Реферат: Австралія 3

Невисокі вододіли розділяють низовини на три основні басейни. У центральному Квінсленді нечітко виражена водо­дільна гряда тягнеться від гір Східної Австралії до Західного плато, відрізаючи рівнину біля берега затоки Карпентарія від басейну озера Ейр. Далі на схід настільки ж низька вододільна гряда відокремлює басейн Муррею й Дарлінгу. Положиста і рівна Карпентарійська низовина має чітку межу на заході з нерівним районом Клонкаррі — МаунтАйза, складеним силь­но мінералізованими породами фундаменту, і на сході — із горами Східної Австралії. На відстані приблизно 480 км на південь від затоки Карпентарія південну межу рівнини скла­дає низька вододільна гряда. Ріки Гілберт, Фліндерс, Лайкхардт, що мають положисті подовжні профілі, впадають у за­току. Під час повеней великі ділянки рівнини затоплюються. Ґрунти району сприяють виростанню евкаліптового рідколіс­ся й лугів. У межах цієї рівнини випадає найбільша кількість опадів у порівнянні з будьякою іншою частиною Централь­них низовин. При цьому на вододілі середня річна сума опадів складає 380 мм, а на березі затоки Карпентарія — 970 мм. Прибережна рівнина в основному використовується під пасо­вища для великої рогатої худоби.

На південь від вододільної гряди низовини охоплюють південний Квінсленд і північносхідну частину Південної Ав­стралії. Найбільша їхня довжина з півночі на південь складає приблизно 1130 км, а із заходу на схід — 1200 км. Уся ця велика територія характеризується внутрішнім стоком і поді­ляється на кілька водозбірних басейнів. Найбільший з них — басейн озера Ейр площею 1143,7 тис. кв. км. Він включає біль­шу частину пустелі Сімпсон і живиться від численних рік, які періодично пересихають. Нахили тут настільки низькі, що ріки буквально розпластуються на поверхні, а потім знову з'явля­ються, іноді під іншою назвою. У такий спосіб Томсон і Барку, що починаються в горах Східної Австралії, дають початок КуперЛементу, Дайамантину з головними притоками Гамільтоном і Джорджиною перетворюються на Уорбертон. Рідко :тік із Західного плато може досягти озера Ейр через ріки УІакамбу й Ніле. Зазвичай ці водотоки являють собою лабі­ринт сухих русел, вкритих заростями евкаліптів. Випадкові глибокі відрізки русел утворюють цінні постійні водозбірні вирви. Стік у таких руслах буває не щороку. Але коли це трапляється, безсумнівним є їхній зв'язок із тропічними зли­ми, часом досить інтенсивними, що випадають у розташова.их на північ й схід горяних районах. Паводки, що виникають при цьому, широко розсіюються на території, і можуть минути тижні, перш ніж потік води зійде вниз за течією. Подібні паводки обумовлюють багатий ріст трав на пасовищах, але це лише тимчасове явище, на яке не можна розраховувати.

Низовини, розташовані на межі Південної Австралії і Квінсленда, використовуються під пасовища, а район навко­ло озера Ейр фактично залишається в природному стані. Значна частина цього району входить до складу Великого Артезіанського Басейну, і там пасовищне господарство за­безпечене водою. У південносхідній частині Центральних низовин розташований басейн Муррею й Дарлінгу, що являє собою найбільшу водозбірну систему материка. Це великий низинний район, який дренується ріками з досить нерегуляр­ним стоком. Незважаючи на велику площу дренованих зе­мель (1072,8 тис. кв. км) і велику довжину основних рік, обсяг стоку в цій системі невеликий.

Ріки Муррей і Дарлінг, що беруть початок у горах Східної Австралії, течуть на захід і південний захід через низинні тери­торії, де опадів мало, а випаровування високе. Ці фактори в поєднані з інтенсивним мандруванням русел призводять до зменшення витрат на більшій частині течії рік. Територія, дре­нована рікою Дарлінг, в основному використовується під ове­чі пасовища, але в східних частинах вівчарство поєднується з рільництвом.

Область Ріверайна, розташована між ріками Лаклан і Муррей, поряд із землями уздовж нижньої течії Муррею і його приток у Вікторії — найважливіший район тваринництва і зернового господарства Австралії. Рельєф і ґрунти там спри­яють проведенню великомасштабного зрошення. Найбільші масиви зрошуваних земель зосереджені між ріками Маррамбіджі й Лаклан (іригаційна система Маррамбіджі), у частині ба­сейну Муррею, що знаходиться в Новому Південному Уельсі (іригаційна система Ріверайна) і у Вікторії (система ГоулбернКампаспеЛоддон). Крім того, є кілька невеликих ареалів зро­шуваних земель у низов'ях Муррею. У цих місцевостях роз­водять велику рогату худобу і вирощують фрукти, виноград і овочі. З уведенням у дію гідроенергосистеми «Снігові Гори» здійснене додаткове перекидання стоку в басейн Муррею і Маррамбіджі, і там удалося розширити площі зрощуваних зе­мель. Однак для зрошення всіх земель води всетаки недо­статньо.

НАСЕЛЕННЯ АВСТРАЛІЇ

За оцінкою на грудень 1997 р., населення Австралії скла­дало 18 631 тис. чоловік, у т. ч. у Новому Південному Уельсі проживало 6 306,3 тис., Вікторії — 4 627,3 тис., Квінсленді — 3430,4 тис., Західній Австралії — 1 811,1 тис., Тасманії — 471,8 тис., на Австралійській столичній території — 309 тис. і на Північній території — 189,2 тис. Вікторія й Австралійська столична територія — найбільш густонаселені райони; великі пустельні області Північної території і Західної Австралії най­менш населені. Зростання населення залежить від природного приросту й міграції. Темпи природного приросту населення Австралії за останні 50 років значно скоротилися^ і сьогодні народжуваність сягає 1,8 дитини в розрахунку на одну жінку, що набагато нижче багаторічної норми відтворення населення (2,1 дитини). Тривалість життя значно збільшилася — 81 рік для жінок і 75 років для чоловіків.

Корінні жителі. Ймовірно, першопоселенці Австралії міг­рували з ПівденноСхідної Азії 40—60 тис. років тому через сухопутний міст, що існував під час покривного заледеніння, коли рівень Світового океану значно знизився. Деякі мігран­ти проникли на Тасманію теж по сухопутному мосту. Гадають, що під час заснування першого англійського поселення в 1788 р. в Австралії нараховувалося не менше 250 мов абори­генів. Сьогодні переважна більшість населення має європей­ське і переважно англійське походження, а з кінця 1970х ро­ків значно зросла частка осіб азіатського походження. Усього 2% населення складають нащадки корінних жителів Австралії. Поява європейців в Австралії виявилася згубною для абори­генів. Припускають, що коли наприкінці XVIII ст. почалося заселення материка європейцями, там проживало близько 1,2 млн аборигенів, однак зустрічаються і набагато менші оцін­ки — аж до 300 тис. Аборигенів відтісняли від джерел води і мисливських угідь, особливо на півдні й сході, чимало їх заги­нуло від голоду і спраги або були вбиті під час зіткнень з , білими поселенцями, а інші вмерли від хвороб, завезених єв­ропейцями. У Вікторії за ЗО років місцеве населення чисельні­стю 10 тис. чоловік скоротилося до 2 тис. Відомо, що остання чистокровна корінна жителька Тасманії Труганіні померла в 1876 р. Однак аборигени, які живуть на островах у Бассовій протоці, тепер називають себе прямими нащадками тасманій­ських племен. У 1921 р. загальна чисельність аборигенів Авс­тралії скоротилася до 60 тис. чоловік. У XIX ст. деякі абори­гени стали джерелом дешевої робочої сили у тваринницьких господарствах (ранчо) білих поселенців у внутрішніх райо­нах країни, а закони того часу закріплювали сегрегацію й по­неволення аборигенів. Положення аборигенів почало поліп­шуватися в другій половині XX ст., коли суспільна думка за­судила дискримінаційну політику попереднього періоду. Об­меження для аборигенів були зняті, і ці люди були зрівняні в соціальних правах з іншими австралійцями. Було також ужи­то зусиль, щоб закріпити землю за аборигенами в місцях їх­нього проживання і сприяти поширенню серед них освіти. Лише невелика частина австралійських аборигенів більшменш інтегрована в сучасне австралійське суспільство. При цьому вельми небагато аборигенів зберігають життєвий уклад своїх предків. За даними перепису 1996 р., в Австралії проживало близько 370 тис. чоловік, що вважали себе аборигенами (вклю­чаючи жителів островів Торресової протоки). Більшість або­ригенів проживає у великих містах — Сіднеї, Мельбурні і Брісбені. Однак чимало аборигенів живуть у віддалених місцевос­тях і нерідко складають там більшість населення. Зокрема, на їхню частку припадає понад 27% населення Північної терито­рії. Жителі островів Торресової протоки в основному прожи­вають у Квінсленді.

Імміграція була найважливішим фактором формування населення Австралії після заснування першого англійського поселення в 1788 р. Виділяють три стадії міграційного проце­су. Перша з них, що'тривала до кінця 1940х років, йшла нерів­номірно і відбувалася переважно з Великобританії. На зорі ко­лоніального періоду в Австралію засилали ув'язнених, яких анг­лійські суди засуджували до каторжних робіт. Однак епізодично до країни прибувало чимало добровільних переселенців. Іммі­гранти і їхні нащадки заклали фундамент державного устрою й політики Австралії. В основу протекціоністської політики з кінця XIX ст. були покладені принципи так званої «білої Авст­ралії» із метою захисту від імміграції з Азії (у країні був досвід масового переселення китайців у другій половині XIX ст. і особ­ливо під час золотої лихоманки 1850х років) і від притягнен­ня жителів тихоокеанських островів для роботи за контракта­ми на цукрових плантаціях Квінсленда. У період світової еко­номічної кризи і Другої світової війни імміграція сильно ско ротилася, і до середини 1940х років напередодні післявоєнної реконструкції господарства склад населення Австралії залиша­вся відносно однорідним. За даними перепису 1947 р., менше 10% населення не були уродженцями цієї країни (це був ре­кордно низький показник у всій історії заселення XIX—XX ст.). Понад 90% населення було британського походження (тобто нащадки переселенців з Великобританії й Ірландії), а більшість решти легко асимілювалася в англомовне суспільство (пере­важно особи європейського походження).

Друга стадія розпочалася наприкінці 1940х років. Уряд Австралії був змушений удатися до широкомасштабної іммі­граційної програми, що призвела до непередбачених наслід­ків. Спочатку переслідувалися дві мети — збільшити населен­ня країни для забезпечення її надійного захисту (у пам'яті ще була свіжа загроза японського вторгнення) і привабити малокваліфікованих і некваліфікованих робітників, у яких відчу­вала потребу обробна промисловість, що розвивалася висо­кими темпами. Протягом наступних 25 років імміграція в Ав­стралію різко зросла. У цей період переважала імміграція спо­чатку з країн Східної Європи (біженці наприкінці 1940х ро­ків), потім з Північної Європи і, нарешті, особливо з кінця 1950х років, з Південної Європи (переважно з Італії й Гре­ції). У 1969—1970х роках до Австралії переселилося 185 тис. чоловік (рекордно високий показник).

Третя стадія почалася з перегляду імміграційних квот наприкінці 1970х років і триває дотепер. Попит на дешеву робочу силу в цей період набагато випереджав імміграційні квоти. Австралійська влада скасувала етнічні, расові й націо­нальні критерії добору іммігрантів. Наприкінці 1970х років Австралія прийняла багато біженців із В'єтнаму й інших кра­їн Індокитайського півострова, і з того часу частка переселен­ців азіатського походження почала зростати. З липня 1997 по червень 1998 р. до Австралії офіційним шляхом прибуло 80,8 тис. переселенців, у тому числі 32% уродженців країн Азії, 19% — Нової Зеландії, 13% — Великобританії й Ірландії, 12% — інших країн Європи, 8% — країн Африки і 7% — країн Близького Сходу і Північної Африки. Ці даніпереконливо свідчать прд те, наскільки змінилася імміграційна політика Австралії. Близько 21% нинішніх жителів Австралії не є уро­дженцями цієї країни і ще 21% — нащадки іммігрантів дру­гого покоління, у яких хоча б один із батьків не був уро­дженцем цієї країни. Вплив різних культур очевидний: він проявляється у вигляді вулиць, у популярності ресторанів, що спеціалізуються на національних кухнях, у поширенні футболу (раніше його вважали «іммігрантською» грою), "' зростанні частки прихильників православного, мусульма; ського, індуїстського, сикхського і буддистського віроспої дань і в розмаїтості преси іноземними мовами. Наступною чисельністю після англомовної групи населення є вихідці Італії: близько 240 тис. австралійців є уродженцями цієї кр їни, ще у 340 тис. принаймні один із батьків — італійське походження, крім того, у багатьох є італійські предки в тг тьому поколінні й далі. В Австралії є також значні гр населення грецького, німецького, голландського, В'єтнам кого й китайського походження.