Реферат: Червоний терор в Україні 1917-1953 рр
На початку лютого 1938 р. народнім комісаром внутрішніх справ Української ССР був призначений О. Успенський, злочинна діяльність якого ознаменувала собою новий етап у проведенні масових політичних репресій в Україні.
Представити нового народнього комісара приїхав до Києва сам народній комісар внутрішніх справ совєтської імперії М. Єжов. На оперативній нараді керівного складу НКВС УССР, проведеної з цієї нагоди, він охарактеризував всю попередню діяльність „як штукарство", удар по одинаках, вказував на відсутність роботи щодо викриття антисовєтського підпілля. Особливо незадоволеним залишився М. Єжов результатами викриття українського антисовєтського націоналістичного підпілля, польського, німецького і інших контрреволюційних центрів, що „призвело до наявності в Україні значної кількости петлюрівських, махновських, білогвардійських та інших антисовєтських кадрів".38
Виключною маштабністю відзначалися в першій половині 1938 р. репресивні заходи НКВС УССР для ліквідації кадрів „широкого підпілля Українського націоналістичного центру". За задумом авторів цієї чергової фальшивки до його складу входили підпільні центральні комітети УСД, УКП та УПСР, об'єднаних в „бльок українських демократичних партій". В процесі ліквідації націоналістичного центру лише за перше півріччя 1938 р. було заарештовано 24,233 особи.
За цей же період всюдисущий репресивний апарат НКВС наніс трагічний удар по „Польській організації військовій", її окружних комендатурах у Вінниці, Дніпропетровському, Одесі, Харкові, Кам'янець-Подільському, інших населених пунктах України. Ця чергова злочинна акція скалічила долі 12,366 громадян, при чому не лише польської національности.39
Пристрасть НКВС до викриття організованого та розгалуженого підпілля була очевидна. Практично всі 89,000 заарештованих в першому півріччі 1938 р. входили до організацій з чітко визначеною структурою та політичною спрямованістю.
На початку 1938 р. соціяльна напруга в країні, викликана нагнітанням атмосфери суцільної гістерії, нескінченою кадровою чехардою, масовими політичними репресіями проти руху опору поневолених совєтською імперією народів, досягла своїх крайніх меж. Аналітичні архівні матеріяли НКВС, СССР та УССР зафіксували наростаюче невдоволення населення внутрішньою ситуацією, діяльністю партійних комітетів, свавіллям та безконтрольністю репресивно-каральних органів. Розчавивши політичну опозицію фізично та морально, вирубавши, як це здавалося на перший погляд, будь-які паростки інакомислення, правляча большевицька еліта могла почувати себе більш спокійно. Що стосується відвертих та цинічних злочинів, які знівечили долю тисяч невинних громадян, то відповідальність за них вона була готова покласти на будь-кого, тільки не на себе. Таким чином, в політичний лексикон була знову введена заяложена теза про перегини, зловживання на місцях, відхилення від генеральної лінії партії.
В другій половині 1938 р. відновили свою пильність „трійки" в Україні, хоча до 13 травня вони вже повністю вичерпали відведені їм згори „ліміти" і засудили 36,000 громадян. Однак на цей період ще залишилось 22,272 заарештованих. Тому НКВС УССР клопотався перед своїм московським керівництвом про продовження дії „трійок" в Україні та дозвіл засудити за першою категорією ще 35,000 громадян.
Всі ці прохання були повністю задоволені. В червні 1938 р. в усіх обласних управліннях НКВС УССР затверджувався персональний склад „трійок", а у вересні злочинний конвеєр був вже на повному ходу. З архівних матеріялів довідуємося, що з 19 вересня до 14 жовтня 1938 р. „трійками" УНКВС було засуджено 26,476 громадян, з них за першою категорією — 22,508, за другою — 3,968 громадян.40
Після анексії території Західньої України, Північної Буковини і Бесарабії та поширення большевицької державности, увесь молох репресій був перенесений на населення цього краю, яке десятиліттями вело національно-визвольну боротьбу за Самостійну Соборну Українську Державу.
Основні зусилля репресивно-каральних органів тоталітарного совєтського суспільства були спрямовані на фізичне винищення підпілля ОУН та її збройного формування — УПА. При цьому пляномірно впроваджувались та використовувались підступні методи діяльности НКВС-НКДБ-МДБ у формі спеціяльних провокативних груп з метою спаплюження самої ідеї національно-визвольної боротьби українського народу. Вони супроводжувались масовими депортаціями населення у віддалені регіони імперії, цинічними діями МДС для знищення Української Греко-Католицької Церкви, що завжди відстоювала ідеали національної державности, про що автор детально розповів на сторінках згаданого наукового дослідження.
Сотні тисяч громадян України були репресовані каральним апаратом большевицької державности в роки Другої світової війни та у повоєнний час, коли репресії розглядалися як один із основних приводних пасів внутрішньої політики совєтського тоталітарного суспільства. Лише смерть Сталіна, арешт Л. Берії та його поплічників дозволили зробити певні кроки на шляху до лібералізації заідеологізованого суспільства кратократії, але Україна й надалі продовжувала залишатись на колоніяльному становищі в складі советської імперії ще довгі роки комуністичної темряви.
Сьогодні ми повинні сповна засвоїти ці трагічні лекції нашої гіркої, сфальшованої історії, щоб в умовах розбудови національної державности український народ не повторив фатальних помилок попередніх поколінь, вкотре не дав себе ошукати і втратити Українську Державу, що здобута дуже дорогою ціною життя буйного цвіту її волелюбної нації.
Література
1. КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. — К., 1989. — Т. 2. — С. 389-390.
2. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20-30-і роки. — К., 1991. — С. 184.
3. Щетинов Ю. Режим личной власти: к истории формирования — Вестник Московского университета. Серия. История. — М., 1989. — № 4. — С. 3-4.
4. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні. — С. 181.
5. Там же. — С. 180-181.
6. Сталин Й. — Собр. соч. — Т. 11. — С. 63-64.
7. Известия. — 1931. — 2 февраля.
8. Реабілітовані історією. АН України. — Київ-Полтава, 1992. — С. 13.
9. Земсков В. Спецпереселенцы (по документам НКВД-МВД СССР). — Социологические исследования. — 1990. — № 11. — С. 3-4.
10. Щетинов Ю. Режим личной власти. — С. 26.
11. Архів Служби Безпеки України. — Ф. 16. — Оп. 25. — Спр. 3. — Арк. 7. (Далі — АСБ України).
12. Там же. — Арк. 1.
13. Щетинов Ю. Режим личной власти. — С. 25.
14. АСБ України. — Ф. 16. — Оп. 25. — Спр. 3. — Арк. 73.
15. Там же. — Арк. 74.
16. Там же. — Арк. 73.
17. Там же. — Арк. 100.