Реферат: Беладона Валеріана лікарська

Багаторічна, дуже отрунна трав'яниста рослина з родини пасльонових (Solanaceae). Стебло прямостояче, заввишки до 1—5 м, знизу пряме, вгорі вилкувато-гіллясте, короткозалозисто-пухнасте. Листки чергові, яйцевидні, загострені, біля основи звужені в корот­кий черешок, цілокраї. Квітки досить великі, поодинокі, рідше пар­ні, розташовані в пазухах листків, у верхній частині буро-фіолетоізі або брудно-пурпурові, ближче до основи зеленувато-жовті або жов­то-бурі. Плід — двогнізда приплющено-куляста блискуча чорна ба­гатонасінна ягода з зеленою чашечкою. Цвіте в червні—липні, плоди дає в липні—серпні.

Росте з листяних лісах між чагарниками, на молодих лісосіках переважно на відкритих місцях на Закарпатті та в Прикарпатті. Природні зарості можна використати як насіннєву базу для селек­ційної роботи.

Застосування. З лікувальною метою використо­вують листки (Foliabelladonnae), корені (Radixbella­donnae) і траву (Herbabelladonnae). Листки містять в собі алкалоїди, переважно гіосциамін, а також ско­поламін (гіосцин), глюкозид метилескулін, аспарагін, смолисті речовини. Корінь містить до 1.5% алкалоїду, в основному гіосциаміну, глюкозид метилескулін і до 12% дубильних речовин.

З листя белладонни виготовляють фармацевтичні пре­парати—екстракти і настойки, новогаленові препарати, які вживають як болезаспокійливий і протислазматичний засоби при бронхіальній астмі, шлунково-лишкових захворюваннях, а також при отруєнні морфієм. Гіосциа­мін розширює зіниці.

Винний відвар коренів призначають при паркінсо­нізмі.

З коренів і листків одержують атропін.

Збирання. Листки збирають в період цвітіння, в червні—липні, 3—4 рази, в міру їх відростання. Общи­пують біля основи листкової пластинки. Сушать негай­но в тіні.

Коріння збирають звичайно восени (вересень—жов­тень) з рослин другого року. Заготовляють тільки м'я­систі, соковиті, бічні корені, видаляючи дерев'янисту основу головного кореня. Сушать в затінених, добре провітрюваних місцях.

Вся рослина отруйна, що слід враховувати під час її збирання і сушіння: не торкатися носа, очей, губ, а після закінчення роботи мити руки.

Агротехніка. Белладонна вологолюбна рослина. На першому році росте повільно, а на другому І в наступні роки дає потужні кущі і корені. Оптимальні умови проростання насіння коливаються в ме­жах 20—25°С. Сходи розвиваються повільно. Надземна частина рослини повністю відмирає уже при температурі —4—5°, а при по­теплінні знову відростає з кореневої шийки.

Під белладонну, згідно з даними Г. Н. Котукова (1964), слід відводити родючі ділянки, захищені від вітрів і вимерзання з по­мірно підвищеною вологою. Добрі врожаї белладонна дає на окуль­турених грунтах з середнім і легким механічним складом, з міцною структурою. Хороші результати дає в присадибних сівозмінах: ово­чевих, кормових, лучних.

Добрими попередниками е: чистий пар, озимі, що йдуть по удобреному пару, просапні культури, під які вносили добрива.

Обробіток грунту починають з оранки на зяб на глибину 25— 27 см, а на грунтах з мілким орним шаром — на повну його глибину плугом з передплужником. При висіванні белладонни весною пар восени переорюють.

На основі даних Української дослідної станції лікарських рос­лин ВІЛАР, встановлено, що врожай белладонни збільшується при одноразовому внесенні ЗО т/га гною, 60 кг азоту, 60 кг фосфору і 60 кг/га калію. Якщо белладонна йде по удобреному попереднику, норму гною можна скоротити до 20 т/га, а в нечорноземній зоні збільшити до 40 т/га. При внесенні добрив весною гній рекомен­дується замінювати перегноєм, зменшуючи при цьому норму вдвоє.

Белладонну можна розмножувати шляхом висівання стратифікованого насіння весною безпосередньо в грунт, висіванням сухого насіння на зиму, вирощуванням розсади в парниках та однорічних коренів у спеціальних розсадниках.

Основні способи розмноження — ранньовесняний і зимовий посі­ви. Норма висіву насіння при весняному висіванні — 8 кг/га, гли­бина загортання—1—3 см з міжряддями в 60 см і 4 кг/га при квадратно-гніздовому способі сівби. Сіють весною стратифікованим, а на зиму — нестратифікованим насінням пізно восени. Норма ви­сіву на зиму збільшується до 9—10 кг/га.

Для вирощування белладонни однорічними коренями закладають спеціальні розсадники, висіваючи насіння в борозенки на відстані 15—20 см. Сходи проривають, залишаючи по 2—3 рослини в букеті через кожні 20 см.

Однорічні корені восени викопують, зв'язують пучками і збері­гають в погребах, буртах або траншеях. Ранньою весною підго­товлені корені висаджують на постійні місця з площею живлення 60X30 см, а на більш родючих землях — 60X60 см.

Перед появою сходів плантації розпушують культиваторами в двох напрямках. Протягом літа потрібно провести не менше чо­тирьох—п'яти таких розпушень. Влітку рослини підживлюють орга­нічними (5—6 т/га гноївки або 4—5 ц/га курячого посліду) і міне­ральними добривами (25—ЗО кг азотних, '25—30 кг фосфорних і 25—30 кг,га діючої речовини калійних).

Листки з плантацій першого року збирають 2—3 рази протягом літа; восени при сприятливих умовах рослину викопують.

На перехідних плантаціях спочатку збирають листки, потім тра­ву, знову листки і, нарешті, восени траву.

Урожай сухих листків на першому році культури досягає З—4 ц/га, на другому і в наступні роки — 8—10 ц/га, а урожай трави — 15 ц/га.

Насінні ділянки закладають однорічними коренями, а при від­сутності коренів на звичайних плантаціях виділяють площі з добрим травостоєм. Ягоди белладснни збирають після повного достигання в кілька прийомів, очищають від м'якуша. Урожай насіння з 2—3-річ-них плантацій коливається від 1 до 2 ц/га.

Валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.). Росій­ська назва — валерьяналекарственная; місцева — аве-р'ян, бедренець, бидрець, болячник, булдир'ян, булуго-лова, булюголова, вадріян, варер'ян, варагушня, відкас-ник, грудовка, делян, делянзілля, домобильник, зілля болячкове, зілля чортове, зоря;лісна, канфора, каташник, кашир, козелок, козлик, козляк, коріння трясовичне, корінь очний, корінь лихорадочный, кумплига, лаве-р'ян, ладан кошачий, лихоманник, маріян, мар'ян, ма-р'янка, мар'ян-корінь, маун аптечний, меднолан, м'ягун, оверяылікарський, оделен, оделян, одеян, одоленлікар­ський, одолян, одхасник, отношник, павучки, переполох, поганник, п'ятошник, ребро адамове, ребро бісове, ребро дідьче, самар'я, сем'яшник, серпій глухий, смердючка, стоян, трава котяча, трава лихорадочна, трава трясовична, хадрейник.

Багаторічна трав'яниста рослина з родини валеріанових (Valerіаnасеае). Вид (V. officinalis) так званий збірний. Систематики поділяють його на кілька видів і різновидностей. У нас зустріча­ються: валеріана вузьколиста (V. angustifoliaTausch.), що росте на гірських схилах і скелях; валеріана болотна (V. palustrisKr.), ЩО росте на болотах; валеріана висока (V. excelsaPoiret), що росте на берегах річок, вологих місцях, тінистих скелях. Всі ці види відрізняються за кількістю листків, за опушенням і кореневою системою. Всі вони лікарські.

Валеріана лікарська — висока (60—150 см) рослина. Стебло зви­чайно одиничне, пряме, голе або внизу пухнасте. Всі листки дорос­лої рослини непарноперис­ті. Суцвіття — велике, у ви­гляді щитковидного півзон­тика з дрібними рожево-білими пахучими "квітками. Плід — дрібна сім'янка, вго­рі з десятипроменевим пе­ристим чубком. Цвіте в червні—липні.

Росте, як уже зазнача­лось вище, на вологих міс­цях, сирих луках, по болотах, в заплавах річок, між чагарниками, а також куль­тивується.

Застосування. Валеріана найбільш популярна лікарська рослина. З лікуваль­ною метою використо­вують кореневище з ко­ренями (Rhizomaetradixvalerianae). Вони містять 0,5—1,7% ефір­ного масла, яке міс­тить до 20% камфену і пінену; багато алко-голів — борнеол, 9,5%борнилестеру; кислоти — ізовалеріанову, мурашину, оц­тову і масляну, вільну ізовалеріанову, алкалоїди — ва-лерин і хатинін. Останнім часом як основну діючу речовину валеріани відзначають найдений в ній метилпірилкетон (3. Блажек та ін.).

Валеріана дією ряду своїх складових частин заспо­коює нервову систему. Крім того, вона застосовується як збуджуючий засіб при послабленні серцевої діяль­ності, а також при деяких хворобах нервової системи у вигляді капель в ніс.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--