Реферат: Аналіз залучення позикових коштів

¾ здійснити аналіз ефективності залучення позикових коштів;

¾ провести аналіз ефективності використання позикових коштів;

¾ обґрунтувати потребу підприємства в позиковому капіталі в майбутньому.

Об'єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є система виробничих відносин і позикових відносин як форми їх виразу в умовах ринкової трансформації економіки України.

Предметом дослідження є аналіз формування, використання та планування позикових коштів на матеріалі ВАТ „ДЗБК”.

Методологічна основа дослідження базується на системному методі пізнання, згідно з яким всі процеси і явища аналізуються у взаємозалежності, взаємозв'язку та розвитку. Для цього поєднуються загальнонаукові та спеціальні методи, взаємодія абстрактного й конкретного, аналізу й синтезу, історичного й логічного, індукції й дедукції, статистичні порівняння. При вирішенні завдань дослідження використовувались економіко-статистичні методи, порівняльний аналіз, вибіркові обстеження з наступним синтезом їх результатів.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі й нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, методичні та інструктивні матеріали, дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців в галузі позикових відносин.

1. Теоретичні основи аналізу та планування залучення позикових коштів підприємства

1.1. Сутність та класифікація позикових коштів підприємства

Залучення позикового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільового фінансування і на цій підставі підвищити ринкову вартість підприємства.

Позиковий капітал підприємства складається з довгострокових і поточних зобов'язань, забезпечень наступних витрат і платежів та доходів майбутніх періодів[20;30].

Зобов'язання характеризують заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов'язання поділяються на довгострокові і поточні (короткострокові).

До поточних зобов'язань належать зобов'язання, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу підприємства, або протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Довгострокові зобов'язання - це зобов'язання, погашення яких не передбачається протягом операційного циклу та термін погашення яких перевищує дванадцять місяців, починаючи з дати балансу.

Забезпечення наступних витрат і платежів складаються з нарахованих у звітному періоді майбутніх витрат і платежів (витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов'язання тощо), величина яких на дату складання балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишків коштів цільового фінансування.

Доходи майбутніх періодів складаються з доходів, отриманих протягом поточного або попередніх періодів, які належать до наступних звітних періодів.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на тер­мін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.

Важливою складовою позикових коштів є кредиторська заборгованість, яка належить до позапланових залуче­них джерел формування оборотних коштів, її породжує брак влас­них оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підпри­ємства коштів інших суб'єктів господарювання[13;17;19].

Іншими словами, кредиторська заборгованість — це короткост­рокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставка­ми-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгова­ність постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгова­ність, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, вико­ристовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одер­жує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник зму­шений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансо­вих ресурсів.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення кош­тів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості за­лежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо — від розміру та тривалості простроченої дебітор­ської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є креди­торська заборгованість.

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів[25]. З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

Питання про форми та види кредиту з практичного погляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Можливо, цим пояснюється надто вільне трактування цього питання в більшості публікацій з теорії кредиту. Важко віднайти навіть два підручники, в яких давалось би однакове трактування сутності та асортименту, форм і видів кредиту. І справа не тільки в різній їх кількості, а й у тому, що нерідко одне й те саме поняття одні автори називають формами кредиту, інші — видами, і навпаки. Деякі автори говорять лише про форми кредиту і зовсім не згадують про види. Такий різнобій може негативно впливати на практику організації кредитування, зокрема на розроблення її нормативно-інструктивного забезпечення.

Професор Б.С.Івасів [33] кредити класифікує за формами, не даючи чіткої класифікації за видами. Він зазначає, що «... в економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості та складу ознак класифікації видів кредиту » [33, с. 239] ознаки, що наводить у якості видових, вважає орієнтовними. Застерігає « від помилки, що часто трапляється в літературі та нормативних актах, коли змішуються поняття «види кредиту» та «форми кредиту» [33, с.239].

Івасів Б.С. визначає, що форма кредиту синтезує зміст і організацію кредитних відносин. Вона визначається за такими функціональними ознаками характер кредитних відносин, склад учасників (суб'єктів) кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. До функціональних форм кредиту належать, комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Професор Є.Ф. Жуков [34] притримується аналогічного принципу класифікації за формами. Головними виділяє комерційну та банківську.

Його класифікація за формами: 1. Комерційний. 2. Банківський кредит. 3. Споживчий кредит. 4. Державний кредит. 5. Міжнародний кредит.

Є.Ф. Жуков наводить детальну класифікацію міжнародного кредиту за формами.

Форми міжнародного кредиту він класифікує наступним чином: