Научная работа: Топонімічні легенди і перекази сіл Кореччини
З епохи Київської Русі бере початок переказ про найменування поселення Погорільці, що знаходилося на території сучасного села Самостріли. Місцеві жителі потрапили в немилість до князя Ярослава Мстиславовича. Він спалив це поселення через несплату податків його жителями. Згодом село відбудувалося, але мешканці вперто протистояли новим натискам кривдників. Звідси й пішла теперішня назва села Самостріли, тобто ті, хто завзято відстрілювалися. Документальних даних про події, відтворені у цих народних переказах , мало.
Інші народні перекази, що стосуються княжої доби, пов’язані із двома селами-сусідами - Залізницею і Харалугом. Щодо першого з них , то серед місцевих жителів побутують перекази, що це поселення є дуже давнім. На околиці села його мешканці знайшли залізну руду і почали добувати її вручну, кустарним способом. Виплавляючи залізо, робили з нього різні знаряддя праці, наконечники до стріл. Цю роботу виконували майстри-ковалі. Вони також вправно виготовляли мечі, списи, військові обладунки та іншу зброю. Проте більш умілі ковалі жили в селі Харалуг. Мечі, які вони виготовляли, славилися в усій Русі. Навіть у «Слові о полку Ігоревім» згадано про «мечі харалуженні», тобто ті, які виготовляли в Харалузі.
До цього ж періоду слід віднести переказ про назву села Сторожів, пов’язану із його розташуванням на річці Корчик. Ця річка певний час була прикордонною, і тому місцеві князі, щоб уникнути небезпеки, почали будувати сторожові вежі і селити коло них сторожів. Згодом утворилося невелике поселення, яке отримало назву Сторожів.
Епоха втрати державної незалежності України породила великий цикл переказів про боротьбу нашого народу із зовнішніми ворогами, зокрема із монголо-татарськими і турецько-османськими поневолювачами. Вони теж стосуються різних топонімів нашої місцевості. Зокрема назва села Головниця. Якось на маленьке поселення напали татари. Розграбували його, а всіх мешканців повбивали. Жителі навколишніх сіл, розбираючи руїни та ховаючи вбитих людей, помітили дивну закономірність: усі вони лежали лицем донизу, тобто головами ниць. Від цього й пішла назва - Головниця.
Переказ про заснування села Даничів свідчить, що поселення носить таку назву через те, що воно засноване на місці, де турецько-татарські поневолювачі збирали данину із навколишніх сіл.
У топонімічних переказах важливе місце займає мотив спалення татарами поселень. Якось, говориться в одному з них, ординці напали на село , все пограбували, а потім спалили його. Так трапилось із селом Сапожин, яке було давнім містом давньоруської держави. До сьогодні одна з вулиць села носить назву Осташівка, що означає залишок ( остаток) населеного пункту.
Щоб повідомляти про напад ворогів, населення стало думати , яким же способом сповіщати про небезпеку. Було споруджено сигнальний стовп, вогонь на якому сповіщав про напад ворогів на навколишні села. А поселення , яке пізніше утворилося на цьому місці, стали називати Стовпином.
Існують і інші топоніми, які свідчать про нашестя татар на територію сучасного Корецького району. Це назви сіл Копитів і Топча. Де зараз розташоване село Копитів, розповідається в переказі, була велика галявина посеред лісу та непрохідних боліт. Татари, переганяючи награбовану худобу, зупинялися тут на перепочинок. Худоби було багато, тому після того, як вороги вирушали далі, на місці стоянки все було стоптане копитами. На території сучасної Топчі було село, яке називалося Якубівка. Але татари, вдершись у село, знищили його, буквально стерли з лиця землі, «втоптали в землю». З тих пір відроджене заново село почали називати Топчею.
Найменування деяких географічних об’єктів Корецького району пов’язується з часами козаччини. Найпершим свідченням цього є назва села Козак. Одного разу поблизу поселення проходили козаки і залишили там одного – смертельно пораненого – далі йти він не міг. Згодом безіменний козак помер і був похований на сільському цвинтарі, а на його могилі місцеві жителі поставили величезний камінь. Відтоді, коли запитували якогось прохожого: «Куди йдеш?», то він без вагань відповідав : «До козака». З тих пір село почали називати Козак. Ще й досі на цвинтарі знаходяться величезні камені, що свідчать про поховання там козака.
Прославилися козаки не тільки бойовою вправністю, а й тим, що серед них були вправні ковалі, кожум’яки. Місцеві перекази свідчать, що на території сучасного села Гвіздів колись було козацьке поселення. Його жителі-козаки прославились тим, що самостійно виготовляли зброю та знаряддя праці. Будинки в них були дуже стійкими, витримували будь-які руйнування. Причиною цієї стійкості були міцні цвяхи (гвозді), що їх виготовляли козаки. Цим і прославилось козацьке поселення, яке згодом почали називати Гвоздовом.
Село Залізниця, згадане нами раніше, теж пов’язане з періодом козаччини. Як свідчать перекази, саме тут був викуваний іменний меч для Б.Хмельницького.
Топонімічний пласт народної словесності формувався, звісно, віддавна, цілими століттями, але вважати його абсолютно завершеним ніяк не можна. Про це свідчать і найменувння криниць, які пов’язують з періодом національно-визвольних змагань 1940-1950 років.
Так, одну з криниць, що знаходиться в селі Ганнівка, називають Поляковою. Це тому, що під час Другої світової війни біля неї росла величезна вишня, на якій ногами доверху було повішено поляка. Бідолашний чоловік конав три дні, проте допомогти йому ніхто не міг, адже кожен дорожив власним життям. Згодом люди засипали цю криницю і стали називати її Поляковою. Проте, історія криниці є, імовірно, іще давнішою, оскільки місцеві старожили не пам’ятають, коли вона була викопана. Таких криниць у Корецькому районі немає, адже вимурувана вона із каменю.
Інший переказ теж пов'язаний з подіями 1941-1945 р. Люди розповідають про криниці Карасєвичів. Розміщені вони були десь за півкілометра від річецького цвинтаря, по обидва боки дороги, в лісі. Одна - у дворі лісничого, адже тут колись знаходилось і саме лісництво, і покої лісничого; інша – майже навпроти, біля покоїв гайових, ними були у той час брати-поляки Карасєвичі. У ті криниці німецькі фашисти кидали тих, хто був їм неугодний (наприклад, туди потрапила жінка, що не дала окупантам повечеряти). Люди згодом засипали ці криниці, зараз на їх місці ростуть два кущі шипшини.
Велику групу, топонімічної прози становлять перекази, що стосуються розміщення самого об’єкта. Якщо звернутись знову ж таки до класифікації усної прози, то такі народні твори вирізняються за локальною ознакою. Це назви сіл Застав’я (розміщене за річкою Стави), Великі Межирічі (поселення, що утворилося між річками Стави та Ставка) та Устя (знаходиться в усті річки Случ). Вказані твори близькі до топонімічних переказів з історичними мотивами, останні відіграють в них другорядну роль, тобто створюють тільки відповідний «історичний» фон. Ми ж у своїй роботі не даємо їх сюжетно-тематичного огляду.
Історична частина пропонованого фольклорного пласту присвячена темі кохання. Про це свідчить переказ, пов'язаний з виникненням села Ганнівка. Дорогою, над якою розташоване теперішнє село, колись проїжджали чумаки. З одним із них була дружина, що звалася Ганною. Їй дуже сподобалась ця місцевість, і вона запропонувала чоловікові залишитись тут назавжди. Отримали від пана, що володів цими землями, дозвіл на освоєння місцевості, збудували хатину, але не довго тішилось щастям молоде подружжя, Ганна тяжко захворіла. Чоловік не хотів, щоб кохана помирала в чужому краї, і вивіз її звідси.
З цією історією пов'язаний і мотив захоронення скарбу. Перекази розповідають, що Ганна з чоловіком були дуже багаті, і перед тим, як покинути місцевість, захоронили свій скарб. Так само, за переказами, в лісі, поблизу Копитова також є захоронений скарб, якого грабіжники заховали від польської поліції.
Топонімічні перекази Корецького району нерідко пов’язують з господарською діяльністю і побутом місцевих жителів. Ряд творів стосується одного із занять людей. Так, село Жадківка пов’язане із знаряддям праці – жаткою, що її виробленням прославилися предки місцевих жителів. Мешканці, що пізніше стали шити взуття («сапоги»), заснували сапожне поселення, Сапожин. Жителі ж згаданого села Самостріли, за іншим переказом, були винахідливими, і вміли виготовляти зброю. Перекази свідчать, що вони навіть винайшли новий вид лука, відомого на той час як «самостріл» або «стріломет». Саме тому село назвалося Самостріли.
Чільне місце займають і гідронімічні легенди і перекази, що пов’язані з назвами річок, боліт, ставків. Так, річка Ревуха, що протікала кілька сотень років тому поблизу села Залізниця. Річка була повноводною, а коли весною на ній починала ламатися крига, то води несли її з шаленою швидкістю, утворюючи при цьому дивний звук, що нагадував рев диких тварин. Притока цієї річки була названа Лозою, оскільки місцина, якою вона протікала, була густо заросла верболозами. Назву ж Жабиного болота жителі села Копитів обумовлюють тим, що «місцевих жителів»-жаб колись водилась тут сила-силенна. Коли село Копитів стало розбудовуватись, жаби з болота розселились по всіх тутешніх водоймах. Неподалік цього ж села, в лісі є ставок, який називають Модестовим, оскільки його колись утримував польський пан Модест. Це було величезне, але дуже чисте і доглянуте водоймище, і такої риби, яка в ньому водилася, не було ніде більше.
Ми виявили також один переказ з фантастичним мотивом. Це розповідь про ліс, який люди називають Кругликом. Він розташований неподалік сіл Харалуг і Залізниця. Старожили кажуть, що коли потрапляєш у цей ліс присмерком, то тебе починає «водити» і ти ходиш «по кругу», кілька разів повертаєшся на одне й те ж місце.
Висновки
Працюючи над своєю науковою роботою, ми зробили спробу зібрати і систематизувати топонімічні легенди і перекази, що побутують у селах Корецького району. Щоправда, багато із переказів подано у кількох версіях, тому ми наводимо кілька варіантів походження одного й того ж топоніма. Це ми пов’язуємо з тим, що не завжди переказ чи легенда були записані нами безпосередньо від людини, що проживає в даній місцевості, про яку йдеться, а від мешканця сусіднього села.
Ми звернулись до проблеми розмежування понять «легенда», «переказ» і встановили, що більшість усних творів, записаних нами, є переказами.
Нами було проаналізовано проблему класифікації легенд і переказів, але ми зупинилися, як уже зазначалося, на сюжетно-тематичному їх огляді. Інколи нам доводилося відносити один і той же переказ до кількох пластів топонімічної прози. Це вмотивовуємо тим, що такі тексти є полісюжетними.
Ми розглянули питання виокремлення топонімічної прози і довели, якою різнобарвною в тематичному і сюжетному плані вона є у нашій місцевості.
Крім того, нами укладена збірочка легенд і переказів, які ми записали від мешканців сіл Копитів і Ганнівка.
Ми здійснили спробу погрупувати топонімічні легенди і перекази за сюжетно-тематичним критерієм, як це зробив В.Сокіл у праці «Писана керниця», адже ми не змогли втиснути записані твори в рамки однієї з класифікацій.
Нами виокремленні такі групи історичних переказів:
перекази княжого періоду та часів Київської Русі;
перекази про набіги монголо-татар;