Реферат: Чи є вихід із глобальної екологічної кризи
До складу європейських екосистем входить понад 2,5 тис. типів і близько
215 тис. видів рослин і тварин. Майже в кожній країні Європи є ендемічні види. Регіони зосередження біорізноманітності в Європі – це басейн Середземного моря і гори Кавказу. Основу заходів для запобігання його звуженню повинні скласти рекомендації Конвенції з біорізноманітності. Серйозну увагу зазначеній проблемі надано в контексті збереження якості сільськогосподарських земель. Фрагментація (особливо в результаті процесів урбанізації сільських регіонів), підвищення однорідності і спрощення ландшафтів загрожує біорізноманітності через скорочення територій, зайнятих флорою і фауною. Забруднення навколишнього середовища (разом з породжуваними ним процесами евтрофування і закислення) та впровадження нових видів завдають значної шкоди природній біорізноманітності.
За розрахунками, що базуються на швидкості вимирання видів у наш час, всього за 40-50 років ми можемо втратити половину видів, що нині живуть на Землі. Природні еволюційні процеси, очевидно, не здатні компенсувати таке катастрофічне зменшення видової різноманітності, що призведе до глибокої деградації більшості екосистем.
З аналізу палеонтологічних даних виходить, що час існування виду становить від 1 до 10 млн. років. Нормальний темп вимирання, що відбувається в процесі еволюційного розвитку форм життя і з надміром компенсується виникненням нових видів, становить приблизно 0,000001% виду на рік. При масових вимираннях він зростає на два порядки. Проте сучасна швидкість вимирання – 0,5% виду на рік, тобто вона в 500-1000 разів перевищує катастрофічні темпи вимирання пермського і крейдяного періодів. Збереження існуючої тенденції неминуче призведе до кардинальних змін усієї біосфери, до настання нової геохронологічної ери, «посткайнозойської», або «антропогенної». Вона відрізнятиметься від нашої не тільки складом тваринного і рослинного світу, але й усім комплексом фізико-хімічних умов: складом атмосфери, тепловим режимом, розподілом опадів та багатьма іншими такими важливими для життя людей характеристиками середовища. Наслідки втрати біорізноманітності для людства можна порівняти хіба що з наслідками світової ядерної війни («ядерною зимою»), що означає кінець людської цивілізації в найближчі 100 років.
Крім того, інтенсифікація процесів еволюції обов'язково приведе до появи великої кількості нових форм життя, особливо груп, що дуже швидко еволюціонують, з коротким життєвим циклом – мікроорганізмів, найпростіших, нижчих червів, комах. Таким чином, не зумівши зберегти видову різноманітність життя, людство стане заручником стихійних еволюційних процесів. Пізнання причин вимирання одних видів і виникнення інших, розробка і реалізація різних способів збереження сучасних видів тварин, рослин, грибів і мікроорганізмів, які створюють єдино придатне для життя людей природне середовище – шлях до запобігання небезпечного розвитку цієї сторони екологічної кризи.
• Відходи, проблема міст. Шуми . Проблема утилізації особливо важлива, враховуючи шкідливий вплив забруднень на здоров'я людини. Середній подушний рівень муніципальних відходів в Європі становить 350 кг/рік. Однак у Бельгії і Греції їх основна частина – це залишки їжі та садові відходи
(47-50%), а у Великобританії і в Україні частка подібних відходів дорівнює відповідно 19,6 і 2~%. тоді як найбільшу частину займають відходи паперу (39 і 28%). Зростаюча частка промислових відходів містить небезпечні компоненти. В Європі щорічно виробляється більше 250 млн. т муніципальних і понад 850 млн. т промислових відходів. В країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) налічується близько 10 тис. шляхів транскордонного переміщення небезпечних відходів, сумарна маса яких перевершує 2 млн. т. Тільки в шести європейських країнах зареєстровано понад 55 тис. забруднених ділянок, а загальна площа забруднень у Європі становить від 47 до 95 тис. км. Особливої гостроти набула проблема токсичних відходів. Масштаби їх мінімізації і переробки недостатні. В країнах ЄС посилюються процеси утворення та переміщення твердих відходів. Прийняту стратегію щодо їх зменшення не було реалізовано. Міста характеризуються великим споживанням природних ресурсів. Пересічне місто з населенням 1 млн. осіб щодня споживає 11,5 тис. т викопних видів палива, 320 тис. т води, 2 тис. т їжі і викидає в атмосферу близько 2,5 тис. т вуглекислого газу. Міста мають серйозні проблеми водопостачання з погляду кількості і якості води. Необхідний комплексний підхід до вирішення проблем екології великих міст. Посилення екологічних стресів у містах виявляється, перш за все, в погіршенні якості повітря та питної води, надмірних шумах (понад 30% населення ЄС живе в умовах неприйнятне високого їх рівня, а 17% європейців зазнають серйозного негативного впливу шуму) та інтенсифікації транспорту (на його частку припадає близько 30% енергоспоживання). За останні роки в цілому спостерігався спад рівня забруднень у великих містах. Проте концентрація окремих їх компонентів перевищує прийняті ВООЗ стандарти.
• Природні й антропогенні катастрофи . Крім вулканічних вивержень і землетрусів, природно обумовлені катастрофи пов'язані з такими явищами, як шторми та повені, лісові пожежі та посухи, теплові хвилі та піщані бурі. Значення їх впливу зростає у міру розвитку цивілізації. Головною проблемою є відсутність надійних методів прогнозу.
Важливе значення мають техногенні небезпеки та катастрофи, що виникають через аварії на підприємствах. Особливо вони характерні для нафтогазової промисловості. Подією безпрецедентного масштабу стала катастрофа в Чорнобилі, деякі несподівані її прояви тривають дотепер. Серйозні небезпеки виникають і при аваріях танкерів. Після 1984 р. у державах ЄС сталося понад 300 серйозних аварійних ситуацій у промисловості. Аналіз їх причин привів до висновку, що уроків аналогічних ситуацій минулого не, було враховано.
Існує тенденція в зміні загальної кількості катастроф (зокрема, зростання кількості природних катастрофічних явищ). Середньорічна кількість катастроф в останнє десятиріччя століття, що минуло, досягла 288, тоді як в попереднє десятиріччя вона становила 110-130 катастроф, тобто, спостерігається їх зростання більше ніж удвічі.
Найнебезпечнішими для життя людей є посухи (їх жертвами виявилися майже 49% загиблих у природних катастрофах). Тайфуни і шторми забрали життя близько 26%, землетруси – 17% від загального числа загиблих. Більше від половини (53%) всіх жертв припадає на Африку, на Азіатський континент – 37%. На Америку, Європу й Океанію припадає відповідно 7,4; 2,5 і 0,1%. В Африці особливо багато жертв спричинюють посухи, в Азії – тропічні циклони і шторми.
Загальна кількість людей, що постраждали від семи видів природних катастроф за останні 35 років, становить 4,4 млрд, осіб, тобто майже 3/4 населення Землі. Вже сьогодні така країна, як Японія, вимушена витрачати на боротьбу з природними лихами до 5% свого річного бюджету (0,8% валового національного продукту), що становить 23-25 млрд. дол. на рік. В Китаї щорічні збитки від природних катастроф дорівнюють у середньому 3-6% валового національного продукту.
Враховуючи те, що разом із збільшенням природних лих спостерігається зростання технічних катастроф, у перспективі економіка багатьох країн не в змозі буде компенсувати втрати від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Збільшення кількості природних лих у світі пов'язане з низкою глобальних процесів у соціальній, природній і техногенній сферах, які обумовлюють інтенсифікацію розвитку небезпечних природних явищ і зниження захищеності людей на Землі. Однією з причин збільшення кількості природних і особливо техногенно-природних небезпечних явищ, збільшення жертв і матеріальних втрат є зростання людської популяції.
• Зростання кількості населення . З найдавніших часів і до XX ст. кількість населення на Землі змінювалася незначним чином, то зростаючи до декількох сотень мільйонів, то зменшуючись через епідемії і голод. На початку XIX ст. вона залишалася трохи меншою від 1 млрд. Проте з початком індустріального періоду розвитку ситуація різко змінилася, кількість населення подвоїлася, а приблизно через ЗО років – потроїлася. У 1975 р. вона перевищила 4 млрд., а в 1987 р. – 5 млрд, осіб. 12 жовтня 1999 р. народився 6-мільярдний мешканець планети. У середньому кількість населення Землі нині зростає щорічно на 86 млн. осіб, що співмірно з величиною населення Німеччини. Понад 80% (4,8 млрд, осіб) живуть у країнах, що розвиваються, на частку яких припадає майже весь приріст чисельності населення Землі. Згідно з прогнозами, глобальна кількість населення до 2025 р. становитиме близько 9 млрд. осіб.
Загалом, при прогнозуванні змін стану біосфери, необхідно виходити з існування двох основних передумов розвитку небезпечних природних явищ - історичної (еволюційної) і антропогенної. Еволюційні процеси розвитку нашої планети приводять до безперервної реорганізації речовини в твердій, рідкій і газоподібній оболонках Землі з виділенням і поглинанням енергії, до зміни напружено-деформованого стану земної кори і взаємодії фізичних полів різної природи. Процеси, що відбуваються, лежать в основі глобальної геодинаміки і розвитку ендогенних, екзогенних, гідрологічних та атмосферних явищ.
Водночас головними перешкодами для підвищення якості навколишнього середовища є антропогенний чинник та розвиток деяких секторів економіки. Не викликає сумнівів, що в першому десятиріччі XXI ст. ці тенденції тільки наростатимуть, їх негативної дії на природу не вдасться виключити. До подібних тенденцій відносяться дедалі сильніший вплив транспорту, урбанізація, деградація сільського навколишнього середовища, втрата біорізноманітності тощо. Серйозна проблема – відсутність методів кількісного обліку чинників соціально-економічного розвитку, які впливають на екодинаміку, що визначає значення розробок індикаторів сталого розвитку, у тому числі комплексних, як ВВП та «індекс благополуччя», і дозволяє обґрунтувати адекватну екологічну політику.
Інстинкт самозбереження і збільшення густоти населення зумовлював дедалі швидший розвиток методів створення штучного середовища існування й отримання продуктів харчування. При цьому існувала ілюзія про нескінченність природних ресурсів і необхідність лише навчитися їх повноцінно використовувати. Відоме гасло початку XX ст., висунуте І. В. Мічуріним: «Ми не можемо чекати милостей від природи...» У XX ст. почалася епоха хімізації сільського господарства. У 60-х роках цього століття агресивне ставлення людини до навколишнього середовища призвело до поступової глобалізації екологічних змін, навіть до змін клімату. Можливо, саме інстинкт самозбереження і зумовив потужний розвиток космічних досліджень у цей час.
Проте нічого особливо втішного вони не принесли. Стало очевидним, що за таких стрімких екологічних змін людина не зможе встигнути знайти собі нове середовище існування на іншій планеті, тобто вчинити так, як вона діяла звичайно: виснаживши один регіон, мігрувати до наступного. Отже, настав час, коли самозбереження людини як виду шляхом агресивної зміни навколишнього середовища стає принципово неможливим.
Де ж вихід?
Один із них – не боротися з природою, а слідувати їй.
У принципі, все життя людина користувалася цим шляхом, створюючи нові форми тварин і рослин, потрібні для неї. Всю історію людства, починаючи з одомашнення першої тварини, першої вирощеної самостійно рослини, відбувалася їх спільна еволюція. Проблема полягала тільки в тому, що швидкість еволюції сільськогосподарських видів була набагато меншою, ніж потрібно людині. Особливо гостро цей розрив став відчутним саме у XX ст. Постало нове завдання: для того, щоб вижити, людству потрібно навчитися керувати швидкістю еволюції живих організмів. А як це зробити? Підглянути, як еволюціонують види в живій природі, і спробувати використовувати її прийоми. З постановки такого завдання і почала розвиватися генна інженерія, що розробляє методи отримання генетично модифікованих організмів.
Генетика оформилася як наука на початку XX ст. після перевідкриття законів Менделя. Бурхливий період її розвитку завдовжки у століття ознаменований останніми роками розшифруванням нуклеотидного складу геномної ДНК десятків видів вірусів, бактерій, грибів і слідом за ними низки багатоклітинних організмів: рослина арабідопсис, нематода, дрозофіла, людина. Повним ходом іде секвенування ДНК хромосом важливих культурних рослин – рису, кукурудзи, пш?