Реферат: Демократія і економіка

ПЛАН

1. Роль держави в економічному розвитку.

2. Економічні свободи й державний контроль.

3. Демократизація сфери зайнятості і боротьба з безробіттям.

4. Демократія й тіньова економіка в сучасному суспільстві.

5. Література.

1. Роль держави в економічному розвитку.

Існує основні два протилежні підходи до визначення ролі держави в економічному розвитку, кожен з яких розпадається на декілька шкіл і напрямів. Згідно з одним із них, через неспроможність рин­ку вирішувати деякі проблеми соціально-економічного характеру, держава повинна відігравати активну роль в регулюванні економіки. Відповідно до іншого, ринкова економіка орієнтує людину на підприємництво, розвиток та реалізацію своїх можливостей, науково-технічний прогрес, що в цілому забезпечує високу ефективність без втручання держави.

До початку XX ст. в західній економічній науці панував класичний нап­рям, в основі якого лежала теорія вільного ринку і невтручання держави в економіку А. Сміта, викладена в його фундаментальній праці «Про причини багатства народів» (1776). Проте після Першої світової війни ситуація суттє­во змінилася. Економіка перейшла на трифазний цикл розвитку. Одразу за фазою пожвавлення йшло не економічне зростання, а криза. Найбільше та­ка ситуація відбилася на зайнятості. Це вимагало кардинального перегляду класичного визначення економічної ролі держави, і низка відомих економіс­тів (Дж.М. Кейнс, економісти Стокгольмської школи в Швеції) бачила вихід в активній економічній політиці держави — державному регулюванні економіки. Економічна криза 1929-1932 pp. під­твердила їхні міркування і дала змогу випробувати їхні «рецепти».

Найвпливовішою стала теорія ефективного попиту Дж.М. Кейнса, викла­дена в роботі «Повна теорія зайнятості, грошей та проценту» (1936), попу­лярність якої дала підстави говорити про кейнсіанство. Позитивні результати державного регулюванняв 30-ті роки сприяли широкому застосуванню його ідей та про­позицій і в післявоєнний час. Спектр прямих та опосередкованих методів державного регулювання економіки досить широкий. До них відносяться законодавство, державна власність та підприємництво, планування, прог­нозування та програмування, механізми бюджетної та кредитно-грошової систем. З соціальної точки зору, найважливішими були сильні позиції дер­жави в контролі, розподілі та перерозподілі національного доходу.

Але криза 1974-1975 pp., яку не передбачив жоден з напрямів економічного аналізу, у тому числі й кейнсіанці, стимулювала активну критику кейнсіанської моделі економічного розвитку противниками державного регулювання, що представляли неокла­сичний напрям економічної думки. Були актуалізовані праці противників державного регулювання поперед­ньої епохи: «Соціалізм» (1922) Л. фон Мізеса, в якій обґрунтовувалась неп­ридатність ідеї планування виробництва та розподілу з єдиного центру; «До­рога до рабства» (1944) Ф. фон Гаєка, де доводилось, що тільки ринок, віль­на конкуренція за мінімальної державної участі спонукають людей до твор­чості, допомагають мобілізовувати й ефективно використовувати ресурси, координувати дії багатьох соціальних агентів.

Популярності набув монетаризм, представники якого бачили порятунок від криз в антиінфляційних за­ходах держави (обмеженні та стабілізації зростання грошової маси) і крити­кували інші види втручання в економіку. Впливовості монетаризму в 70-ті роки посприяли дві обставини. По-перше, в цей період на її основі спеціалісти Міжнародного валютного фонду розробили моделі «шокових терапій» як метод проведення ринкових ре­форм у країнах «третього світу», що мали величезну зовнішню заборгова­ність. По-друге широке розповсюдження отримали загальносвітові тенденції лібера­лізації, їхні найбільш відомі варіанти — тетчеризм та рейганоміка — дозво­лили провідним країнам перебороти небезпечний рівень інфляції та сер­йозну кризу.

Проте криза 1981-1982 pp., що набула особливо гострих форм у країнах, які проводили обмеження грошо­вої маси за схемою монетаристів, наочно продемонструвала ущербність монетаристського експерименту. Це посприяло деякому відновленню позицій кейнсіанства та помітному зростанню іншого напрямку — інституціоналізму. Його прихильники запропонували аналізувати весь комплекс умов та факторів, які впливають на господарське життя (правових, соціальних, пси­хологічних, політичних), а сам капіталізм вивчати з урахуванням його тран­сформації.

Дискусії західних економістів про роль держави в економічному житті, з одного боку, виявили, що жодна з концепцій економічної ролі держави не є втіленням абсолютної істини, а з іншого — показали, що в процесі обміну ідеями відбувається розвиток та збагачення економічної теорії, вдоскона­лення демократичної організації економіки.

Моделі ринкової економіки та переходу до неї

Французька модель виходить з того, що ринкова система не може забез­печити розв'язання багатьох проблем, насамперед соціальних, які мають ве­лике значення для майбутнього країни. Особливістю цієї моделі є включення планування в ринковий механізм. Воно пройшло у своєму розвитку декілька етапів — від жорсткого державного регулювання через індикативне планування до стратегічного планування.

Німецька модель наголошує на важливій ролі держави в економічному житті країни. Особливостями ринкового реформування в Німеччині можна вважати: соціальну спрямованість ре­форм, їх ретельну теоретичну опрацьованість, підготовленість державних чиновників до проведення реформ (перед тим вони пройшли відповідну атестацію) і відповідальність за свою діяльність.

Польська модельє втіленням зразка «шокової терапії», яка передбачала про­ведення стрімкої лібералізації економічних процесів з можливим короткочасним зниженням життєвого рівня, за яким приходить швидке «одужання» економіки і стабільне покращення соціально-економічної ситуації вже на основі нових, ринкових механізмів.

Китайська модель. Особливістю китайського переходу до ринкових від­носин було оновлення командно-адміністративної системи управління еко­номікою і допущення вільних економічних зон, де система централізовано­го управління економікою взагалі не застосовувалась.

Реформування державної власності й становлення ринкових відносин в Україні

Від колишнього СРСР пост­радянські країни успадкували фактично повністю одержавлену економіку. Тому в пере­хідний період головною тут стала не проблема втручання держави в ринко­ве господарство, а його створення. Серцевину економічної політики пост­комуністичних держав складає синхронне вирішення двох проблем: фор­мування приватновласницького сектора та створення правових засад рин­кових відносин.

Курс на створення ринкового господарства в Україні був взятий одразу ж після завершення процесу відокремлення України від СРСР у 1991 р

Упро­довж 90-их років Верховна Рада України прийняла низку законів: «Про під­приємницьку діяльність», «Про власність», «Про підприємства», «Про гос­подарські товариства», «Про приватизацію державного майна», «Про особ­ливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та ін. Восени 2001 р. був, нарешті, прийнятий «Земельний кодекс», що створює правовий фундамент для приватного володіння землею — основи ефективного госпо­дарювання в галузі сільського господарства. Ці закони визначили різнома­нітність та рівноправність форм власності, започаткували формування правової бази ринкової економіки. На їх основі розпочалися реформи, спрямо­вані на роздержавлення й приватизацію державної власності.

Законодавчою основою приватизації став закон України «Про Державну програму приватизації». Він передбачав досягнення наступних стратегіч­них цілей: зміну відносин власності на засоби виробництва з метою їх якіс­ного оновлення й ефективного використання; структурну перебудову еко­номіки, стабілізацію соціально-економічного стану країни; розвиток кон­куренції та обмеження монополізму; залучення іноземних інвестицій. Об'єктами приватизації стали: майно державних підприємств; державний житловий фонд; державний земельний фонд.

На початку приватизація в Україні була змішаного типу — як сертифікатна, так і за грошові кошти. Перша мала на меті залучити до приватизації усе населення, оскільки формально кожному громадянинові належала певна частка одержавленого майна. Друга була спрямована на отримання додатко­вих коштів до бюджету і створення сектора ефективного приватного госпо­дарювання. Відповідно до об'єктів сертифікатної приватизації було передбачено три види цінних паперів: майнові сертифікати, які отримали всі громадяни, житлові чеки, якими можуть скористатися мешканці державних квартир, й земельні бони, які надавалися тим, хто міг довести свою здатність до оброб­ки товарної землі. Передбачалося, що кожен з названих видів ваучерів може, окрім прямого призначення, бути використаним у різних сферах приватизації шляхом їхнього взаємного конвертування.

Сертифікатна приватизація закінчилась аж у 1999 р. Маючи бага­то недоліків, вона не стала стимулом для зростання економіки та підвищення її ефективності. З 1999 р. була запроваджена виключно грошова приватизація, яка деякою мірою сприяла надходженню інвестицій.

2. Економічні свободи й державний контроль .

Свобода вибору в умовах ринкової економіки характеризує діяльність як підприємців, так і споживачів.

Свобода вибору для підприємців означає, що окремі люди мають пра­во купувати економічні ресурси, на власний розсуд вибирати вид діяль­ності, створювати підприємства. Свобода вибору означає, що власники економічних ресурсів та грошово­го капіталу можуть використовувати чи реалізовувати ці ресурси на свій ви­бір. Ніхто: ні держава, ні інші виробники, — не мають права диктувати під­приємцю, що йому виробляти, за якою технологією, скільки, на які ціни та споживачів орієнтуватися.

Для споживачів свобода вибору означає, що вони вільні в межах своїх гро­шових прибутків купувати товари та послуги в такому наборі, який вони вважають найбільш сприятливим для задоволення своїх потреб. Свобода споживацького вибору є найширшою з економічних свобод. Вона орієнтує виробників на виробництво продукції, товарів та послуг, які користуються попитом.

Проблема вибору вирішується з урахуванням особистого інтересу. Він є головним мотивом діяльності усіх суб'єктів ринку. Підприємці мають на ме­ті максимізацію прибутків. Наймані робітники прагнуть до високої заробіт­ної плати. Власники матеріальних ресурсів, за інших рівних умов, намага­ються отримати вищі ціни під час продажу чи здавання в оренду цих ресур­сів. Нарешті, споживачі прагнуть купити товар за найнижчими цінами. Мо­тив особистого інтересу спрямовує функціонування економічної системи в певному напрямі й робить її впорядкованою.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--