Реферат: Боротьба Василя Стуса

вижу лужу, в луже тёлка тихо-тихо ссыт,

вот вам русская сторонка, деревенский быт.

(В. Стус, «Твори у чотирьох томах», том 3, книга друга, ст.448)

Тоді ж Стус написав у передмові до збірки «Зимові дерева»: «Ненавиджу слово «поет». Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі, як на мене, путящі. І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це насамперед добродій.»

Чому Стус не вважає себе поетом? Він же пише вірші і, навіть, «путящі». Чому йому навіть слово «поет» ненависне? Відповідь міститься у вищенаведеному уривку. Тому, що поет — «це насамперед добродій», який звільнюється від «почуття зненависті». Стус відмежовується від таких поетів-добродіїв. Він не може відмовитися від «природного почуття зненависті»

Його самоцезура не дозволяє виповісти це прямо. Та й, крім того, Стуса ніхто не зрозумів би, бо тоді найрадикальніші інтелігенти мали смертельних ворогів свого етносу за найщиріших братів. Тому після вбивства Алли Горської Стус дозволить собі тільки сказати:

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

Лише в період заслання, «убивши цензора в собі» і не зважаючи на те, як його зрозуміють (бо розуміти вже не було кому), він напише:

Боже, розплати шаленої,

Боже, шаленої мсти,

лютості всенаученої

нам на всечас відпусти.

У відсутності «гніву пречистого» Стус звинувачував православ'я, «пасеїстичний дух» якого «тяжким каменем упав на молоду невизрілу душу народу [...]. Може, це одна з причин нашої національної трагедії».

Либонь, Стус до своєї боротьби не зміг зрекрутувати жодного бійця. Таких людей в Україні вже не було. Побутував лише «патріотизм», про який Стус був дуже невисокої думки: «чесноти на гидкому ґрунті, квітка, виросла з учорашніх нужників. І цей педерастизм, ця чеснота навпаки, ця гангрена болю видається за патріотизм».

Горде тіло моє нецензурне!

Що мені з тобою робити?

Куди податися?

Як узаконити тебе?

Щоб узвичаєне предками,

круглим моїм дитинством,

гострою молодістю моєю

назвати своїм!

Тіло моє!

Четвертоване ерою.

Заборонене, та моє,

що мені з тобою робити?

Відпадають руки мої.

Відпадають ноги мої,

голова моя відпадає.

Як багряний кавалок —

моє серце диміюче.

Горде тіло моє нецензурне!

Я тебе, як молитву беріг,

а ти якесь дивне:

не пристосоване до життя,

В цьому вірші Стус говорить одночасно і про свою власну духовну структуру, і про тіло свого народу.

Говорячи про дитинство і юність Стус має на увазі ранні періоди етногенезу. «Кругле дитинство» асоціюється з давньою керамікою, солярними знаками чи з круглолицими камінними бабами. «Гостра молодість» — це період княжої доби і козацької держави. «Гостра» вона тому, що зіткнулася з жорстоким зовнішнім світом. Австралійський дослідник Марко Павлишин розрлумачив нам, що у Стуса коло завжди символізує природність, органічність, святість,

бо надто кругле небо краю,