опинилася в руках польського командування та його прибічників з московської знаті.

Після узяття Смоленська 2 червня 1611 року Сигізмунд, залишивши в місті гарнізон, змушений був, побоюючись заколоту, розпустити свою армію й повернутися в Польщу. У червні 1611р. Після 21 місячної облоги капітулював Смоленськ. Після цього Сигізмунд ІІІ тріумфально в’їхав у Варшаву. На той час у ній як полонені перебували Василій Шуйський та кілька інших високопосталені московські діячі (серед них був Федір Романов). Король сподівався що йому вдасться заволодіти московським троном.

Тим часом шведи, скориставшись відкликанням російських сил з Новгородської землі до Москви, улітку 1611 року зайняли Новгород, Псков і Тихвін.

В Поволжі почалося формування народного ополчення під проводом Кузьми Мініна та князем Дмитрія Пожарського. Вирішальну роль у його створенні зіграло купецтво Нижнього Новгорода. Наймані загони також виразили бажання приєднатися до ополчення, але одержали відмову.