Реферат: Деньги и их функции

Після Першої світової війни починається криза золотого стан­дарту. Із значним розширенням обсягів внутрішнього ринку, зрос­танням масштабів товарного виробництва золота було вже не­достатньо для виконання ним функції засобу обігу. Водночас у передкризові 20-ті роки XX ст. до золотих резервів капіталістич­них країн надходило в середньому на 25% золота менше, ніж до війни. Тому зростаючу потребу в золоті для обслуговування внут­рішнього ринку і міжнародного обігу не могли задовольнити на­явні золоті запаси. Крім того, обіг повноцінних золотих монет спричинив значне зростання витрат обігу. Отже, загострення су­перечності між речовим змістом та суспільною формою фошей зумовило перехід до більш розвинутих форм загального еквіва­лента. Панування золотого стандарту також унеможливлювало проведення окремою країною своєї валютно-грошової політики, оскільки збільшення обсягів емісії, а отже й інфляційне знеці­нення національних грошей, призводило до відпливу золота за кордон ізменшення золотих запасів країни.

Усвідомлюючи це, розвинуті країни Заходу на міжнародній Генуезькій конференції 1922 р. уклали угоду про те, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів виконувати­муть і деякі валюти провідних країн, що отримало назву золото-девізного стандарту . Але й після цієї угоди грошові системи ба­гатьох країн Заходу базувалися на золотому стандарті, тобто роз­мінювали паперові гроші на золото. Тому остаточного краху ця система зазнала під час економічної кризи 1929—1933 рр. Спер­шу Англія (1931), відтак США (1933), згодом Франція (1936) ска­сували форми золотого обігу, а до початку Другої світової війни майже всі країни припинили розмін паперових грошей на золо­то. За цих умов поступово посилювався штучний характер масш­табу цін. Так, державна скарбниця США в 1934 р. встановила ціну золота за одну трійську унцію (31,1 г чистого золота) у сумі 35 дол. Така ціна зберігалася до 1973 р., у той час як ринкова ціна золота досягла майже 200 дол. за унцію у 1974 р. Тому з 1975 р. штучний масштаб цін на золото перестав існувати.

У цьому зв'язку слід зауважити, що криза 1929—1933 рр. озна­чала й остаточний крах вільної ринкової системи, заснованої на вільній конкуренції, вільному ціноутворенні, обмеженому втручанні держави в економіку. Коли функціонував золотий стан­дарт, товари реалізовувалися за цінами, що в середньому відпо­відали їх вартості, а золото, маючи власну вартість, було факто­ром капіталістичного ціноутворення. Вільний обмін банкнот на золото унеможливлював відхилення вартості товарів від купівель­ної спроможності золота. Тому в цей період розвитку капіталіс­тичного способу виробництва не було інфляції. Вона мала місце під час війн (коли держава вдавалася до надмірної емісії паперо­вих грошей і припиняла їх обмін на золото), але після їх закін­чення рівень цін знижувався. Тому ціни наприкінці XIX ст. були на такому самому рівні, як і на початку століття. Отже, система золотого стандарту відповідала тому етапу еволюції ринкової сис­теми, на якому ядром господарського механізму було ринкове саморегулювання. Та оскільки без активного втручання держави у процес відтворення така система більше не могла існувати (це підтвердила криза 1929—1933 рр.), необхідно було паралельно здійснити радикальну реформу грошової системи, яка б дала мож­ливість державі проводити власну валютно-грошову політику.

Еволюцію грошових систем розвинутих країн Заходу і валютно-грошової політики окремих держав зумовлюють якісні зміни в сутності самих грошей, а вони, у свою чергу, детермінуються роз­витком усієї економічної системи (одним з елементів якої є гро­шова система), відповідного їм господарського механізму (рис. 1).

У країнах Заходу з розвитком кредитних відносин купівля обладнання, сировини одним капіталістом в іншого здійснюється переважно за допомогою кредиту. Навіть реалізація значної час­тини товарів для споживання відбувається через споживчий кре­дит. Так, за рахунок короткотермінових кредитів американці покривають нині до 70% своїх витрат. Отже, кредитні гроші (век­сель — як знаряддя комерційного кредиту і чек — як знаряддя банківського кредиту) все більше виконують функцію обігу завдяки своїй функції засобу платежу і роблять обіг значною мірою незалежним від золота.

Гроші				Кредитні гроші
Гроші центрального банку			Банківські гроші: а) безготів­кові; б) поточні рахунки в комерційних банках	а) векселі; б) чеки; в) банкноти; г) депозитні сертифікати
Наявні гроші		безготівкові гроші: а) рахунки в цент­ральному банку, його відділеннях і поштових службах; б) відкриті й не використані кредит­ними інститутами контокорентні лінії
банк­ноти	моне­ти

Рис. 1. Класифікація грошей

Роль загального еквівалента дедалі більше закріплюється за кредитними грошима, які перебирають на себе більшість функцій товарних грошей. Отже, суперечності між функціями грошей є також причиною їх еволюції. Тому в струк­турі сучасної грошової маси розвинутих країн Заходу немає золо­тих і срібних монет, а в структурі кредитних грошей майже 80% припадає на чеки і 50% — на банкноти. У деяких країнах Заходу наявний обіг становить лише 5—10% грошово-безготівкового обі­гу, в той час як в Україні в 1998 р. — до 50%. Сучасна банкнота - це своєрідний "гібрид" кредитних і паперових грошей. Щоб вико­нувати роль загального еквівалента, кредитні гроші набувають об'єктивної сучасної значущості за допомогою примусового курсу держави, забезпечуються державним кредитом. Кредитний харак­тер грошей також спирається на довір'я органу, що випускає гро­ші (термін "кредит" у перекладі з латинської означає "довір'я").

Роль держави у виникненні та еволюції грошей значна. Дер­жава, по-перше, організовувала чеканення монет на державних монетних дворах; по-друге, встановлювала масштаби цін; по-тре­тє, впроваджувала паперові гроші з примусовим курсом; по-чет­верте, здійснювала девальвацію, ревальвацію; по-п'яте, накопи­чувала валютні цінності для забезпечення стабільності грошей.

4. Закони обігу грошей. Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто форми фошей, підпорядковуються своїм особ­ливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей та­кий закон виражається формулою, в якій кількість грошей зале­жить від суми цін товарів (що, у свою чергу, визначається кіль­кістю товарів і рівнем цін на кожний із них) і швидкості обігу одноіменної грошової одиниці:

Ц

К = –

О

де К — кількість грошей, необхідних для товарного обігу в пев­ному році; Ц — сума цін товарів, що реалізуються у певному році; О — середнє число оборотів за рік грошової одиниці. Це загальний закон кількості грошей в обігу.

З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду:

СЦ-К+П-ВВ

К n =

Шо

де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, проданих у кредит; ϖ сума платежів за борговими зобов'язаннями; ВВ — сума взаємопогашуваних безготівкових платежів, Шо — середня кількість оборотів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).

Основними елементами закону грошового обігу є товарна ма­са, що перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу фошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу гро­шей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу. Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси.

Коли функціонували повноцінні гроші, в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць, Роль регулятора ці­єї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад, потреба у грошах зменшува­лася, частина їх "випадала" з обігу, перетворюючись на скарб. Якщо, навпаки, потреба обігу в грошах зростала, то додаткова кількість їх надходила в обіг із скарбу. Функція засобу нагромад­ження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів гро­шового обігу. Тому у ньому не могло бути надлишку грошей.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, із XVII ст. перебу­вають паперово-кредитні гроші, підпорядковані закону обігу па­перових грошей . Сутність цього специфічного закону полягає в тому, що кількість грошей у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціо­нування товарообороту. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого і мав таку саму купівельну ціну, як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв в умовах, коли в основі грошової вартості лежало золото.

Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, осново­положником якої є американський економіст І.Фішер , кількість грошей в обігу визначається за формулою:

Р . Y

К =

V

де Р — абсолютний рівень цін; V — реальний обсяг виробництва;V — швидкість обігу грошей.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий прин­цип грошового обігу, а саме: у підтриманні рівноваги в економі­ці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса . Вона є сумою купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють активні гроші, які використовуються в готівковому та безготівковому обігу; па­сивні гроші (заощадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Переваж­на частина грошової маси — різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види цінних паперів, що ма­ють таку саму купівельну спроможність, як і банківські рахунки (рис.2). У наш час грошова маса формується на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи кредити підприємствам, організаціям, окремим особам, збільшує грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість загаль­ної купівельної спроможності, що спричиняє зростання цін.

У структурі грошової маси в Україні у 1998 р. грошовий агре­гат Мо (кошти поза банками) становив 48%, М₁ (кошти на розрахункових і поточних рахунках) — 20%, М₂ (термінові депозити та інші кошти) — 31%, М₃ (кошти клієнтів за трастовими операціями банків) — 1%.

Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також актив­ним втручанням держави у процес відтворення капіталу, поси­ленням одержавлення кредитно-фінансової сфери й розвитком кредитної системи, вдосконаленням безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам потрібно було 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то нині — лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впро­вадженню чеків. Так, депозитно-чекові операції обслуговують нині майже 90% усіх грошових платежів у США, а кожен чек у середньому 10 разів переходить із рук у руки. Факторами прис­корення обігу грошей є розвиток функцій комерційного, бан­ківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту, впровадження комп'ютерних систем та ін.

М2 + депозитні сертифікати + державні цінні папери
М1 + термінові вклади населення в ощадних банках
Наявні гроші Мо+ засоби на розрахункових рахунках юридичних осіб + депозити до запитання в Ощадбанках + депозити в Ощадбанках + депозити в комерційних банках + кошти Держстраху
Банкноти в обігу	Монети в обігу	Залишки готівки в касах підприємств і організацій
Мо			М1	М2	М3

Рис. 2 . Структура грошової маси в Україні.

II Традиційні та сучасні форми безробіття. Способи регулювання зайнятості.

1. Зайнятість та її основні форми. Зайнятість з погляду речового змісту — це діяльність людей, спрямована на задово­лення особистих, колективних та суспільних потреб. З погляду суспільної форми — це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного на­селення робочими місцями, формування розподілу і перерозпо­ділу трудових ресурсів для його участі в суспільне корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Ця сукупність соціально-економічних відносин виявляється у певних економічних категоріях: індивідуальна (сімейна), ко­лективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та про­дуктивність, мобільність робочої сили, загальноосвітня та про­фесійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін.

Діалектична єдність речового змісту і суспільної форми втілюється в синтезуючому визначенні зайнятості як економічної категорії.

Зайнятість — система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення по­треб людей, а також при забезпеченні працездатного населення ро­бочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

Відповідно до Закону України "Про зайнятість", прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., до зайнятих належать осо­би, що працюють за наймом, працюють самостійно (ІТП, підпри­ємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери); обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах дер­жавної влади, громадських об'єднаннях; які проходять дійсну службу у Збройних силах; які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання; направлені на виконання громадських оплачуваних робіт; ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку; громадяни інших кра­їн, які працюють у народному господарстві України.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональ­ну й ефективну.