Реферат: Державно-правовий механізм протидії корупції

Враховуючи законодавчі положення щодо визначення окремих елементів державно-правового механізму протидії корупції, а також доробки науковців з цих питань, пропонуємо до його структури віднести:

1) причини та умови, які сприяють вчиненню корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією;

2) мету та завдання протидії корупції;

3) принципи протидії корупції;

4) об’єкти та рівні протидії корупції;

5) суб’єктів протидії корупції;

6) заходи та засоби протидії корупції;

7) напрямки протидії корупції;

8) систему забезпечення протидії корупції.

На нашу думку, наведена структура державно-правового механізму протидії корупції є логічною та послідовною, а отже, такою, що сприятиме його належному функціонуванню.

Перейдемо до безпосередньої характеристики вищезазначених елементів. Так, одним із елементів досліджуваного механізму є причини та умови , які сприяють вчиненню корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією. Цей елемент ми розмістили першим у переліку, так як вважаємо, що перед тим, як протидіяти тому чи іншому протиправному явищу, у нашому випадку, корупції, важливо знати причинний комплекс його породження.

Наступними важливими елементами державно-правового механізму протидії корупції виступають мета, завдання та принципи , які у комплексі являються так би мовити „засадничими” умовами його функціонування.

Так, „основна мета державної політики у галузі боротьби з корупцією” [8], сформульована у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367, як „створення дійової системи запобігання і протидії корупції, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, обов’язкової відповідальності винних у їх вчиненні” [8].

У Законі України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” сформульовано мету боротьби з організованою злочинністю, однією із форм якої є корупція, яка полягає у „встановленні контролю над організованою злочинністю, її локалізації, нейтралізації та ліквідації; усуненні причин і умов існування організованої злочинності” [3].

Про неможливість „ліквідації” злочинності ми наголошували вище. Щодо „усунення причин і умов існування організованої злочинності”, то вважаємо, що така діяльність більш характерна для завдань протидії (боротьби) злочинності, а не її меті.

Що стосується наукової літератури, то, наприклад, М.І. Мельник під стратегічною метою антикорупційної діяльності пропонує розуміти:

- по-перше, „створення системи суспільних відносин, за якої правомірна поведінка службовців публічної сфери, усіх громадян була б соціально престижною і вигідною…”;

- по-друге, „створення системи дійової і ефективної протидії корупції, за якої вчинення корупційних діянь неминуче тягне відповідальність винних у їх вчиненні осіб і передбачає не лише застосування до них відповідного покарання чи стягнення, а й настання інших негативних наслідків матеріального, політичного, соціального характеру” [2, с.235].

На нашу думку, перша частина сформульованої М.І. Мельником мети більш схожа на заходи, за допомогою яких можуть бути усунуті причини та умови корупції. Щодо її другої частини, то вважаємо, що вона є дещо нелогічною, оскільки виходить, що метою протидії є сама протидія.

Враховуючи вищенаведене, пропонуємо мету державно-правового механізму протидії корупції визначити як нормативне закріплення та систематичне вдосконалення правових та організаційних засад, які забезпечували б уповільнення темпів її зростання, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, що постраждали внаслідок корупційних діянь, усунення їх наслідків.

На відміну від мети протидії корупції, її завдання не отримали законодавчого визначення. Натомість такі завдання визначено у науковій літературі. Зокрема, М.І. Мельник до них відносить:

- з’ясування соціальної і правової сутності корупції;

- з’ясування основних соціальних передумов, загальних причин та умов корупції, причин та умов конкретних корупційних діянь;

- формування державної антикорупційної політики, а на її підставі визначення стратегії і тактики протидії корупції;

- визначення суб’єктів протидії корупції, їх компетенції;

- розробка та практична реалізація програм протидії корупції (загальнодержавних, регіональних, галузевих, міжгалузевих), які б включали відповідні соціально-економічні, політичні, правові, організаційно-управлінські, ідеологічні, правоохоронні та інші заходи;

- формування системи антикорупційного законодавства, у тому числі вдосконалення законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення;

- використання позитивного досвіду антикорупційної діяльності інших країн і міжнародної спільноти в цілому, розширення співробітництва з іншими країнами та міжнародними організаціями у сфері протидії корупції [2, С. 236].

Погоджуючись у цілому із вищенаведеними завданнями, пропонуємо до завдань державно-правового механізму протидії корупції віднести й такі, як: