Отчет по практике: Організація діяльності Тернопільтеплокомуненерго

1. Структура та організація підприємства Тернопільміськтеплокомуненерго, структура та функції служб головного інженера

2. Питомі норми палива і електроенергії на виробництво 1 Гкал тепла

3. Визначення загальної довжини та стану теплових мереж по районах та дільницях

Вступ

Україна щорічно споживає близько 200 млн. тон умовного палива і задовольняє свої потреби в природних енергоресурсах за рахунок їх власного видобутку приблизно на 45%. У ряді країн світу рівень енергетичної самозабезпеченості такий самий або навіть нижчий. Для таких країн особливо важливим є проблема енергетичної безпеки, яка базується, в першу чергу, на спроможності держави забезпечити ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів. На жаль, орієнтація в минулому господарських комплексів України на загальносоюзні потреби, а також вади командно-адміністративної системи керування обумовили низку проблем в розвитку економіки нашої держави.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки” вказано, що в Україні неприпустимо низька ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів. Енергоємність ВВП в Україні значно вища, ніж в економічно розвинених державах., що є наслідком деформованої структури виробництва та енергоспоживання, використання застарілих виробничих фондів енергетики, повільного впровадження енергозберігаючих технологій. Україна стоїть перед необхідністю вироблення нової енергетичної стратегії, інструментами реалізації якої мають стати, зокрема, Комплексна державна програма енергозбереження і Програма державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії і малої гідро- та теплоенергетики. До 2010 р. необхідно забезпечити економію паливно-енергетичних ресурсів в обсязі 12 – 15 % від загального їх споживання.

На сьогодні енергозбереження визначено одним із пріоритетних напрямків державної політики України і має реалізовуватися як довгострокова та чітко спланована програма дій. Вирішення проблеми енергозбереження дозволить нашій державі різко зменшити залежність її економіки від імпорту енергоресурсів, вивести з експлуатації низку генеруючих потужностей, провести технологічне переозброєння енергоємних галузей та структурну перебудову регіонів, створити конкурентноспроможне енергозберігаюче обладнання, суттєво обмежити вплив техногенних факторів на навколишнє природне середовище, забезпечити соціально-побутові потреби населення.

З метою сприяння здійсненню та довгостроковому розвитку процесів, спрямованих на підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, держава повинна створювати нормативно - правову базу, яка б задовольняла потреби практики. Державне управління у сфері енергозбереження здійснюється через відповідну систему управління, яка є сукупністю загальнодержавних, галузевих та регіональних органів управління, а також підприємств та організацій.

Державний комітет України з енергозбереження є центральним органом виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері енергозбереження. Одним з головних напрямів діяльності Комітету є розробка нормативно-правових актів у сфері енергозбереження.

Законодавство у цій сфері є комплексною складовою законодавства України і має розгалужену систему актів, які регулюють організаційно-правові, адміністративні, фінансові, цивільно-правові та інші відносини у сфері енергозбереження.

Діяльність у сфері енергетичних обстежень включає організаційне й методичне забезпечення, практичне визначення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів суб'єктами господарювання, в тому числі шляхом проведення обліку паливно-енергетичних ресурсів (далі - ПЕР), а також розроблення та обґрунтування енергоощадних ("енергозберігаючих") заходів і бізнес-планів інвестиційних проектів з енергозбереження.

Питання практичної організації та методичного забезпечення проведення енергетичних обстежень покладаються на Центральне агентство з енергетичних обстежень, яке створюється Держкоменергозбереження в установленому порядку як державне підприємство і керівник якого є за посадою членом ЦГЕА.

Здійснення енергетичного обстеження покладається на фахівців, що мають відповідну кваліфікацію. Енергоаудитором може бути особа, яка має вищу технічну освіту за фаховим напрямом Міносвіти "Енергетика, електротехніка та електромеханіка", а саме: інженер-електрик, інженер-електромеханік, інженер-теплотехнік, інженер-енергетик, а також інженер з автоматизації (за галузями народного господарства).

1. Структура та організація підприємства Тернопільміськтеплокомуненерго, структура та функції служб головного інженера

Сучасне підприємство (об’єднання) –складна динамічно-технічна система, окремі частини якої-технічна база, виробнича структура, трудові і матеріальні ресурси-постійно взаємодіють і розвиваються. Для координації діяльності й ефективної роботи всіх ланок необхідне управління. Ці функції виконує апарат управління, тобто сукупність працівників, які мають певну професійно-кваліфікаційну підготовку і на яких покладено керівництво підприємством або його виробничо-господарськими ланками.

Склад підрозділів управління, їх взаємозв’язок називається структурою апарата управління. Доповнивши структуру управління зв’язками між окремими підрозділами і ланками, матимемо організаційну структуру управління. Таким чином, організаційна структура управління - це склад, взаємозв’язок і підпорядкованість організаційних підрозділів апарату управління, що виконують різні функції по управлінню виробничими об’єднаннями, підприємством або цехом.

Основними елементами організаційної структури управління є склад і структура функцій управління, чисельність працівників управління за функціями і їх професійно-кваліфікаційний склад, склад самостійних структурних підрозділів, кількість рівнів управління і розподіл працівників за ними, а також інформаційні взаємозв’язки.

Побудова організаційних структур здійснюється з урахуванням певних вимог і критеріїв. Основний критерій - економічність апарату управління - оцінюється питомою вагою витрат на утримання адміністративно-управлінських працівників у собівартості продукції, кількістю управлінських працівників серед промислово-виробничого персоналу, розміром їх заробітної плати в загальному фонді оплати праці. Основні вимоги до організаційної структури такі:

1. Адекватність - забезпечення постійної відповідності організаційної структури параметрам виробничої системи.

2. Спеціалізація - функціональна замкнутість структурних підрозділів з чіткими межами і конкретними сферами діяльності.

3. Пропорційність - відповідність чисельності працівників управління їхнім функціям, обсягу робіт, співвідношення прав і обов’язків.

4. Гнучкість, динамізм- властивості організаційної структури миттєво реагувати на зміни в суб’єкті управління.

5. Адаптивність - властивість само пристосування при змінах у суб’єкті управління.

Структури управління підприємств досить різноманітні. Виділяють чотири основні типи (принципи) їх побудови: лінійну, функціональну, лінійно- функціональну і програмно-цільову.

Лінійна структура характерна тим, що керівник здійснює управління ланкою за всіма функціями. Кожний виробничий підрозділ очолює керівник, який повністю відповідає за роботу підпорядкованих ланок. Йому підпорядковані керівники і виконавці нижчих ланок, а він підпорядкований вищестоящому керівнику.

При лінійній структурі управління функціональні підрозділи не створюються, що вимагає від керівника і різноробочих знань і компетенції з усіх питань роботи підпорядкованих ланок. Лінійна структура забезпечує чіткість і простоту взаємовідносин, оперативність підготовки й виконання рішень, надійний контроль. Водночас обмежується ініціатива працівників нижчих рівнів, зростає обсяг інформації, яка передається від одного рівня до іншого. При великих масштабах і складності виробництва така структура практично не застосовується.

Функціональна структура характерна тим, що за окремими функціями управління створюються спеціальні підрозділи, працівники яких мають знання і навички роботи в надійній галузі управління. В цьому разі загальне керівництво здійснює лінійний керівник відповідного підрозділу через керівників функціональних органів. Кожний функціональний орган керує і несе повну відповідальність за окрему ділянку роботи підприємства. Виконавці при такій структурі підпорядковані не одному керівнику, а кільком, які спеціалізовані за функціями управління. Кожний із них має право давати розпорядження, обов’язкові до виконання. При функціональній структурі управління підвищується якість рішень, що приймаються, спрощується робота лінійних керівників, але виникають труднощі в координації рішень, знижується оперативність роботи органів управління і відповідальність за кінцеві результати. Отже, можна виділити такі переваги функціональної структури:

- ефективний централізований контроль за досягненням результатів у відповідних сферах діяльності;

- висока якість управління операціями у відносно стабільних сферах бізнесу;

- ефективне досягнення ефекту масштабу на базі функціональної спеціалізації.

Функціональна структура найпридатніша для великих моно продуктивних, моно ринкових організацій, головним завданням яких є отримання конкурентних переваг за рахунок мінімізації виробничих витрат.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--