Реферат: Безсмертний подвиг українського народу

В історії народів світу є події, які залишають глибокий відбиток у пам’яті людей. До таких подій, безумовно, слід віднести Другу світову війну, а для українського народу - Велику Вітчизняну війну.

Ти, земле наша, рідная, святая!

Ти, Батьківщино люба, золотая!

Це знову напад? З ворогом двобій?

Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій!

П. Тичина

Вона була не лише великою трагедією, але й героїчною боротьбою в ім’я перемоги і виживання нації. Цяперемога у війні досягнута шляхом найбільших жертв, страждань, сліз, знищення величезних економічних та матеріальних ресурсів.Ми в неоплатному боргу перед загиблими на фронтах, в концентраційних фашистських таборах, померлих від ран, перед тими, хто, віддаючи останні сили, помер з голоду і перенапруження в холодних заводських цехах. Як символ безмежної вдячності і всенародної пам'яті про тих, хто загинув у боях на території України, є братські та поодинокі поховання радянських воїнів, партизан, підпільників, жертв нацизму, обеліски, монументи, пам'ятні знаки, меморіальні комплекси. Близько ста пам'ятників присвячено в Одесі подіям тих страшних часів. Легендарну оборону Севастополя, яка тривала 250 днів, увіковічують понад 700 пам'ятників і обелісків. Створений спеціальний музей на честь захисників міста-героя Керчі, у Донецьку - монумент визволителям Донбасу, зведений в 1984 р. У кожному місті, селищі України побудовані монументи, пам'ятники, обеліски, які широко відбивають події Великої Вітчизняної війни: від перших прикордонних битв до переможних салютів. Ці пам'ятники - свідоцтво великій трагедії і великої слави нашого народу. Одним з таких пам’ятників є література.

Сьогодні з багаточисельних наукових і публіцистичних видань, мемуарної літератури відомо про трагедію українських частин, що опинилися у ворожому оточенні і продовжували чинити опір. Більшість українських воїнів у складних умовах залишилися вірними військовій присязі, проявили мужність і героїзм, наполегливо прагнули вийти з оточення, нерідко відволікаючи на себе значні сили ворога. Це добре зображено в нашій літературі. Події Великої Вiтчизняної вiйни, однієї з найбiльших трагедiй світу, знайшли свій відбиток у творчості багатьох письменників, особливо тих, хто був на фронтi, чиє дитинство та юніть опалила війна: О. Довженко, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, Л. Костенко, Г. Тютюнник, О. Коломієць та багато інших. Я вважаю, найтиповiшими творами радянських часiв про вiйну були "Прометей" А. Малишка, "Слово про рiдну матiр" М. Рильського, "Прапороносцi" О. Гончара, "Київська соната" Ю. Яновського. У цих творах пiдносився героїзм народу, прославлялася партiя, яка керувала країною й народом. Це однобокi твори, але вони на той час були зрозумiлi, правильнi й потрiбнi.

У творах письменниківпрославлялися героїзм народу, ідеалізувалися риси, які оголила війна (безстрашнiсть, патрiотизм, героїзм), і показувалася страшна правда про війну. Героїчна робота поетів України на фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу збільшувала бойову енергію народу, зміцнювала його волю до боротьби. Поети і письменники України були з народом на найрізноманітніших ділянках його праці. Робота в редакціях газет, виїзди до військових частин і на передовий край фронту, участь у підпільній боротьбі на території, захопленій окупантами, у рейдах партизанських загонів – уже цей далеко не повний перелік дає уявлення про масштаб і розмах письменницької участі у війні. У рядах Червоної Армії перебував Андрій Малишко. У газетах з'являються твори молодих поетів-фронтовиків Андрія М'ястівського, Олександра Підсухи, Василя Швеця, Ярослава Шпорти, у партизанській пресі – Платона Воронька. Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Терещенко виїздили на фронт; виступали по радіо та на різноманітних зборах поети, які працювали в тилу. У цей час з особливою виразністю розкривається роль палкого письменницького слова. Вражаючої сили набувають яскраві публіцистичні виступи, щиро, натхненно звучить мужня й ніжна поезія. Працюючи в редакціях армійських та дивізійних газет, вони ділили з бійцями всі труднощі війни, жили життям народу. За приклад я взяв воєнну творчість (лірику та прозу) В. Сосюри, М. Рильського, О. Довженка, Л. Костенко, А. Малишка, О. Гончара та Г. Тютюнника.

Володимир Миколайович Сосюра народився в Донецькій області. Війна застала Володимира Сосюру у Кисловодську. Коли він повертається до Києва, то за рішенням урядових інстанцій разом з іншими письменниками старого віку виїздить до Уфи. Там пише поему “Син України” (1942), видає поетичні збірки “В години гніву” і “Під тил кривавий” (1942). Для нього, звичайно, було великою подією визволення Донбасу. Зброєю слова разити ворога, будити в серцях ненависть до загарбників і підносити любов до Вітчизни – так розуміє поет свій громадянський обов'язок. Два головних мотиви пронизують поезію Володимира Сосюри воєнних літ: непохитна віра в перемогу народу, який виявляє небачений героїзм, і передбачення щасливого майбутнього країни, який не може затьмарити і гіркий дим пожеж (“Ми переможемо”, “Ворожий зір покриє тьмою”, “Коли палка синім оком…”). Поет гадає, що щастя наступить після неминучої перемоги:

І тиха вулиця, що нею

Не раз я йшов, - моя весна, -

Спахне в ранковому інеї,

Й – шибки знайомого вікна…

Це там пісні складав я милій

Про синь закоханих очей.

І чорний кіт в марищі білій

Мене зустріне край дверей.

У філософському плані воєнна лірика В. Сосюри є художнім осмисленням боротьби й перемоги добра над злом. На мою думку, у цьому й є оптимізм його лірики.

Максим Рильський народився 19 березня 1985 року. Дитячі роки майбутнього поета минули в батьківському селі Романівці на Київщині (тепер Житомирська область). У роки боротьби народу проти фашизму видає поетичні твори: “Слово про рідну матір”, “Я син Країни Рад”, поема “Жага”, інші численні вірші та публіцистичні статі, напоєні палкими почуттями патріотизму, вірою в перемогу, ненавистю до ворога.

Поет пише:

О земле рідна! Знаєш ти

Свій шлях у бурі, у негоді!

Встає народ, гудуть мости,

Рокочуть ріки ясноводі!..

Лисиці брешуть на щити,

Та сонце устає — на Сході!

Рядки з його творів стали всенародно відомими, знайшли сердечний відгук на фронті та в тилу.

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 року в м. Сосниці на Чернігівщині. Коли почалася війна, Довженко, вже майже п’ятдесятилітній, не при великому здоров'ї, проситься на фронт. Протягом 1942-1943 рр. він несе службу політпрацівника, військового кореспондента. Одночасно він ставить документальні фільми, пише кіносценарії, оповідання і статті, постійно виступає по радіо. Працездатність, обсяг зробленого Довженком за роки війни – величезні. Великий і його творчий набуток воєнного часу: написані протягом 1942-1943 рр. кіноповість “Україна в огні”, протягом 1944-1945 рр. – “Повість полум'яних літ” і друковані в газетах “Красная Армия”, “Комуніст”, “Известия”, “Красная звезда”, статті “Народні лицарі”, “Я бачу перемогу”, “У грізний час”, “Слава народові – воїну!” та інші, оповідання “Ніч перед боєм”, “Відступник”, “Стій смерть, зупинись”, “На колючому дроті”, “Воля до життя”, “Битва” (“Перемога”), “Мати”, і вибухаючий священною пристрастю нарис про Зою Космодем'янську “Дивіться, люди!”, і листівка для поширення у ворожому тилу – зразок викривальної публіцистики – “Лист до офіцера німецької армії”, і чимало іншого. Олександр Довженко увійшов в історію вітчизняної світової художньої думки як самобутній поет екрана і слова.

В людських сердець незаймані глибини

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--