Тепер особиста майстерність виходить на перше місце. Колективні форми мисливства зберегли свою роль для певних районів та певних сезонів року, але вже не могли цілком забезпечити людські потреби.

Нестабільна ситуація в мисливстві, з одного боку, стимулювала активне освоєння рослинних (збиральництво) та водних (рибальство) ресурсів. Саме з цього часу було винайдено рибальський гачок. З іншого боку вона зумовила спосіб життя мезолітичних колективів. Відчутно зростає мобільність населення. Ця мобільність була спричинена стратегією життєдіяльності, а саме виникнення різних ресурсних смуг. Напрямки пересування визначалися сезонними можливостями певних регіонів щодо продуктів харчування: міграції тварин, гніздування птахів, нерест риби, дозрівання плодів. За таких умов люди краще освоїли харчові ресурси різних смуг та поверталися час від часу на старі добре знані місця.

За мезоліту в межах України існували три господарські системи: північна лісова та південні степова й гірського Криму. Спосіб життя населення цих смуг дещо різнився не лише прийомами полювання, а й питомою вагою рибальства та збиральництва. У лісовій смузі абсолютно превалювало мисливство, в південних регіонах воно доповнювалося збиральництвом та рибальством. У багатій на різноманітні природні ресурси припороговій частині Наддніпрянщини виникають зони осілості. Отож активна експлуатація водних ресурсів забезпечувала осілий спосіб життя.

Таким чином, в основній галузі господарства – значна індивідуалізація праці. Це якоюсь мірою підривало підвалини колективізму. Цьому сприяв і сезонний розпад общини на дрібніші колективи. Принцип рівного доступу до продуктів харчування, характерний для палеоліту, змінюється розподілом здобичі між мисливцями. З часом розподілові підлягають лише колективно впольовані тварини. Дрібна здобич, продукти збиральництва дедалі більшою мірою набувають форми індивідуального привласнення. Останнє зовсім не означає, що кожний споживав те, що здобув. Продуктами ділилися, обмінювалися – того вимагали норми моралі. Той, хто ділився міг твердо розраховувати, що і з ним поділяться. Індивідуальне привласнення , навіть часткове, передбачає відокремлення індивіда.

Це могло статися у складі сім’ї. Шлюб із дислокального перетворюється на локальний, а парно-груповий – на парний. В умовах, коли община розпадалася на дуже дрібні частини, логічно, що чоловік і дружина мали об’єднатися в єдину групу заради піклування про дітей. Але через нестабільність мисливського господарства, труднощі побуту, наявність відносин розподілу, сім’я ще не виступає економічним осередком. Вона цілком залежить від общини та господарської групи. Зміцнюється лише її функція народження дітей, оскільки вона отримує в своє розпорядження частку спільного продукту. Мобільність пластичних общин у пристосуванні до природних умов, рухливий спосіб життя, розпорошеність кревних родичів та свояків по різних колективах та господарських групах розширювали межі спілкування людей. Це сприяло формуванню схожої мови, усвідомленню певної спільності, що відбивалося у загальній назві. До цього часу, певно, можна відносити початок формування племені як певної етнічної спільності (протоетносу). Провідним осередком за мезоліту виступає ранньородова община, яка в певні сезони розпадається на господарські групи, найменшою з яких є окрема сім’я. сукупність общин, пов’язаних спорідненістю, шлюбами, сусідством та дружніми стосунками, утворює спільноту, яку можна назвати протоетносом, або протоплеменем.

Подальші перспективи

Інтенсивна діяльність людей призвела до виснаження природних ресурсів, особливо фауни. У пошуках виходу з цієї ситуації частина первісних колективів починає освоювати відтворювальні форми господарства. Виникненню землеробства та скотарства сприяли два чинники: соціальний досвід, накопичений за мезоліту (спеціалізоване збиральництво, перші кроки приручення та одомашнення тварин, чому сприяла осілість), та екологічні умови(наявність рослин і тварин, що піддавалися культивуванню та доместикації). Можна сказати, що неоліт – це вершина кам’яної індустрії та її гранична межа. Широке впровадження шліфування, пікетажу, розпилювання, свердління дозволило урізноманітнити сировинну базу для виготовлення знарядь праці та побуту, збагатило їхній склад. У мисливстві, окрім традиційних способів полювання, використовували сіті, сильця, капкани. Необхідність відлучатися з постійного поселення викликала активне впровадження транспортних засобів. За неоліту поширилися лижі, сани, волокуші. Осілість була причиною ще одного надзвичайно важливого винаходу – глиняного посуду. Кераміка – перший штучний матеріал, освоєний людиною, що мав принципове значення для життя та подальшого прогресу технології.

Таким чином, неоліт – це новий ступінь у розвитку продуктивних сил. Високий рівень різних видів діяльності давав суспільству все необхідне. При тому спостерігався подальший процес індивідуалізації у привласненні харчів, а разом із цим і засобів праці. Змінюється сім’я. Вона входить до общини, ядро якої на грунті сім’ї та осілості перетворюється на генеалогічний рід. Виникає справжня родова організація. Залежно від ліку спорідненості рід може бути материнським або батьківським. Зміцнення роду означає, що він набув певних функцій. Рід виступає власником певної території, оскільки його представники складали постійне ядро общини. Як власник території рід регулював розподіл ресурсів між членами общини. Саме належність до роду давала право індивідові користуватися родовими угіддями. Формуванню родової власності на територію сприяла також осілість, а значить і якоюсь мірою обмеженість кормової бази. Розподілу угідь потребував і ріст населення. Ці обставини спонукали до об’єднання родів у племена.

Найдавнішими ознаками племені вважають спільне користування територією та ім’ям, а також особливий діалект. За неоліту в Україні виділяються дві основні смуги: південна, в якій фіксуються паростки принципово нового способу життєдіяльності – відтворювальних форм господарства, та північна, де продовжувався розвиток привласнювальних форм. Розвиток відтворювального господарства був процесом повільним, але невпинним. Головна його подія – поява людини, що є часткою природи та протистоїть їй, виступаючи носієм свідомості й творчого потенціалу. Саме завдяки цьому були вироблені різні форми адаптації до навколишнього середовища, що й демонструє привласнювальний спосіб господарювання. За цей довгий час були освоєні всі придатні до життя регіони Землі, зокрема із суворими кліматичними умовами; було розсортовано рослини на їстівні, отруйні та лікарські. Людина виявила корисні для практичної діяльності матеріали та досягла високого рівня утилізації продуктів харчування. За цієї епохи творчий потенціал людини був спрямований не лише на виживання, а й на забезпечення духовних потреб.

Перехід до відтворювального господарства

Виникнення відтворювального господарства є наслідком дії багатьох взаємозумовлених чинників. Серед них:

1.Соціальні – визрівання ідеї культивування рослин та доместикації тварин.

2.Природні – наявність дикої флори та фауни, що піддається втручанню людини.

До природних чинників належать ті кліматичні зрушення, що сталися наприкінці плейстоцену. Завдяки потеплінню утворився новий біологічний та рослинний фон, з’явилися нові різновиди рослин і тварин, а також завершилося формування лесу (шару грунту), що надало можливості для занять землеробством.

Хоч би яким шляхом люди підійшли до землеробства, можна впевнено сказати, що воно виникло на грунті зб