Реферат: Чи є вихід із глобальної екологічної кризи

В біології добре відомо, що збереження виду забезпечується наявністю двох вроджених інстинктів – самозбереження і продовження роду. Вони вироблені шляхом природного добору і включають безліч різноманітних характеристик, спектр яких у кожного виду має свої особливості.

Час виникнення людини оцінюється не менше ніж кількома мільйонами років. Місцем її походження прийнято вважати Африку, далі відбувалися складні етапи поширення по земній кулі. Для міграції було безліч причин, провідною з яких, можливо, став саме прояв інстинктів самозбереження і продовження роду. Завдяки їм людина навчилася створювати для себе штучне середовище існування. Це дозволило їй освоювати дедалі нові регіони. Очевидно, втім, що цей процес супроводжувався й істотними екологічними змінами (неолітична та палеолітична екологічні кризи). В результаті людина, щоб вижити, зайнялася землеробством і одомашненням (доместикацією). Виникнення аграрної цивілізації близько 10 тис. років тому пов'язують з процесами доместикації тварин і рослин. У популяціях найуспішніших мисливців-збирачів виникли центри доместикації диких видів, що дозволило людям менше залежати від сезонної мінливості погоди та міграції тварин, переходити до осілого способу життя, створювати запаси їжі, народжувати більше дітей. Часто, займаючи нову територію, людина настільки її виснажувала, що виникала пустеля, наприклад, найбільша в світі – Сахара. Це приводило до подальшої міграції в більш родючі землі. Господарська діяльність людини, зрештою, набула ролі геологічного чинника у глобальному масштабі.

Як видові, нам властиво надавати пріоритетне значення тій інформації, що стосується нас самих або наших близьких. Це одна з особливостей людської свідомості. Водночас, інформація, віддалена в часі у майбутнє, або така, що має вірогідний характер, в індивідуальному сприйнятті здається менш вартою уваги. Наприклад, висока імовірність передчасної смерті мало кого відвернула від куріння тютюну, зате зміна смаку звичної їжі здатна викликати бурю емоцій.

Така «аберація (викривлення) важливості» інформації веде до того, що у суспільстві великого резонансу набуває, наприклад, проблема вмісту нітратів у овочах. Надлишок нітратів шкодить нашому власному здоров'ю. Однак реальна небезпека руйнування озонового шару атмосфери, яка загрожує збільшенням частоти генетичних і ракових захворювань, небезпечних інфекційних хвороб, настільки мало хвилює більшість людей, що лише одиниці схильні відмовитися, наприклад, від використання в побуті аерозольних балончиків. Але ж фреон, що потрапляє з них в атмосферу разом з дезодорантом, лаком, фарбою або інсектицидом, - основний «винищувач» озону. Поряд з аваріями на промислових холодильних установках використання побутових аерозолів відіграє помітну роль у підвищенні вмісту фреонів у атмосфері.

Небезпеку становлять також запуски космічних апаратів. Особливо багато хлору й оксидів азоту виділяють твердопаливні ракетні двигуни. Наприклад, при кожному запускові американського "Шаттла" його прискорювачі на висотах до 50 км. тобто в самому озоновому шарі, викидають 187 т хлору та хлористого водню і 7 т оксидів азоту. Цієї кількості вистачає на те, щоб знищити 10 млн. т озону, або 0,3% його загального вмісту в атмосфері. Російська ракета системи «Енергія» використовує як паливо водень і кисень, і тому в її вихлопі повністю відсутні хлор та оксиди азоту. Невелика їх кількість утворюється тільки при контакті високотемпературного газового струменя вихлопу з азотом і киснем повітря. Використання екологічно чистого палива робить запуск такої ракети в 7 тис. разів безпечнішим для озонового екрану, ніж запуск системи «Шаттл».

Хоча кількість озону в атмосфері дуже велика – близько 3 млрд, т – його частка в ній мізерна. Якби весь озон атмосфери знаходився в приземному шарі повітря, товщина екрану, що захищає Землю від жорсткого УФ-випромінювання Сонця, становила б лише близько З мм. Однак ефективність захисту озонового екрану дуже велика. Зокрема, фахівці розрахували, що зниження вмісту озону на 1% призводить до підвищення інтенсивності УФ-опромінення поверхні, внаслідок якого кількість смертей від раку шкіри зростає на 6-7 тис. осіб на рік.

Цікаво цю цифру розглянути з погляду нашого сприйняття ступеня небезпеки екологічних змін. Оскільки кожний запуск "Шаттла" знищує до

10 млн. т озону, або близько 0,3% всієї його кількості, значить, він призводить до загибелі від раку шкіри приблизно 1000 ~ осіб. Та це абстрактна тисяча померлих і вмирають вони в різних країнах, що не викликає у нас тієї сильної емоційної реакції, яку викликала свого часу звістка про загибель 6 американських астронавтів під час одного із запусків "Шаттла". Звичайно, загибель цих людей – страшна трагедія. Однак ще більша трагедія – наша байдужість до смерті тисячі людей, що гинуть після кожного запуску "Шаттла".

Коли йдеться про сучасну екологічну ситуацію в довкіллі людини, то, передусім, говорять про те, що на слуху. Наприклад, про антропогенні зміни клімату, відносячи до них і сучасне потепління, викликане зростанням концентрації С02 в атмосфері. Проте глобальне потепління – це кліматична проблема, а зміни середовища – геоекологічна, пов'язана з еволюцією біосфери. І це надзвичайно важливо не тільки для нинішніх, але і для майбутніх поколінь людей. Європейські країни (за винятком Росії) майже витратили свої найцінніші матеріальні ресурси, і їм доводиться покладатися на імпорт (переважно з Африки). Таким чином, проблема обмеженості невідновлюваних природних ресурсів набула справді глобальних масштабів, а її соціально-економічні аспекти загострюються.

До числа незначних позитивних тенденцій у світі входить збільшення частки вітроенергетики в енергетичному балансі, масштабів велосипедного транспорту в містах; поява аграрних зон, вільних від застосування пестицидів; значно ширше використання органічних добрив тощо, але це не надається до порівняння з глобальним руйнуванням біорізноманітності та біосфери.

Можна виділити декілька глобальних показників сучасної екологічної катастрофи, головний з яких - руйнування генофонду живих організмів.

• Генофонд людства – генофонд біосфери. В результаті техногенної революції, хімізації сільського господарства та медицини середовище існування людини виявилося насиченим відходами, різними генотоксичними та мутагенними речовинами, поширенню яких не перешкоджають державні кордони та відмінності в рівнях життя різних верств населення. З'явилися нові хвороби, а старі набули нових якостей, їх збудники вже стійкі до широкого спектру антибіотиків. Насиченість середовища існування продуктами штучного хімічного синтезу, ксенобіотиками, призвела до масових змін імунної системи людини, змін генофонду, збільшення генетичного тягаря. Дуже поширеними стали аутоіммунні захворювання. Прийнято вважати, що близько 30% онкологічних захворювань людини обумовлені забрудненням навколишнього середовища генотоксичними агентами, і їх відсоток щорічно зростає.

Тобто, настав час, коли можливість самозбереження людини як виду шляхом агресивної зміни навколишнього середовища стає принципово нереальною. Екологічні зміни, перевантаженість мегаполісів є джерелом стресових впливів для популяцій людини і, таким чином, позначаються на її генофонді. На здоров'я людини діє погіршення якості навколишнього середовища. Його індикаторами можуть служити тривалість життя і дитяча смертність, а також найтиповіші причини смертності (судинні та респіраторні захворювання, рак, отруєння тощо). За даними 1987-1991 рр., серед причин смертності першість посідають судинні захворювання і рак (у середньому по Європі – близько 70% смертності). На дихальні шляхи найбільш згубно впливає аерозольне забруднення, що викликає астму та багато інших захворювань. Забруднення води є причиною понад 2 млн. випадків щорічних шлунково-кишкових захворювань. Потенційна тривалість життя дітей в країнах Центральної і Східної Європи менша, ніж на решті континенту.

Щорічні втрати великої кількості видів рослин і тварин не компенсуються еволюційним процесом, швидкість якого на 3-4 порядки менша, ніж нинішня швидкість вимирання видів. І якщо інші невідновлювані ресурси можна хоча б економити, наприклад за рахунок вторинної переробки, запровадження нових, ресурсозберігаючих технологій, часткової заміни одних ресурсів іншими, то генофонд не можна «заощадити», його можна лише зберігати або втрачати. Причому ми вже добре знаємо, що ці втрати незворотні. Обговорення заходів з охорони фауни і флори зазвичай базується на виділенні груп видів, внесених до Червоної книги.

• Ґрунти. Ландшафти. Ґрунти формуються в результаті сукупної діяльності багатьох чинників упродовж сотень і тисяч років. Зокрема чорноземи формувалися в рамках степового біоценозу протягом останніх 10 тис. років. Ґрунти – головний годувальник населення Землі, але швидкість їх техногенної деградації на порядок перевершує процеси відновлення. За кожне десятиріччя в результаті урбанізації втрачається близько 2% орних земель. Сьогодні у сільському господарстві використовуються від близько 10% земель у Фінляндії до понад 70% в Угорщині, Ірландії, Україні, Великобританії. Вкриті лісом території займають від 6% в Ірландії до 66% у Фінляндії. Основна роль ґрунтів у функціонуванні екосистем визначає важливість заходів щодо їх захисту від антропогенного впливу. Ця проблема стала особливо гострою, зважаючи на інтенсивні процеси деградації ґрунтів, особливо втрату родючості (зниження концентрації гумусу). У Європі

115 млн. га ґрунтів зазнали ерозії, що зумовлює втрату їх родючості і забруднення водних басейнів. На 75 млн. га лісових ґрунтів перевищено критичні рівні забруднення, які визначають початок процесу закислення. Наслідком непомірного використання мінеральних добрив став їх змив річковим стоком та інтенсифікація процесів евтрофування (збагачення мікроорганізмами – автотрофами), а також забруднення питної води нітратами. В Європі через інтенсифікацію сільського господарства, активний розвиток міст і транспортних систем відбувається не тільки зміна й деградація, але і зникнення ландшафтів. Лише 6% території суші Європи належать до категорії земель, що охороняються, але і в цьому разі їхній юридичний статус визначений нечітко.

• Міста . Нині в них проживає близько 2/3 населення Європи, хоча сумарна площа міст становить близько 1% по відношенню до території суші континенту.

• Вода . Ресурси прісної води. Внутрішні води. Моря. Прибережні зони. Чиста вода на Землі - проблема. Майже скрізь на планеті йдуть кислотні дощі. Водна фауна третини всіх озер світу вже загинула. В річки втікають потоки забруднень. Для їх очищення потрібне 50-100-кратне розбавлення чистою водою, тобто 75-150 тис. км^З , тоді як об'єм світового річкового стоку не перевищує 45 тис. км^З . Відбувається інтенсивне забруднення підземних артезіанських вод, а також озер, навіть таких гігантських, як Байкал і Ладога. Країни Європи мають приблизно 8% глобальних відновлюваних ресурсів прісної води. Головні проблеми тут: дефіцит прісної (особливо питної) води, забруднення річок і водоймищ, пошкодження водних систем, їх збереження пов'язане з комплексними дослідженнями систем «водойма-водозбір», а також із заходами щодо зниження втрат води при п розподілі. Ці втрати становлять від 25-30% (Франція, Великобританія, Іспанія) до 50% (в інших країнах).

Протягом останніх років скоротилася кількість забруднених річок за рахунок зменшення викидів отруйних речовин. Протягом останніх 15 років рівень викидів органічних сполук знизився на 50-80%. Щорічно в країнах ЄС використовується 21% відновлюваних ресурсів прісної води, але в південних державах ЄС щорічно 18% води відводиться на зрошування. У прибережних регіонах зафіксовано переексплуатацію і засолення ґрунтових вод, що сягають у багатьох випадках критичних рівнів.

Аналіз стану річок, озер і підземних вод показав, що в середньому в Європі щорічно втрачається близько 15% водних ресурсів. Розподіл водоспоживання відбувається таким чином: 53% – промисловість, 26% – сільське господарство, 19% – побутове водоспоживання. 65% населення забезпечується водою з підземних джерел, для яких типовим є запороговий рівень експлуатації і зниження рівня якості вод. На більшій частині континенту порушуються стандарти ЄС з ГДК нітратів та пестицидів у питній воді. Набула значного поширення антропогенна евтрофікація річок та озер. Для більшості північних країн характерний високий рівень закислення водоймищ. Особливу небезпеку для чистоти природних вод і стану екосистем становить застосування на полях різних отрутохімікатів та надмірних доз мінеральних добрив. Щорічно на мільйонах гектарів розсіваються інсектициди, фунгіциди, гербіциди. Всі вони дуже токсичні. Багато які з них хімічно дуже стійкі, а деякі, потрапляючи в ґрунт і проходячи там ряд хімічних перетворень, стають ще більш отруйними. Мігруючи разом із ґрунтовими водами, ці речовини (їх загальна назва пестициди) рано чи пізно потрапляють до річок і озер, проникають у підземні води. У 70-ті роки XX ст. у штаті Каліфорнія (США) було закрито понад 50% усіх артезіанських свердловин через те, що в підземних водах у небезпечній кількості з'явилися пестициди. У ряді районів світу заняття сільським господарством стало одним із найбільш небезпечних для здоров'я людей видів діяльності саме через насиченість отрутохімікатами природного середовища існування сільських мешканців. Як наслідок, за статистикою відсоток онкологічних захворювань вищий у сільських жителів, ніж у міських. Неможливо винайти такі очисні споруди, які могли б запобігти потраплянню у водоймища отрутохімікатів, що розсіюються на величезних територіях сільськогосподарських угідь. Тому подальше вдосконалення системи захисту рослин має орієнтуватися не на дедалі більше посилення хімічного захисту, а на перехід до захисту біологічного.

У шести основних європейських морях (Середземне, Чорне, Баренцове, Норвезьке, Балтійське, Північне) і у Північній Атлантиці відсутнє ефективне управління процесами на водозаборах; забруднено прибережні зони; існують конфліктні ситуації у використанні їхніх ресурсів; триває процес евтрофування; відбувається заселення новими видами організмів; відсутній контроль над різними видами діяльності в прибережних зонах; надмірно інтенсивно експлуатуються морські ресурси; можливе підвищення рівня моря внаслідок глобального потепління.

Дані спостережень указують на те, що всі моря (за винятком субарктичних) зазнають евтрофування. Концентрація нітратів у прибережних водах Чорного та Азовського морів зросла у 2-3 рази. Наслідком недостатнього контролю за діяльністю у прибережних зонах Балтійського, Чорного та Каспійського морів є їх сильне забруднення. Забруднення Північного моря згубно вплинуло на низку представників його фауни. У Середземному морі сьогодні під загрозою зникнення деякі ендемічні види. Ці екологічні проблеми мають виключно важливе значення, зважаючи на величезну протяжність узбережжя європейських країн (понад 148 тис. км), концентрацію населення (близько 200 млн. осіб у прибережній смузі завширшки 50 км) і зростаючий антропогенний тиск на ці території. Після 1980 р. концентрація нітратів у річках держав ЄС не знизилася, що призвело до евтрофікації прибережних морських вод. Усе ще високим є рівень забруднень за рахунок сільськогосподарського виробництва. Попри зниження якості прибережних вод і пошкодження екосистем, для Європи досі немає адекватної схеми управління екологією прибережних зон.

Приблизно 85% узбережжя, де проживає близько третини населення ЄС, знаходяться в умовах ризику виникнення більшого або меншого ступеня екологічної небезпеки, причому в переважній частині прибережних регіонів розвиток урбанізації тривав в умовах дефіциту коштів, що не дозволило забезпечити необхідної якості навколишнього середовища. За даними 1983 р., з

25 екологічно неблагополучних регіонів ЄС 23 розташовувалися на узбережжі. На 1996 р. число таких регіонів скоротилося до 19. Якість навколишнього середовища морських регіонів ЄС регулюється відповідними регіональними конвенціями, але їх вимоги повністю не виконуються. Досі зберігається низька якість морських вод і триває ерозія берегів.

• Ліси . Деградація лісів . За XX ст. було вирубано 40% лісів, що залишалися на планеті. Площа амазонської сельви зменшується за рік на 1,25%. За розрахунками фахівців, ліси при збереженні сучасних темпів вирубування зникнуть до середини XXI ст. За рік зникає до 27 тис. видів організмів (3 види на годину). І хоча з 1981 по 1990 рр. площа вкритих лісами територій за рахунок лісовідновлення зросла на 1,9 млн. га, ліси, що раніше покривали 80-90% території Європи, нині займають лише 33%; значну їх частину втрачено (в Західній і Південній Європі – 60%, в Африці знищено майже 70% тропічних лісів, у Південній Америці – 60%); під загрозою зникнення знаходяться від ЗО до 50% різних видів риб, рептилій, ссавців і амфібій. Зрозуміло, що індикатори відновних природних ресурсів біосфери або перейшли, або близькі до переходу в невідновні. Забруднення атмосфери і лісові пожежі – головні чинники негативного впливу на ліси, хоча варто наголосити, що виявити конкретні причини деградації лісів вдається далеко не завжди. Проведене в 1992 р. обстеження 113 видів дерев у 34 європейських країнах засвідчило, що 24% з них були пошкоджені (дефоліація, що перевищувала 25%, деформація і зміна забарвлення листя у 10% випадків). У Європі щорічно виникає 60 тис. лісових пожеж (особливо часті вони на півдні Італії, в Португалії, а також на північному заході Іспанії), що призводить до вигоряння лісів на площі близько 70 тис. га.

• Кисень . Тропосферний озон та інші фотохімічні окислювачі . Якщо зникнуть ліси та болота, які постачають 30% кисню, і триватиме забруднення океану плівкою нафти, що вбиває планктонні організми, які виробляють 70% кисню планети, вміст його в атмосфері почне різко скорочуватися. Уже сьогодні деякі країни, у тому числі СТА, та деякі області Росії, наприклад Кемеровська, споживають кисню більше, ніж виробляється на їхній території рослинністю. Динаміка якості повітря в Європі за останні роки була суперечливою: викиди сірчистого газу зменшилися, однак посилилося забруднення атмосфери іншими газами. Для більшості європейських міст характерне виникнення не рідше одного разу на рік короткочасних епізодів забруднення, рівень яких перевищує стандарти, встановлені Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ). Понад 100 млн. жителів Європи зазнають впливу короткочасних підвищень концентрації приземного озону. Серйозною проблемою є збільшення концентрації парникових газів і спад загального вмісту озону. На більше ніж 60% території Європи перевищено критичні рівні забруднень, що ведуть до закислення навколишнього середовища. За даними спостережень, приземна концентрація тропосферного озону перевершує прийняту ВООЗ ГДК (її щорічне зростання в Північній півкулі сягає 1%), що небезпечно для здоров'я, оскільки надмірна кількість озону та інших оксидантів у атмосфері може викликати передчасне старіння легенів, подразнення очей, носа і горла, кашель та головний біль. Крім того, малі газові компоненти (передусім озон) можуть впливати на будівельні конструкції, сільськогосподарські культури та ліси. На жаль, досі не визначено комплекс заходів із запобігання шкідливому впливу, а заходи, що здійснюються в Європі, недостатні.

• Екотоксиканти . Транскордонне перенесення забруднень. Викиди забруднень у довкілля. Закислення навколишнього середовища. Хімічні сполуки. Геохімічні зміни складу атмосфери та гідросфери – катастрофічне зростання концентрації в повітрі і воді радіонуклідів, важких металів і, особливо, штучних хімічних сполук. За даними ВООЗ, радіоактивне опромінювання радоном – причина 10 тис. щорічних випадків смерті від раку в Європі. На сьогодні для європейців відсутні кількісні оцінки ризику, обумовленого аварійними викидами радіонуклідів.

Завдяки заходам, що вживаються для зниження рівня викидів екотоксикантів, зафіксовано зменшення хімічних ризиків, зниження концентрації стійких органічних сполук і важких металів у довкіллі. Проте дані про токсичність 75% органічних сполук, що виробляються, необхідні для оцінки ризиків, відсутні. У більшості країн зменшуються викиди сірчистого газу, летких органічних сполук і оксидів азоту, проте цей прогрес ослаблюється збільшенням викидів транспортних засобів. Відносна частка Європи в глобальних викидах таких газів, як С02, 302 та оксиди азоту, становить близько 25%. Масштаби викидів сірчистого газу за рахунок транспорту зросли за останні роки у Франції і Великобританії, але одночасно знизилися викиди від стаціонарних джерел (приблизно до 1 млн. т/рік). Викиди сірчистого газу й оксидів азоту утворюють в атмосфері кислоти та кислотні аерозолі. Вони осідають на земну поверхню і згубно впливають на рослинність, ґрунти, водойми та екосистеми в цілому. Серйозне ураження хвойних лісів унаслідок процесів закислення (а також високої концентрації озону і сірчистого газу в атмосфері) відзначені в Чехії, Німеччині, Польщі і Словаччині. Виробництво та продаж різноманітних хімічних сполук (їх загальна кількість на ринку Співтовариства сягає 100 тис., причому щорічно виробляється 200-300 нових) супроводжується викидами багатьох із них у довкілля, що часто є причиною небажаного впливу на здоров'я людини та на екосистеми. Виробництво численних хімічних сполук обумовлює виникнення хімічного ризику, пов'язаного з потраплянням цих речовин у довкілля та їх подальшим впливом на біосферу. У 1991-1994 рр. у рамках програми Європейського співтовариства було завершено екологічну оцінку 1700 хімічних сполук, що виробляються в Європі або імпортуються у кількості більше ніж 1000 т на рік.

• Моральна і технологічна готовність держав та окремих соціальних груп людства до знищення цивілізації. Типовий приклад – 11 вересня. Вибухова потужність накопиченої ядерної зброї еквівалентна 1,2 млн. бомб Хіросіми і в 1636 разів перевищує таку всіх воєн історії. Існують величезні запаси хімічної зброї, бактеріологічна, токсична, хімічна, генна зброя. Зона ураження ними перевищує на два порядки подібну територію для ядерної. Виробництво її дешеве і може вестися потаємно. Форми її різноманітні. Заходи медичного захисту від ураження такою зброєю складні і завжди будуть запізнілими. Через це в майбутніх війнах супротивниками великих ядерних держав цілком можуть стати окремі групи злочинців і фанатиків, а також малі країни.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--