Реферат: Діагностика та корекція когнітивних порушень у хворих з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю
4. Здійснити патогенетичну інтерпретацію виявлених змін піруватдегідрогеназної системи і циклу Корі при когнітивних порушеннях у хворих з розладами психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю.
5. Вивчити особливості динаміки функціонального стану піруватдегідрогеназної системи і циклу Корі у хворих з когнітивними порушеннями при розладах психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю в процесі лікування тимостабілізаторами, препаратами нейрометаболічної дії та гепатопротекторамина прикладі карбамазепіну, інстенону та гепа-мерцу.
6. Вивчити ефективність запропонованих методів лікування стосовно когнітивного дефіциту у хворих з психічними і поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю.
Об ¢ єкт дослідження – когнітивні порушення у хворих з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживанням алкоголю.
Предмет дослідження: клініко-психопатологічні, патопсихологічні та біохімічні особливості когнітивних порушень при розладах психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю.
Методи дослідження: клініко-психопатологічний, патопсихологічний, лабораторно-біохімічний, статистичний.
Клініко-психопатологічний метод ґрунтувався на загальноприйнятих підходах до психіатричного обстеження шляхом стандартизованого інтерв'ю та спостереження. До його струк-тури входило ретельне дослідження анамнезу, кількісна та якісна оцінка скарг, виявлення психопатологічної симптоматики та вивчення медичної документації для верифікації психічного стану пацієнтів з когнітивними порушеннями при розладах психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю та динаміки патологічного процесу з використанням діагностичних критеріїв МКХ-10, а також для проведення комплексного аналізу ефективності запропонованих методів терапії.
Для оцінки стану когнітивних функцій використовували експериментально-психологічні методики: визначення коефіцієнту інтелекту проводилося за допомогою матриць Равена, при дослідженні пам’яті застосовували методику “10 слів” А.Р.Лурії, відтворення розповіді, піктограму, визначення рівня порушень активної уваги проводилося за допомогою таблиць Шульте, коректурної проби та рахунку за Крепеліним .
Вивчення функціонального стану піруватдегідрогеназної системи і циклу Корі у хворих з когнітивними порушеннями при розладах психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю та в контрольній групі проводилося за допомогою визначення піруватдегідрогеназної активності капілярної крові через 2 години після вуглеводного сніданку, дослідження концентрації пірувату у капілярній крові через 2 години після вуглеводного сніданку, визначення сумарного вмісту a-кетокислот у нічній порції сечі, визначення сумарного вмісту a-кетокислот у 2-годинній порції сечі після вуглеводного сніданку, визначення рівня глюкози крові через 2 години після вуглеводного сніданку.
Отримані дані було оброблено статистичним методом з використанням t – критерія Стьюдента, при статистичній обробці непараметричних ознак в межах однієї вибірки при n < 30, тобто при аналізі малих підгруп, використовували біномінальний критерій m , що призначений для співставлення емпіричної частоти ознаки з теоретичною чи заздалегідь визначеною частотою.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше були отримані дані про клініко-психопатологічні, патопсихологічні та біохімічні особливості когнітивних функцій при психічних та поведінкових розладах внаслідок вживання алкоголю. Вперше встановлено зв'язок між основними клінічними проявами когнітивних розладів і порушеннями гормональної регуляції вуглеводного обміну, здійснено патогенетичну інтерпретацію виявлених змін піруватдегідрогеназної системи і циклу Корі в кореляції з вираженістю когнітивного дефіциту. Вперше досліджено особливості динаміки функціонального стану піруватдегідрогеназної системи і циклу Корі в процесі лікування тимостабілізаторами, препаратами нейрометаболічної дії та гепатопротекторамина прикладі карбамазепіну, інстенону та гепа-мерцу, що дозволило використовувати їх як маркери контролю та визначення ефективності терапії. Доведено доцільність запропонованих методів лікування стосовно когнітивного дефіциту у хворих з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю, що може бути додатковим ресурсом корекції алкогольної деградації та дозволяє створити передумови для оптимізації лікування даного контингенту хворих.
Практичне значення одержаних результатів. В результаті проведеного дослідження для впровадження в клінічну практику в якості критеріїв ефективності терапії когнітивних розладів при психічних та поведінкових розладах внаслідок вживання алкоголю запропоновано біохімічний метод, оснований на застосуванні удосконалених піруватдегідрогеназного, піруватемічного та піруватуричного тестів на толерантність до глюкози. Доведено ефективність тимостабілізаторів, препаратів нейрометаболічної дії та гепатопротекторівна прикладі карбамазепіну, інстенону та гепа-мерцу при патогенетичній корекції когнітивних порушень. Обґрунтовано доцільність застосування гепатопротекторів при значному когнітивному дефіциті та при явищах вираженої піруватдегідрогеназної недостатності, що може бути додатковим ресурсом терапії по відношенню до даного контингенту хворих. Діагностика станів гормональної регуляції вуглеводного обміну у хворих з когнітивними порушеннями при психічних та поведінкових розладах внаслідок вживання алкоголю відкриває реальні перспективи для подальшої розробки патогенетично обґрунтованих засобів фармакокорекції станів, які відносять у наш час до малокурабельних або резистентних.
Розроблені методи лікування та визначення ефективності терапії когнітивних порушень у хворих з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю з врахуванням стану гормональної регуляції вуглеводного обміну були впроваджені в роботу стаціонарних відділень КЗ “Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня”, в роботу відділень Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева, в роботу чоловічого відділення Обласної психіатричної лікарні №2 Івано-Франківської ОДА. Основні результати проведеного дослідження використовуються в науково-дослідній роботі і навчальному процесі кафедри психіатрії, психології та сексології та кафедри фармакології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.
Особистий внесок дисертанта. Дисертантом самостійно запропонована і сформульована наукова проблема, особисто проаналізовано її актуальність та ступень вивчення в Україні та за кордоном. Самостійно проведено клініко-психопатологічне, патопсихологічне та лабораторно-біохімічне обстеження хворих. Особисто проаналізовано та інтерпретовано результати досліджень та відомості, що містить медична документація, проведено статистичну обробку отриманих даних, написано розділи дисертації, сформульовано висновки та практичні рекомендації.
Особистий внесок здобувача до публікацій у наукових фахових виданнях, затвердженних ВАК України, які написані у співавторстві, полягав у наступному: у роботах № 2, 7 (згідно зі списком праць, наведеному наприкінці автореферату) самостійно організовано підбір тематичних хворих та встановлено клінічні результати, у роботах № 3, 4, 6 особисто проведено збір первинного матеріалу та аналіз отриманих результатів, у статті № 5 самостійно проведено планування дослідження, підбір тематичних хворих, забір та аналіз крові та сечі у відповідні періоди, інтерпретація статистичних даних.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були представлені на: 19-му Дунайському симпозіумі психіатрів “ProspectsforPsychiatricPatientsintheNewMillennium – WaystowardsMentalHealth” (Лінц, 2000 р.), 11-му Європейському конгресі психіатрів (Стокгольм, 2002 р.), Пленумі Правління науково-медичного товариства неврологів, психіатрів і наркологів України (Луганськ, 2000 р.), медико-фармацевтичній конференції “Застосування препа-ратів компанії “Нікомед” в психіатричній практиці” (Львів, 2000 р.), Всеукраїнській науково-прак-тичній конференції психіатрів з міжнародною участю “Реабілітація і подолання стигматизації в психіатрії” (Львів, 2001 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною учас-тю “Нова психофармакологія і прогрес в психіатрії” (Львів, 2004 р.), засіданнях обласного науко-вого товариства психіатрів (2004-2006 рр.), спільних засіданнях кафедр психіатрії, психології та сексології, фармакології та сектору біофізики Центральної науково-дослідної лабораторії Львів-ського національного медичного університету імені Данила Галицького (Львів, 2005-2007 рр.).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 наукових праць, в тому числі 5 статей у наукових фахових виданнях, затвердженних ВАК України, із них 1 - одноособова, 1 - тези конференції, 1 - інформаційний лист.
Обсяг та структура роботи. Дисертація викладена на 150 сторінках машинописного тексту (112 сторінок основного тексту) і включає вступ, 5 розділів (огляд літератури, матеріали і методи дослідження, три розділи з викладенням результатів власних досліджень), аналіз та узагальнення результатів досліджень, висновки та список літератури з 209 джерел (131 - авторів країн СНД, 78 - зарубіжних), приведених на 20 сторінках. Матеріали роботи ілюстровані 33 таблицями і 15 рисунками, 2 додатками.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
В основу роботи покладено результати комплексного клініко-психопатологічного, патопсихологічного та біохімічного дослідження 115 хворих чоловічої статі з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю, які проходили обстеження і лікування на базі клініко-діагностичного відділення №20, психіатричних відділень №11 та №16 Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні та наркологічного відділення №2 Львівського обласного наркологічного диспансеру. Нозологічна діагностика базувалась на критеріях МКХ-10. Серед обстежених переважали особи середнього (31-60 років) працездатного віку – 94 пацієнта (81,7%), у віці молодше 30 років було 13 пацієнтів, що становить 11,3 % від загальної їх кількості, а старше 60 років – 8 хворих (6,9%).
Тривалість зловживання алкоголем найчастіше становила 5-10 років (50,4% від загального числа обстежених), а 30,4 % пацієнтів систематично вживали алкоголь менше, ніж 5 років (як правило, 3-4 роки). Решта (22 хворих) зловживали алкоголем більше десяти років, у тому числі 13.9% - до 15 років, 3,6% - 16-20 років і 1,7% - більше 20 років (до 25 років).
У 76,4% хворих була виявлена соматична патологія, зумовлена хронічною алкогольною інтоксикацією, діагностована лікарями–терапевтами на підставі клінічного та лабораторного обстеження. У дослідження включались тільки ті хворі, соматичний стан яких на момент обстеження відповідав стану компенсації чи ремісії. Пацієнти з вираженою соматичною патологією, в тому числі з цукровим діабетом, у дослідження не включалися.
В контрольній групі було 30 практично здорових осіб у віці 30-55 років без виражених соматичних захворювань та без факторів ризику стосовно цукрового діабету (надмірна вага, гормональні порушення, спадкова обтяженість по цукровому діабету і т. д.).
Для систематизації отриманих даних використовувались уніфіковані індивідуальні карти хворих.
Всі обстежені хворі були розподілені на 3 групи відповідно до вираженості порушень в когнітивній сфері. В першу групу увійшли 30 пацієнтів з когнітивними порушеннями, у яких згідно МКХ-10 встановлено діагноз – психічні та поведінкові розлади внаслідок вживанням алкоголю, синдром залежності (F 10.20). Розподіл по віку серед пацієнтів першої групи був наступний: від 21 до 25 років – 5 (16,7%) чоловіків, від 26 до 30 років – 8 (26,6%), від 31 до 35 років – 15 (50,0%), від 36 до 40 років – 2 (6,7%). Загальна тривалість алкогольної інтоксикації до 3 років відмічена у 3 (10,0%) пацієнтів, 3 – 4 роки – у 6 (20,0%), 5 – 7 років – у 16 (53,3%), 8 – 10 років – у 5 (16,7%). Після початку систематичного вживання алкоголю толерантність зросла через півроку – у 1 (3,3%) хворого, через рік – півтора – у 3 (10,0%), через 2 – 3 роки – у 9 (30,0%), через 4 – 5 років – у 11(36,7%), через 5 – 7 років – у 6 (20,0%).
При вживанні міцних алкогольних напоїв толерантність первинно середня (100 – 200 мл) була у 7 (23,4%) осіб, підвищена (200 – 500 мл) – у 19 (63,3%), висока (до 1 літра) – у 3 (10,0%), нестійка – у 1 (3,3%).
Доза, що викликала спґяніння при фактичному вживанні, у 2 (6,7%) пацієнтів складала 100 мл, у 4 (13,3%) – 200 мл, у 11 (36,7%) – 300 мл, у 13 (43,3%) – 400 мл та більше. Максимально переносима доза у 2 (6,7%) обстежених досягала 300 мл, у 4 (13,3%) – 400 мл, у 24 (80,0%) – 500 мл та більше.
Просте алкогольне спґяніння відмічалось у 19 (63,3%)осіб, змінені форми спґяніння – у 11 (36,7%), із них: по маніакальноподібному типу – у 1 (3,3%) хворого, по депресивному – у 3 (10,0%), експлозивно–дисфоричному – у 3 (10,0%), епілептоїдному – у 4 (13,3%). Спґяніння без мнестичних порушень було у 7 (23,3%) пацієнтів, з палімпсестами – у 23 (76,7%).
При вивченні особливостей когнітивних процесів у пацієнтів першої групи за допомогою патопсихологічного дослідження було виявлено, що у 19 (63,3%) пацієнтів першої групи домінувала виснажливість психічної діяльності, у 20 (66,7%) спостерігалося зниження здатності до концентрації уваги, у 18 (60,0%) - порушення репродукційного компоненту пам¢яті.
Пацієнти другої групи (60 осіб) безпосередньо перед обстеженням перенесли гострі алкогольні психози, а саме: стан відміни з делірієм без судом (F10.40) було діагностовано у 32 (53,3%) осіб, стан відміни з делірієм з судомами (F10.41) спостерігався у 21 ( 35,0 %) хворого, із них 11 ( 52,4%) осіб в анамнезі вже мали деліріозні стани, у 3 (9,4%) – гострий алкогольний галюциноз (F10.52), у 4 (12,5%) – гострий алкогольний параноїд (F10.51).