Реферат: Банкрутство 4
Далі процедура припускає подачу в суд заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника в термін не більш 1 місяця з моменту опублікування оголошення.
Коло осіб, що мають право на пред'явлення претензій, дуже широке - це всі юридичні чи фізичні особи, що мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги по грошових зобов'язаннях до боржника. Так, наприклад, банківські установи можуть звертатися з вимогами по кредитах, термін повернення яких не наступив, працівники підприємства-боржника, що припинили трудові відносини з ним до порушення справи про банкрутство, мають право звернутися з вимогами про погашення заборгованості по зарплаті.
У випадку надходження декількох заяв про визнання банкрутом одного боржника порушення справи виробляється при наявності основ для цього за заявою, яка поступила першою. Всім іншим заявникам направляються копії визначення про порушення справи про банкрутство, а їхні заяви приєднуються до справи. Про приєднання кожної заяви судом виноситься визначення. Суд розглядає вимоги таких заявників після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство. Розгляду підлягають усі заяви, що надійшли в суд після першої заяви, що послужили підставою для порушення справи, до моменту витікання 30-денного терміну.
Заяви кредиторів, що надходять, розглядаються розпорядником майна боржника разом з боржником і або відхиляються, або включаються до реєстру вимог кредиторів, обов'язок по веденню якого несе розпорядник.
На попереднім засіданні суд розглядає підстави включення до реєстру й обґрунтованість відмовлення в такім включенні, призначається дата проведення зборів кредиторів. На таких зборах мають право бути присутнім усі кредитори, вимоги яких визнані судом і включені до реєстру. Рішення на зборах приймаються відкритим голосуванням, більшістю голосів присутніх кредиторів. Кількість голосів, що належать кредиторам при підрахунку результатів голосування, визначається по кратній тисячі гривень сумі приналежних кредитору і включених до реєстру вимог.
Збори кредиторів обирає Комітет кредиторів (КК) і розглядає пропозиції, якщо такі надійшли, про санацію боржника. Обрання комітету кредиторів трохи специфічно за умови, що даний орган надалі виступає від імені всіх кредиторів і наділений за законом широкими повноваженнями: так, зокрема, КК визначає порядок оцінки і продажу майна боржника, дає згоду на поступку вимог боржника й ін. Відповідно до законодавства, збори, на якому обирається КК, дійсні незалежно від числа присутніх на ньому кредиторів, включених до реєстру, при одній тільки умові: що усі вони були письмово сповіщені про проведення зборів розпорядником майном. Збори повинні бути проведені протягом 10 днів з моменту винесення судом визначення за результатами попереднього засідання суду.
Надалі всі основні рішення по боржнику не обходяться без участі КК:
-узгодження кандидатури керуючого санацією;
-затвердження плану санації і кандидатур інвесторів.
Відсутність таких пропозицій запускає механізм ліквідації боржника.
При наявності пропозицій декількох інвесторів кредитори не пов'язані ніякими обмеженнями у волі свого вибору. У процесі санації між боржником і інвестором полягає договір про переведення боргу.
Іншим елементом санації є реструктуризація боржника. Суть її зводиться до зміни власника боржника. Так, інвестор, що виступив стороною за договором про переведення боргу, як компенсацію одержує частку в статутному фонді боржника, що відповідає обсягу заборгованості, переведеної на нього. На мою думку, баланс "борг" - "частка в СФ" установлюється зацікавленими сторонами самостійно з урахуванням інтересів інвестора і кредиторів.
Третім елементом санації є досягнення домовленості про умови погашення заборгованості: терміни, форма оплати, послідовність і ін. Вони викладаються в плані санації, що складається керуючим санацією разом з інвестором і подається КК у термін не більш 4 місяців із дня винесення судом визначення про санацію боржника.
Рішення про твердження плану приймається, якщо за нього проголосувало більш половини членів КК. Якщо в термін до 6 місяців з моменту винесення визначення про санацію план санації не буде поданий суду, суд приймає рішення про банкрутство і відкриває ліквідаційну процедуру.
План санації може припускати продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу чи його частини. Процедура продажу, передбачена законом, надає всі повноваження по її організації і проведенню керуючому санацією. Для досягнення збалансованості інтересів у Законі випливало передбачити обов'язковість участі в процесі продажу майна боржника представника власника боржника, що у нинішній редакції Закону цілком відсторонений від процедури і практично позбавлений можливості навіть відслідковувати даний процес.
Іншими словами, при діючій у даний час редакції Закону "Про відновлення платоспроможності..." шанси у власників на те, що після ліквідації боржника залишиться яке-небудь майно, мізерно малі.
Розглянемо ситуацію, коли кредитори прагнуть обанкротити свого боржника, місцезнаходження якого не вдалося установити, - іншими словами, відсутньому по своїй юридичній адресі.
Для початку розберемося, для чого це потрібно кредитору, адже ні майна, ні коштів найчастіше не знаходять. Уся справа в правильності документального відображення виниклого боргу в бухгалтерському і податковому обліку.
У такому випадку, на мою думку, доцільно подати заяву про порушення справи про банкрутство і тоді, коли боржник не веде господарську діяльність, і взагалі відсутній по своїй юридичній адресі. Тоді процедура банкрутства буде набагато простіше стандартною (на загальних підставах). Зокрема, щоб збудити справа про банкрутство, не потрібно, щоб сума вимог кредитора перевищувала 61500 гривень. Як правило, у цій ситуації (оскільки у відсутнього боржника не маються в наявності (не зберігаються) ні майно, ні документи) стадій процедури банкрутства набагато менше (наприклад, немає необхідності складати ліквідаційний баланс і т.д.).
Що стосується термінів проведення цієї процедури банкрутства, то постанова про визнання відсутнього боржника банкрутом виноситься судом протягом двох тижнів з моменту прийняття визначення про порушення справи про банкрутство.
3. Фіктивне банкрутство.
Інститут банкрутства на Україні існує з 1992 року, і ні для кого не секрет, що багато підприємств використовують механізм банкрутства для того, щоб навмисне ставати банкрутами. Адже процедура банкрутства — досить ефективний інструмент для відновлення платоспроможності підприємства й у багатьох випадках дозволяє досить успішно справлятися з боргами і фактично почати роботу з «чистого листа», не позбавивши при цьому активів підприємства, а також зберігши за собою контроль над підприємством.
Однак не все так просто, як здається. Новий Кримінальний кодекс, що вступив у силу з 1 вересня 2001 року, передбачає кримінальну відповідальність за навмисне банкрутство. Як же пройти по всім «ступіням» процедури банкрутства так, щоб дії банкрута не кваліфікувалися б по статті 218 КК «Фіктивне банкрутство»?
У випадку якщо підприємство звертається в суд із заявою про порушення справи про банкрутство, то до його керівників може застосовуватися передбачена законодавством відповідальність (див., наприклад, статті 218 Кримінального кодексу України «Фіктивне банкрутство»). Докладніше ознаки фіктивного банкрутства приведені в наказі Міністерства економіки України «Про Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій щодо приховання банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» від 17 січня 2001 року № 10 (далі – Методичні рекомендації).
Однак перш ніж почати процедуру банкрутства, необхідно заздалегідь потурбуватися про те, щоб вона здійснювалася в потрібному для підприємства руслі, щоб ця процедура «випадково» не привела до дійсного банкрутства (ліквідації) підприємства, а навпаки, дозволила досягти позитивних результатів і відновити його платоспроможність.
У складі злочину, іменованого «Фіктивне банкрутство», важливе значення має поняття «помилкова офіційна заява», яким боржник намагається усіх переконати у своїй неплатоспроможності. У зв'язку з цим виникає питання: хто ж повинен виявляти ознаки фіктивного банкрутства, зокрема, визначати, чи є інформація, що виходить від банкрута, помилкової чи ні, і які дії за цим випливають?
3.1. Органи, що виявляють ознаки фіктивного банкрутства.
По-перше, на самому початку процедури банкрутства господарський суд призначає розпорядника майном боржника. Розпорядник майном призначається господарським судом з числа осіб, зареєстрованих Агентством з питань банкрутства як арбітражного керуючі, зведення про які надаються у встановленому порядку у Вищий господарський суд України. Розпорядник майном зобов'язаний аналізувати господарську й інвестиційну діяльність, положення на товарних ринках, щоб установити об'єктивну картину фінансового положення боржника, включаючи стан його майна, зобов'язань, а також результати фінансово-господарської діяльності. При цьому для виявлення ознак фіктивного банкрутства розпорядник майном повинний керуватися Методичними рекомендаціями.
Однак необхідно відзначити, що стаття 2 Закону, пункти 6.1.5, 6.1.6 Наказу Міністерства економіки України від 6 червня 2000 року № 114 «Про затвердження Положення про державну госпрозрахункову установу «Агентство з питань банкрутства», а також пункт 8 Наказу Міністерства економіки України від 27 липня 2001 року № 156 «Про затвердження Порядку виконання Агентством з питань банкрутства окремих повноважень державного органа з питань банкрутства» містять указівки лише про те, що Агентство готує висновок про наявність ознак фіктивного банкрутства тільки щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 %.
Як же в такому випадку бути, наприклад, при виявленні ознак фіктивного банкрутства в діях громадянина — суб'єкта господарської діяльності? Відповіді в законодавстві України ви не знайдете. Як висловився з цього приводу голова Вищого господарського суду України Дмитро Притика, «вказівка в законі про повідомлення правоохоронних органів про факти зловживання при банкрутстві суб'єктів господарювання незалежно від форми власності сприяло б координації діяльності суду з правоохоронними органами, оскільки самою актуальною і недостатньо урегульованою залишається проблема банкрутства, що багато в чому пов'язано зі злочинністю».
По-друге, можлива ситуація, коли кредитор «А» посилає претензію своєму боржнику «Б» з вимогою оплатити поставлений товар. Боржник «Б» у відповіді на претензію вказує, що задовольнити претензію не має можливості через відсутність засобів. У такому випадку кредитор звертається за стягненням заборгованості в господарський суд. У ході судового розгляду може з'ясуватися, що на момент відмовлення в задоволенні претензії кредитора «А» на розрахунковому рахунку боржника «Б» малися засоби, що підтверджується довідкою банку. Таким чином, відповідь на претензію, що містить помилкові зведення, повина розцінюватися як помилкова заява про фінансову неспроможність, що має на меті тільки відкласти можливість звертання кредитора в господарський суд.