Курсовая работа: Зовнішня політика Росії
В умовах жорсткої міжнародної конкуренції економічний розвиток країни буде визначатися головним чином її науковими і технологічними можливостями. У співпраці з державами світу, що динамічно розвиваються, Росія має всі можливості найкращим чином реалізувати себе в таких високотехнологічних сферах, як сучасна енергетика, комунікації, космос, атомне машинобудування, авіабудування тощо.
Найважливішим фактором зміцнення авторитету Росії залишається питання розширення її співпраці з найбільшими економічними і фінансовими інститутами світу, безперешкодного виходу зі своєю продукцією на міжнародні ринки. Його вирішення буде сприяти більш раціональній участі країни у розподілі фінансових потоків, міжнародному поділі праці, отриманні повноцінних переваг від інтеграції в світову економіку.
Спираючись на сприятливе географічне положення, Росія має можливість ефективно реалізувати свій потенціал і в настільки перспективній сфері як сучасні комунікації, які фактично об'єднують величезний світ в єдине ціле.
Вона повинна стати великим експортером інтелектуальних послуг. Останні десятиліття Росія є помітним постачальником високоосвічених і перспективних кадрів за кордон, які роблять суттєвий внесок у процвітання країн перебування і світовий прогрес. Росія має багато передумов для того, щоб стати однією з найбільш розвинених держав світу, забезпечувати своєму народові гідне існування і розвиток у світовому суспільстві. За кількістю трудових ресурсів Росія займає 4 місце у світі. Зберігається високий інтелектуальний потенціал росіян. Росія поділяється на 11 великих економічних районів.
Аналіз структури ВВП вказує на те, що в Росії активно розвиваються промисловість, торгівля та інші сфери громадської діяльності. [7]
Росія — країна з перехідною економікою. Основні галузі промисловості: гірнича, нафтова, нафтопереробна, газова, металургійна (чорна та кольорова металургія), літако- та кораблебудування, космічна, машинобудівна, енергетичне обладнання, лісова, харчова та текстильна. У промисловості провідна роль належить важкій індустрії. [8]
Розділ 2. Зовнішня політика Росії
За дванадцять років, що минули після фінансової кризи 1998 р., позиція Росії у світі значно посилилася. До середини 2000-х років сприятлива кон’юнктура на енергетичному ринку й розумна макроекономічна політика російського уряду створили Кремлю таку позицію в світовій розстановці сил, якої він не мав із середини 80-х. Росія скористалася цією позицією, аби знову заявити про себе на міжнародній арені як про велику державу — автономний центр сили та впливу.
Погляньмо на стратегію розвитку Росії до 2020 р., проголошену Путіним і Медведєвим. Насправді, це не стратегія, а радше розпливчатий нарис майбутнього. Згідно з ним, Росія має стати провідною світовою економікою (п’яте місце у світі з ВВП). Вона передбачає соціальну стійкість (більшість населення складає середній клас) і політичну стабільність (багатопартійна система, в якій влада належить правлячій партії плюс розвинуті інститути держави). Така Росія могла б нарешті модернізувати свої збройні сили та стати сучасною військовою державою, здатною доставляти свої війська в будь-яку точку земної кулі. Вона також скористається своїм потенціалом «м’якого впливу»: російський світ стане привабливим, російське бачення — переконливим.
Ця Росія не лише ефективно захищатиме й просуватиме свої національні інтереси. Вона також нарівні конкуруватиме з Америкою, Європою та Китаєм. Вона буде наріжним каменем регіональної інтеграції у Євразії, глобальним «посередником» між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем, християнським та ісламським світом. Вона буде інтелектуальним лідером XXI століття, породжуючи передові науково-технічні ідеї.
Це бачення захоплює дух, особливо якщо порівняти його з сьогоденною реальністю. Сьогодні російська зовнішня політика не вирізняється стратегічним підходом. Вона має тактику, щонайбільше — прагматизм.
2.1 Основні положення сучасної зовнішньої політики
Росія, як і інші провідні держави, не сприймає однополярної системи світового політичного устрою. Водночас не в змозі стати сьогодні одним з двох могутніх полюсів світової структури. Найбільш ймовірно виглядає багатополярна модель світового розвитку. В багатополярному світопорядку зберігаються окремі «центри тяжіння». Це – Сполучені Штати Америки, які залишаються глобальною наддержавою, якою в Європі є Німеччина, бо саме навколо Німецького ядра (ФРН – Швейцарія – Австрія) створюється дійсно європейська спільнота, яка в тісному союзі з Францією може утворити несучу конструкцію нової континентальної Європи. На Середньому Сході це, безумовно, Іран, що розкинувся від Каспію до Індійського океану і абсолютно самостійний у прийнятті доленосних рішень. На Далекому Сході – Китай, а також Японія, не багата територіями та природними ресурсами, але потужна у фінансово-економічному відношенні. У Південно-Східній Азії – насамперед Індія, а потім Індонезія і Малайзія. І якщо в біполярній системі блоки були стабільними, то багатополярна модель передбачає рухливість та постійні зміни.
Зовнішня політика Російської Федерації являє собою систему поглядів на зміст і основні напрямки зовнішньополітичної діяльності Росії.
Правову базу дійсної зовнішньої політики складають Конституція Російської Федерації, федеральні закони, інші нормативні правові акти Російської Федерації, що регулюють діяльність федеральних органів державної влади в сфері зовнішньої політики, загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації, а також Концепція національної безпеки Російської Федерації, затверджена Указом Президента Російської Федерації від 10 січня 2000 р.
Вищим пріоритетом сучасного зовнішньополітичного курсу Росії є захист інтересів особистості, суспільства і держави.
У рамках цього процесу головні зусилля повинні бути спрямовані на досягнення наступних основних цілей:
- забезпечення надійної безпеки країни, збереження і зміцнення її суверенітету і територіальної цілісності, міцних і авторитетних позицій у світовому співтоваристві, що у найбільшій мірі відповідають інтересам Російської Федерації як великої держави, як одного з впливових центрів сучасного світу і, які необхідні для росту її політичного, економічного, інтелектуального і духовного потенціалу;
- вплив на загальносвітові процеси з метою формування стабільного, справедливого і демократичного світового порядку, що будується на загальновизнаних нормах міжнародного права, включаючи насамперед завдання і принципи Статуту ООН, на рівноправних і партнерських відносинах між державами;
- створення сприятливих зовнішніх умов для поступального розвитку Росії, підйому її економіки, підвищення рівня життя населення, успішного проведення демократичних перетворень, зміцнення основ конституційного ладу, дотримання прав і свобод людини;
- формування поясу добросусідства по периметру російських кордонів, сприяння усуненню наявних і запобіганню виникнення потенційних місць напруженості і конфліктів у прилягаючих до Російської Федерації регіонах;
- пошук згоди і співпадаючих інтересів із закордонними країнами і міждержавними об'єднаннями в процесі рішення задач, обумовлених національними пріоритетами Росії, будівництво на цій основі системи партнерських і союзницьких відносин, що поліпшують умови і параметри міжнародної взаємодії;
- усебічний захист прав і інтересів російських громадян і співвітчизників за рубежем;
- сприяння позитивному сприйняттю Російської Федерації у світі, популяризації російської мови і культури народів Росії в іноземних державах. [9].
2.2 Сучасний світ і зовнішня політика
Сучасний світ переживає фундаментальні і динамічні зміни, що глибоко торкають інтереси Російської Федерації і її громадян. Росія - активний учасник цього процесу. Трансформація міжнародних відносин, припинення конфронтації і послідовне подолання наслідків "холодної війни", просування російських реформ істотно розширили можливості співробітництва на світовій арені. Також великим кроком вперед є зведення до мінімуму погрози глобального ядерного конфлікту. При збереженні значення військової сили у відносинах між державами дедалі більшу роль відіграють економічні, політичні, науково-технічні, екологічні й інформаційні фактори. На передній план у якості головних складових національної міці Російської Федерації виходять її інтелектуальні, інформаційні і комунікаційні можливості, добробут і освітній рівень населення, ступінь сполучення наукових і виробничих ресурсів, концентрація фінансового капіталу і диверсифікованість економічних зв'язків. Склалася стійка орієнтація більшості держав на ринкові методи господарювання і демократичні цінності. Здійснення великого прориву на ряді ключових напрямків науково-технічного прогресу, що веде до створення єдиного загальносвітового інформаційного простору, поглиблення і диверсифікованість міжнародних економічних зв'язків додають взаємозалежності держав глобальний характер. Створюються передумови для побудови більш стабільного і кризостійкого світового устрою.
У той же час у міжнародній сфері зароджуються нові виклики і погрози національним інтересам Росії. Підсилюється тенденція до створення однополярної структури світу при економічному і силовому домінуванні США. При рішенні принципових питань міжнародної безпеки ставка робиться на західні інститути і форуми обмеженого складу, на ослаблення ролі Ради Безпеки ООН.
Стратегія однобічних дій може дестабілізувати міжнародне середовище, провокувати напруженість і перегони озброєнь, збільшити міждержавні протиріччя, національну і релігійну ворожнечу. Застосування силових методів в обхід діючих міжнародно-правових механізмів не здатне усунути глибинні соціально-економічні, міжетнічні й інші протиріччя, що лежать в основі конфліктів, і лише підриває основи правопорядку.
Росія домагається формування багатополярної системи міжнародних відносин, що реально відбиває багатогранність сучасного світу з розмаїттям її інтересів.