Реферат: Чинники процесу антропогенезу на території України

Вогонь відіграв надзвичайно важливу роль у прогресі людства. Він дав людині тепло, а разом із цим можливість замешкати нові райони, зробив людину незалежною від клімату. Вогонь захищав від хижаків, на ньому оброблювалася їжа, та природні матеріали. Поява зачатків нових виробничих відносин у колективах архантропів не означає, що всі стосунки між ними стали впорядкованими на соціальному грунті. Припускають, що статеві зносини були довільними, і цьому якоюсь мірою сприяли колективна праця та колективне споживання харчів. Такі зносини призводили до конфліктів у колективах, дезорганізовувало виробництво та життя. Отож тоді людина ще не цілком звільнилася від дії біологічних законів, а суспільство ще не стало суспільством у повному розумінні цього слова. Тому завершення антропогенезу пов’язують в соціальному плані з приборканням статевого інстинкту.

Завершення антропогенезу. Проблема неандертальців

Ланку людей, що поєднує пралюдей та сучасних людей, називають неандертальцями. вони з’явилися близько 300 тис. років тому та освоїли значні території. Оскільки за часом вони передували неоантропам,їх вважали прямими попередниками сучасних людей. Але на шляху поєднання неандертальців та неоантропів в один еволюційний ланцюг є певні перепони, що постали з накопиченням джерел. Виявилося, що ранішні (нетипові) неандертальці більшою мірою схожі із сьогоднішніми людьми, ніж пізні (типові) неандертальці. Неандертальців часів вюрмського зледеніння були вельми спеціалізованими, тобто відійшли від прогресивної лінії розвитку та набули рис, не притаманних ні архантропові, ні сучасній людині. Мова йде про своєрідну будову черепа (виразні надбрівний та потиличний валики, товсті кістки черепа, масивні обличчя та щелепи) та скелет загалом (масивна та присадкувата фігура, широкі плечі). Відмінність між двома групами неандертальців Європи породила гіпотезу, що від ранніх неандертальців розвиток пішов по двох лініях:

Еволюція однієї гілки спрямувалася в бік подальшої сапієнтизації (олюднення), еволюція другої гілки – в бік спеціалізації (огрубіння тіла, велика фізична сила) та консервації розвитку. Це й привело до її загибелі.

Неандертальці були добре оснащеними мисливцями. Вони здійснили своєрідний переворот у виготовленні знарядь праці, що дістав назву техніки леваллуа. Вона полягає в удосконаленні нуклеуса, тобто доведення його до такого стану, коли з нього сколювали пластини, що ними можна було користуватися як готовими знаряддями або як заготовками для майбутніх знарядь. Техніка лаваллуа визначила подальший прогрес кам’яної індустрії не лише за раннього палеоліту, а й за пізнього. Типовими знаряддями неандертальців були ножі, вістря, скребачки, гостроконечники.

Ефективність полювання закріпила комуналістичний принцип розподілу продуктів харчування. Дестабілізуючими моментами у житті колективу залишалися статеві зносини. Згодом виникають статеві табу. Це означало тимчасове відмежування мисливців від решти общини, яку складали жінки, діти та літні люди. Це розмежування частково фіксується за археологічними матеріалами у вигляді мисливських таборів і поділу найдавніших жител на дві частини. Зміна періодів дії статевих табу періодами довільних статевих зносин знайшла вираження в буйних та розгнузданих святах, котрі як пережиток зберігаються у багатьох народів.

Згодом встановлюються шлюбні стосунки з іншими колективами. Тимчасова агамія діяла в межах однієї общини та не поширювалася на членів інших. Це стимулювало пошуки партнера «на стороні». Оскільки інші общини жили за такими ж правилами, то й вони були зацікавлені в налагоджені нових стосунків. Прорив шлюбних зв’язків за межі одного колективу мав не лише соціальні наслідки – угамування статевого інстинкту, а й привів до групової гібридизації та перебудови морфоструктури палеоантропів. Саме з неандертальцями пов’язують перше усвідомлення колективом себе як єдиного цілого. Виявом такого усвідомлення став тотемізм: ототожнення всіх членів колективу з якоюсь рослиною чи твариною (найчастіше твариною). Ця тварина й виступала тотемом колективу, вирізняла його з-поміж інших спільнот. Все це свідчить про нові можливості свідомості - ілюзорне сприйняття світу. Згодом виникає магія – комплекс дій, спрямованих на досягнення певної мети – щоб подолати все надприродне, прикре, незрозуміле. Поява перших поховань наприкінці муст’є є свідченням страху перед померлими. Мабуть, магічні дії зумовили появу предметів, які розглядають як перші прояви образів мистецтва (різні нарізки, насічки, ямки та плями фарби). З виникненням родової організації період антропогенезу завершився – на історичну арену вийшла людина розумна. Її еволюція продовжувалася, але в межах єдиного виду та головним чином як еволюція соціальна: вдосконалення та розвиток технічних засобів, соціальних відносин, мови та мислення.

Поява найдавніших людей на території України

Заселення території України здійснювалося з півдня Західної Європи через Балкани та, певно, з заходу. Архантропи мешкали і в Криму та Північно-Східному Приазов’ї, а дещо згодом з’явилися і в північних районах – на Житомирщині. Слідів перебування палеоантропів в Україні значно більше. Палеоантропи з’явилися тут за риського зледеніння й активно освоїли територію за рисько-вюрмського потепління. Особливо концентровано вони заселили райони Закарпаття і Прикарпаття. З відходом льодовика вони просунулися на північ – до сучасних кордонів України.

Особливо багато муст’єрських пам’яток у гірському Криму, де були кращі, ніж на рівнинах, умови життя. У печерах, гротах, під скелями неандертальці могли влаштувати затишні табори, де постійно підтримували вогонь. У Криму виявлено пам’ятки зі схожою індустрією, що можна, певно, розглядати як свідчення активного спілкування палеоантропів.

Умови існування, а саме надзвичайно багата фауна, зокрема наявність величезних тварин, визначили головне заняття неандертальців – мисливство. Саме воно стимулювало вдосконалення та розвиток знарядь праці. У Наддністрянщині головним об’єктом мисливства був мамонт, у Північно-Західному Причорномор’ї - печерний ведмідь, у Північному Приазов’ї - зубр та кінь. Великих тварин, звичайно, впольовували гуртом, заганяючи в урвища, яри та болота, на дрібних полювали й індивідуально. Примітивність знарядь наводить на думку, що мисливство було трудомістким і не завжди успішним. Тому збиральництво теж відігравало суттєву роль. Палеоантропи вели досить мобільний спосіб життя, поєднуючи його з більш-менш тривалою осілістю в якихось особливо зручних місцях. Саме в таких місцях і фіксують значні культурні накопичення (наприклад, Скубова Балка у Дніпровському Припоріжжі, Іллінка під Одесою), а також житла. Найдавніші житла на нашій території пов’язано саме з діяльністю палеоантропів. У Наддністрянщині основу житла складали кістки мамонта, у Криму – і каміння. Такі фундаменти надбудовували тичками, гіллям і вкривали шкурами тварин. Мобільність палеоантропів була спричинена й пошуками сировини для виготовлення знарядь. Саме палеоантропам належать найдавніші «майстерні» первинної обробки кременю в Донбасі, що надалі існували тут протягом усього кам’яного віку. Зрушення у свідомості пізніх палеоантропів фіксує поява найдавніших поховань. Їх поки що одиниці, та виявлені вони лише у Криму. Ймовірно, їх можна пов’язати з найпершими початками релігії. Вони демонструють прояв прихильності до членів свого колективу, з одного боку, та намагання позбавитися померлих – з іншого. З цих двох вихідних принципів надалі й постають поховальні звичаї та релігійні уявлення, пов’язані з культом померлих. У цьому плані заслуговують на увагу і спеціальні сховища кісток тварин, які оцінюють як відображення формування тотемізму та мисливської магії. На нашій території сліди цього явища віднайдено в Іллінці, де в невеликому гроті містилося значне скупчення кісток печерного ведмедя. Не викликає сумніву,що життя неандертальців було тяжким і суворим. Виходячи з досить обмежених розмірів стійбищ, вони жили невеликими колективами. Примітивні знаряддя праці були мало придатними для полювання як на великих тварин, так і на малих. Тому головний зміст життя зводився до пошуків харчів та виготовлення знарядь. Це займало значний час та виступало перепоною духовного розвитку. Саме пошуки їжі заставляли неандертальців покидати обжиті місця та знову повертатися до них. Для цього часу немає ніяких підстав говорити про якісь інші соціальні осередки, крім общини.

Привласнювальна діяльність найдавнішої людини

З завершенням процесу антропогенезу та появою людини сучасного фізичного типу починається історія людства. Це сталося близько 40-35 тис. років тому. На Землі постала істота нового типу: істота соціальна. Хоча людина залишається біологічною особою, головною її рисою є соціальність.

Поняття соціальності дуже широке, та включає всю систему відповідних рис, притаманних людині:

1.Спосіб організації життя (на грунті праці та в межах певного колективу);

2.Спосіб комунікації (мова, пам’ять);

3.Спосіб сприйняття й розуміння світу (раціональні та ірраціональні знання);

4.Це творчість (виготовлення знарядь праці, зведення осель, улаштування побуту, а згодом створення речей, що не мають прямого утилітарного призначення);

5.Це певні правила співжиття (мораль)

Це спосіб продовження людського роду (шлюб та сім’я).

Початковий період історії визначається цілковитим пануванням привласнювальних форм господарства: мисливства, збиральництва, а згодом – рибальства. Полювання давало дуже важливий продукт – м’ясо, а також супутні матеріали: кістки та шкури для будівництва жител,виготовлення одягу, знарядь та предметів побуту. Збиральництво урізноманітнювало продукти харчування (корені, стебла рослин, яйця, дрібні тварини). Із часом виникло і рибальство.

Розвиток за первісності залежав від навколишнього середовища: наявності харчових ресурсів, сировини для виготовлення знарядь та від кліматичних умов.

Головна специфіка привласнювальної економіки передбачає спільне користування природними ресурсами, зокрема головним із них – землею, тобто територією. Територією люди користувалися разом, і належність індивіда до колективу надавала йому право на всі її ресурси.

За пізнього палеоліту здійснюється вдосконалення технічних прийомів обробки каменю. Знаряддя стали вдосконалювати, поєднуючи в одному виробі різні матеріали: камінь та дерево, камінь та кістку. Функцію знарядь було посилено насадкою руків’я. виникло різьблення по кістці (гарпуни, прикраси, статуетки) та каменю (статуетки). Розмаїття матеріалів та їх поєднання відкривало перспективи подальшого розвитку кам’яної індустрії. За пізнього палеоліту було освоєно свердління. Відтоді принцип обертового руху пізніше ліг в основу сукання нитки, коловороту та, зрештою, колеса. Всі ці зрушення привели до більш активного використання дерева з виробничою (ловильні ями, комори) та побутовою (спорудження жител) метою. Основа найдавнішого існування поселення – мисливство. Стабільність життя мисливців при льодовикової смуги відбиває поява художніх речей. Окрім різьблення по каменю, кістці. Рогу та бивню, в цей час було освоєно виготовлення фарб (червоної різних відтінків, білої, чорної), якими розписували кістяні речі, а палеолітичні мисливці Західної Європи створили цілі живописні печерні галереї.

За пізнього палеоліту рівень оснащеності мисливства приносив відчутні результати лише при колективному полюванні. Споживали здобич разом. Такі відносини називають розбірними. Колективне виробництво та споживання – ось сутність цієї епохи. Колективістські засади визначали рівність усіх членів общини. Таке суспільство іменують егалітарним.

Організаційні функції виконували дорослі – вмілі мисливці, спираючись на колективне обговорення. Спільні виробництво й споживання, пріоритет колективного над індивідуальним цементували общину. Розмежовуванню колективу за статтю сприяла агамія родових общин, тобто недопустимість статевих зносин у межах свого колективу. Тому жінки з дітьми жили окремо. Вони ж піклувалися про літніх людей, хворих та калік. Підрісши, хлопчики переходили до групи чоловіків, а дівчатка лишалися з жінками. Це ж стосується й сім’ї. Для цього періоду логічно реконструювати парно-груповий шлюб, тобто шлюбні взаємини між певними колективами з утворенням нетривких шлюбних пар. Адже кожен член «подружжя» насамперед залишався членом своєї общини. Тому такий шлюб називали ще дислокальним. У первісному колективі лежать витоки моралі. Конкретне суспільство не могло існувати, якби його члени у своїй поведінці не керувалися певними правилами. Насамперед ці правила стосувалися праці (з певного віку дитину привчали до неї), їжі (споживали всі разом і порівну), статевих зносин (заборона їх у межах общини) та пріоритет колективу в їх організації, взаємини дорослих і дітей, старших та молодших.

Криза мисливства

Зміна клімату наприкінці плейстоцену (14-10 тис. до н. е.) привели до суттєвих змін фауни та флори. Потепління спричинило танення ґрунтового льоду та перетворення сухих степів на болотисту тундру з березово-сосновими гаями. Зникають мамонти. Панівною твариною стає північний олень. За цих умов у північній смузі Європи, формується господарсько-культурний тип мисливців на оленя, що значною мірою визначався способом життя цих тварин. Північні олені живуть великими стадами і постійно пересуваються в пошуках їжі. Двічі на рік вони здійснюють найбільші переходи: навесні – на північ, у тундру, восени – на південь, у лісотундру та далі. Це змушувало людей дбати про заготівлю м’яса насамперед, особливо на зиму. З цією метою влаштовувалися великі колективні полювання восени при переході оленів на південь: тоді тварини були особливо жирними.

Із подальшим потеплінням північна смуга України перетворюється на лісову. Олені відходять на північ та схід, а разом з ними й частина населення. Господарсько-культурний тип мисливців на оленя на нашій території зникає.