Реферат: Архаїчне значення слів у словнику української мови

· відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утримання» (І. Ле);

· для мовної характеристики особи, яка говорить, наприклад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький);

· надання мові відтінку урочистості, схвильованої піднесеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина);

· створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече...» (І. Котляревський).

Челядь, шляхта, ланіти, чадо, реєстровий (козак), алтин, лицедій, півдинарій, коногон, вартівник, глас, весі, гаківниця, вельми, зигзиця, січовик, полтина, повелитель, бран, кожум'яка.

зозуля, актор — лицедій, битва — пря, уста — губи, відкривати — отверзати, рибар — рибалка, повітка – повість, сторожа- стража, паспорт – пашпорт,

дзеркало – зеркало, піїт –поет, інако, - інакше, читаючи- читяше, фортеця – фортеці,сей- цей, вражий- ворожий, весі- села, хлопець-отрок[5].

1.2 Напрямки дослідження архаїзмів в лексикографії

Лексика української мови складалася і розвивалася впродовж багатьох віків. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України.

Лексика (від грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад". Лексика - вся сукупність слів української мови. Ця сукупність є складною організованою системою, елементи якої тісно пов'язані спільністю чи протилежністю значень, стилістичного забарвлення, сфери вживання тощо[3].

Термін лексика вживається також на позначення певних груп слів, об'єднаних спільною ознакою, запозичена, застаріла, професійна, жаргонна, діалектна, поетична, експресивна лексика тощо.

В історії української літературної мови до сьогодні маловивченою, не завжди об'єктивно оціненою є мовна індивідуальність письменника, перекладача, фольклориста, етнографа, мовознавця-лексикографа, критика і публіциста, педагога Бориса Дмитровича Грінченка (1863–1910). Але у дослідженні архаїзмів значну роль відіграли праці Б.Грінченка в унормуванні української літературної мови в галузі фонетики, лексики, граматики, стилістики.

Великим здобутком лексикографії 20-х років був «Російсько-український словник», який упорядковувала й видавала Постійна комісія для складання словника живої української мови Української академії наук. Словник, головними редакторами якого були А. Кримський і С. Єфремов, зафіксував уже розвинуту поліфункціональну літературну мову.

У 30-х роках на всі лінгвістичні та лексикографічні праці, створені в попереднє десятиліття, мовознавча спадщина періоду Розстріляного Відродження мало досліджена. Найбільше для її вивчення було зроблено за межами України. Зокрема, серію розвідок присвятив зазначеній тематиці Юрій Шевельов.

Серед відомих укладачів словників, Л.А. Булаховський працював в Харківському університеті з 1916 року, протягом 1921–1941 років завідував кафедрою загального мовознавства. Після війни очолював Інститут мовознавства АН УРСР у Києві [7; 31].

М.Ф. Наконечний, який в Харківському університеті працював протягом майже півстоліття. Він був укладачем і редактором “Практичного російсько-українського словника” (разом із К. Т. Німчиновим), “Російсько-українського фразеологічного словника” .

Розвиток лексикографії з початку 90-х років минулого сторіччя характеризується активізацією словникової роботи у зв’язку зі становленням України як самостійної держави. Також треба відзначити помітну відсутність єдиних методологічних засад і навіть орфографічних принципів (можна провести певні аналогії між цим етапом і 1917 – 1933). З одного боку, безпосередньо продовжується лексикографічна практика попередніх років, у руслі якої перевидано кілька термінологічних словників кінця 50-х – початку 60-х pоків XX століття і видано кілька нових без належної ревізії лексичних норм української мови минулих років. З другого боку, наявна тенденція до повернення традицій українського словникарства кінця XIX – першої третини XX століття (з униканням іншомовних слів, посиленою увагою до народної лексики, «куванням» слів) та правопису 1928 року. Лексично-нормативні і правописні розходження посилюються також у зв’язку з перевиданням словників 1920-х pp. – «Практичний російсько-українських словник» О. Ізюмова, два перевидання словника «Фразеологія ділової мови» В. Підмогильного і Є. Плужника, «Правописний словник» Г.Голоскевича, та виданням словників авторів з української діаспори «Практичний словник синонімів української мови» та «Російсько-український словник складної лексики» С. Караванського, США.

Словники народної мови також містять у своєму складі архаїзми та історизми :

«Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини» В. Чабаненка (т. 1 – 4, 1992);

«Словник стійких народних порівнянь» О. Юрченка і А. Івченка.

1993 вийшов «Фразеологічний словник української мови» в 2 томах (друге видання – 1999).

У 1996 – 1997 з’явилися три різні перевидання «Словаря української мови» за редакцією Б. Грінченка.

Розпочалося видання «Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.» (опубліковано в. 1 – 6 по літеру Г, 1994 – 99), що укладається в Інституті українознавства НАН України у Львові.

«Словник синонімів української мови» (т. 1 – 2, 1999 – 2000)[4].

Що ж стосується української тематичної лексикографії, то тут спостерігається певне відставання. Українська мова ще не має достатньої кількості якісних словників. Тематичний принцип організації словникового матеріалу є зручним не лише для лексики. Як свідчать нові розробки в українській, тематичний принцип успішно застосовано у фразеологічних словниках при класифікації синтактичних одиниць – словосполучень і речень, наприклад як у словнику стійких народних порівнянь[8].

Тематичне групування фразеологізмів дає змогу виявити і показати системний характер фразеологічного багатства певної мови, підійти до його вивчення комплексно, а не спонтанно, таким чином істотно підвищуючи ефективність словника, розкрити варіантність фразеологізмів окремої семантичної групи [1].

В українському тлумачному словнику подаються найважливіші й найчастотніші слова сучасної української мови.

-найархїчнішій варіант слова

- найновіша лексика

- доступні й зрозумілі тлумачення слів