Реферат: Барвінковими стежками Тараса Мельничука

УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ

(Барвінковими стежками Тараса Мельничука)

Тема: Барвінковими стежками Тараса Мельничука.

Мета: Ознайомити учнів із багатогранною автобіографічною творчістю Тараса Мельничука; розвивати навики виразного читання та аналізу поезії; виховувати любов до свого краю, до поезії.

Обладнання: ілюстрації, портрет Тараса Мельничука, збірка поезій поета.

Хід уроку:

І. Організаційна частив.

ІІ. Мотивація навчання школярів.

1. Повідомлення теми, мети уроку.

- Діти, сьогодні у нас незвичайних урок – урок-подорож. Ми з вами помандруємо барвінковими стежками Т.Мельничука, разом з ним поглянемо на світ з усіма його болями і тривогами.

Ми навчимося засобами виразного читання передавати ті найтонші почуття та емоції, які переповнювали душу Поета.

Ми повинні з пошанівком та любов’ю ставитися до свої землі, до свого краю і до тих людей, які є сіллю землі – поетів.

2.Вступне слово вчителя.

Для більш повного аналізу поезій, для оптимальної праці наш клас поділений на групи. Кожна група буде мати своє завдання; аналізувати якийсь певний відрізок біографії поета і поезію, яка написана в цей час.

І група – “Дитинство поета”.

(Проблемне запитання: які фактори мали вплив на формування характеру письменника?)

Народився Т.Мельничук 20 серпня 1938 року в с. Уторопи, що розташоване біля підніжжя мальовничих Карпат, на Косівщині.

Карпати мене народили,

А хрестив Піп-Іван – напише пізніше поет. Батько поета – Юрій Федорович – був добрим господарем; потрібно було роботящих рук, тому він радів появі третього сина.

Сім’я Мельничуків була глибоко віруюча. Свідченням цього є капличка, збудована в 1899 році родичем Мельничуків, яка збереглася і до сьогоднішнього дня.

За давнім християнським звичаєм 6 вересня охрестили немовля і дали йому ім’я Тарас.

Цікавим є те, що з 1874 року це вперше в селі немовляті дали ім’я Тарас, і він виявився гідним свого імені, адже з грецької мови означає “бунтар”.

Уже з перших днів життя немовля відчувало на собі запах хліба і поту, ніжність і чистоту натруджених материнських долонь.

Назавжди в пам’яті залишилась згадка про батькову криницю:

“Пив я воду з сорока криниць” (ст.. 26)

Пив я воду з сорока криниць,

Грівся світом сорока зірниць.

То були криниці і чужі, і братні,

То були зірниці – грона виноградні.

То були криниці, мов столітні вина,

Із землі - з самої серцевини.

Дякую криницям та ще й тому роду,

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--