Реферат: Дитяча література Німеччини періоду Середньовіччя, епохи Відродження, кінця XVIII – першої половини XIX ст

Перший німецький виховний роман «Дзеркало юного хлопчика» (1554) створений також у цей період, автором його був Йорг Вікрам (1505—1562), один з перших романістів і збирачів народних шванків, перший дитячий письменник, ім'ям якого відкривається плеяда німецьких дитячих письменників.

Німеччина стала батьківщиною жанру, іменованого «романом виховання, становлення, розвитку». З'явившись на початку XVI століття, цей жанр є ведучим у німецькій і дорослої, і дитячій літературі до наших днів. «Роман виховання» виникає в один із самих складних періодів історії Німеччини, виникає з прагнення зрозуміти місце і призначення людини в трагічних подіях історії, не тільки сучасної, але і майбутньої. «Роман виховання» не був тоді, та й згодом,— спеціально дитячим, але прийняв на себе задачі, що в інших умовах повинна була вирішувати література дитяча, оскільки героєм цих романів незмінно залишалася дитина, підліток, юнак.

«Роман виховання» у цьому змісті — ґрунт і платформа розвитку дитячої літератури Німеччини, що спиралася на його вікові традиції. Предметом зображення Йорга Вікрама стає процес формування дитини — селянського хлопчика Фрідберта, протипоставленого синові дворян, разом з яким він виховувався. Звеличання Фрідберта було першою спробою художнього узагальнення нового соціального характеру, породженого епохою селянських воєн і гуманізму. XVII століття в умовах, що склалися в Німеччині унаслідок виснажливої Тридцятирічної війни, деякою мірою продовжив традиції, закладені епохою Відродження. Після ганебного світу Німеччина виявилася роздробленої на безліч карликових провінцій. Національна трагедія особливо гостро відбилася в літературі того часу.

XVII століття — період бурхливого розвитку поезії, що висунула ряд великих імен: Пауля Флемінга, Андреаса Грифіуса, Ангелуса Силезіуса, Християна Гофмансвальдау, Мартіна Опіца і багатьох інших, вірші яких обов'язково присутні в будь-якій хрестоматії й антології для дітей; розвивається драматургія, у тому числі «шкільна» драма. Закладаються основи ідеології Освіти, епохи, зверненої до ідеї формування людської особистості просвітительським шляхом. Німецькі філантропісти, попередники просвітителів, вірили, що освічений світогляд формує не тільки нової людини, але і «ідеальний варіант» нового суспільства. Виникають нові жанри утопічної і дидактичної літератури.

Пору свого розквіту переживає в XVII і пізніше, у XVIIIстолітті виховний роман. Самим значним добутком цього роду став роман Гансу Якоба Гріммельсгаузена (1621 —1676) про халепи сироти Симпліциссімуса (1669—1673). Селянський син, «чиста табличка», на якій життя не встигло залишити ніяких знаків, чиста душа, кинута в горно реальної історичної трагедії Тридцятирічної війни і роздробленої Німеччини. Пригоди і перетворення безжурного Симпліциссімуса були нескінченні, його образ придбав вічне життя в літературі і театрі Німеччини, у тому числі й у переробках для дитячого читання.

3. Дитяча література XVIII ст

Розквіт епохи Просвітництва в Німеччині припадає на XVIII століття і зв'язане з плеядою всесвітньо відомих діячів: І. Г. Гердером, Г. Е. Лессінгом, Й. В. Ґете і Ф. Шіллером, І. Кантом і багатьма іншими.

Закладаються основи національної літератури і естетичної думки, формується особливо пильний інтерес до національної історії, народному художньому досвідові, інтерес до людини як продуктові історичної і соціальної реальності свого часу.

Жодного з перерахованих письменників не можна назвати письменником дитячим, вони не писали для дітей,— вони формували світосприймання всього народу, творили мову і літературу в її сучасному розумінні і прокладали шляхи наступним поколінням письменників, у тому числі — дитячим.

4. Дитяча література кінця XVIII – першої половини XIX ст

Кінець XVIII століття в Німеччині відзначений двома знаменними літературними подіями: рухом «Бури і натиску», участь у якому приймали Ґете, Шиллер, Бюргер, і першими виступами німецьких романтиків. Рух «Бури і натиску» було першим в історії літератури, багато в чому незрілим, що доходили до безглуздостей, але, безсумнівно, антибуржуазним бунтом юності, що не бажала миритися із соціальною несправедливістю й утилітарною бездуховністю буржуазного ладу, що народжувався. Проблеми, підняті ними, одержали яскраве втілення в романтизмі.

Велику роль у становленні національної поезії, як дорослої, так і дитячій, зіграв збірник народних пісень, зібраних і оброблених Л. Арнімом і К. Брентано, «Чарівний ріг хлопчика». У збірнику вперше з'являється всесвітньо знаменита «Лорелея», багаторазово оброблена поетами різних країн. Багато пісень збірника присвячені долям дітей: «Жебрак школяр», «Королівські діти», «Маленький скрипаль» і інші.

Звертаючи до минулого свого народу в неясній надії знайти ті ідеали, що не здійснилися в реальності, романтики зі здивуванням знайшли велич самої історії і стали творцями історичного жанру в літературі. У прагненні зрозуміти причини трагедії своєї епохи, її протиріч, вони знайшли діалектичний зв'язок явищ, діалектикові душі і внутрішнього світу людини. Не прийнявши багатьох явищ буржуазної цивілізації, романтики відкрили світові природу і її величезну роль у житті людини. Вони прилучили літературу до її першоджерела — фольклорові, казці, легенді.

Саме романтики відкрили світ дитини у всій його багатогранності. Але в їхньому звертанні до дитинства було багато суперечливого, котре позначалося в тім, що дитинство вони сприймали як своєрідний еквівалент утопічного буття, позбавленого всяких протиріч. У ньому шукали утрачену світом дорослих гармонію і красу, ідеалізували його наївність і примітивність.

Неоднозначним було відношення романтиків і до світу казки, як, утім, суперечливі були і самі фольклорні джерела, до яких вони зверталися. Ці джерела були зв'язані з різними епохами і відбивали, поряд з ідеями боротьби і самосвідомості народних мас, моменти релігійності, містицизму.

Не все видане і написане в ті роки зберегло своє значення, але багато казок і зараз живуть і видаються: чудова казкова сатира К. Брентано (1773—1842) «Казка про Гокела, Хінкела і Гакелея», поетичні казки Ф. де ла Мотт Фука (1777—1843), фантастична повість на казковому матеріалі А. фон Шаміссо (1781 —1838) «Чудесна історія Петера Шлеміля», про людину, що продала свою тінь. Книга Шаміссо викликала бурхливу хвилю емоцій. Її мотиви можна знайти в X. К. Андерсена і дитячого письменника Дж. Крюса.

Всесвітню популярність німецька казка завоювала з іменами братів Грімм, В. Гауфа, Е. Т. А. Гофмана.

4.1. Брати Якоб та Вільгельм Грімм

Брати Якоб (1785 - 1863) та Вільгельм Грімм(1786 - 1859) зібрали й обробили величезну кількість казок, легенд, народних сказань, не тільки німецьких, але і скандинавських, іспанських, французьких, сербських. Одночасно вони розробили науковий підхід до народної творчості, заклали основи історичного мовознавства. Кількість виданих ними праць величезна. Найважливішими для розвитку дитячої літератури, пов'язаної з народною творчістю, були: двотомне видання «Німецьких переказів» (1816—5818), три томи «Дитячих і сімейних казок» (1812—1822), що ввійшли у світову літературу, «Німецькі героїчні сказання» (1829) і узагальнююча праця Я. Грімма «Німецька міфологія» (1835). Брати Грімм були людьми свого складного часу й у здійсненнях і в помилках. Вони були досить далекі від активного, політичного життя країни, але навіть їхній стійкий лібералізм викликав невдоволення влади.

Брати Грімм старанно підкреслювали гуманістичний напрямок казки («Дванадцять братів», «Братик і сестриця», «Попелюшка», «Спляча красуня», «Снігуронька», «Шість лебедів» і ін.). Казка затверджувала тотожність соціального і морального, обов'язковість щастя як природної нагороди для соціально-обездолених. Ці ідеї підкреслювали і самі укладачі в передмові до збірників казок. Світ казок, за їхнім переконанням,— це світ праці, справедливості, честі, носіями яких є прості люди, навіть якщо, за казковою традицією, вони часом виявляються принцами і принцесами або утопічними добрими королями («Хоробрий кравець», «Попелюшка», «Бременські музиканти», «Столик — накрийся, золотий осел і кийок з мішка»).

Казки братів Грімм прийнято поділяти за традицією на чарівні, побутові і казки про тварин. Казки про тварин характером уособлення і сатиричною спрямованістю спираються на традицію байки і тваринного епосу середньовіччя («Вовк і лисиця», «Вовк і семеро козенят», «Лисиця і кума» і ін.). Побутові казки ближчі до поняття «побутових повістей», розповідей, у німецькій традиції — сатиричних шванків («Невдячний син», «Розумна Ельза», «Три ледарі», «Щастя Ганса», «Соломинка, вугіллячко і біб», «Тямущий Ганс» і ін.).Сюжетно-значеннєвий розподіл несе в собі і художньо-стилістична своєрідність кожного з циклів. Більшість казок братів Грімм синтетичні по своїй природі, в одній казці можуть сполучитися і різні мотиви і відповідні їм художні прийоми («Попелюшка» поєднує в собі всі три види казкового оповідання.)

Казка не локалізована ні в часі, ні в просторі, він споконвічна, як саме життя, і це закріплено в її формах. Формули «десь», «колись», «в давні часи», «жив колись» і т д. підкреслюють цей стан. Не координований у часі і просторі і герой казки, до того ж він є носієм якого-небудь одного або двох подібних якостей: доброти і справедливості («Братик і сестриця», «Кравець на небі»); працьовитості і доброти («Пані Метелиця», «Попелюшка»); розуму і спритності («Хоробрий кравець», «Бременські музиканти») і т. д.

Казки братів Грімм відомі усьому світові, постійно перевидаються і є свого роду арсеналом для нескінченних літературних переробок, особливо в нашому сторіччі.

4.2. Ернст Теодор Амадей Гофман

Ернст Теодор Амадей Гофман (1776 – 1822). Доля Гофмана — письменника і людини — надзвичайно трагічна, вона начебто навмисно ввібрала в себе всі складності і протиріччя Німеччини початку XIX ст., усю безвихідність мрії німецьких письменників-романтиків про безмірно прекрасну людину й ідеальну гармонію, у світі для них не призначеному. Поет і письменник, художник і композитор, дорівнює обдарований у всіх видах мистецтв, Гофман змушений був усю свою коротку життя з величезною працею заробляти на хліб як дрібного чиновника. Безпросвітний нестаток привів до важких захворювань і передчасної смерті.

Гофман — письменник різких контрастів. Зла, їдка, нещадна сатира поєднана в його творчості з тонким ліризмом і пронизливою ніжністю стосовно шукань людей у сфері тих справжніх і вічних цінностей, що були далекі світові буржуазного чистогану і меркантилізму, у сфері любові, шляхетності, безкорисливого подвигу, у сфері мистецтва, мрії, краси, фантазії. Казки Гофмана – явище зовсім іншого порядку, чим казки бр. Грімм. Грімми намагалися зберегти народну основу казки, Гофман по більшій частині сам придумував казкові сюжети або так переосмислював традиційні, що вони здобували зовсім інше значення. Саме поняття казки в Гофмана відмінно від жанрового поняття народної казки. Слово «казка» у поетиці Гофмана має споконвічно метафоричний зміст. Воно уособлює чарівну країну щастя, утілених бажань, соціальної гармонії, іншими словами, усього того, у чому почував себе обділеним талановитий художник, як і ціле покоління романтиків Німеччини.

Казка для Гофмана ще і краса духовного світу людини: «...людська душа — це сама чудова на світі казка... Який прекрасний світ укладений у наших грудях!» («Принцеса Брамбілла»). Гофману було дано зрозуміти багато істин свого часу раніше, ніж більшість його сучасників, він побачив страшні гримаси буржуазного світу, хоча в Німеччині цей світ тільки робив перші кроки. Він зрозумів страшну і безлику силу грошей, що перетворює людину в бездушний автомат, куди більш жахливий, чим дракон про сім голів («Піскова людина»). Всього три золотих волоски на верхівці маленького виродка — малюка Цахеса — роблять його володарем над розумами, душами, долею цілої держави («Малюк Цахес»). І в цих випадках у Гофмана, як і в народній казці, каліцтво і злиденність духовне виражається в каліцтві зовнішньому. Мертвий Цахес, звільнений від влади золота, стає раптом красивим.

Гофман спробував вимірити нормою казки реальне життя буржуазного світу і зрозумів, що в цій реальності добрій казці немає місця. Світ, що убив казку, нелюдський і населений у Гофмана неймовірними чудовиськами в людському вигляді. «Немає нічого більш дивне і божевільного, чим саме реальне життя»,— з гіркотою писав письменник. А у світі фантазії Гофмана живе реальна справжня краса.

Філософська казка Гофмана досить важка для дитячого сприйняття, як і проблеми, що вона торкається. Тільки дві казки Гофмана безпосередньо зв'язані зі світом дитинства: «Чуже дитя» і «Лускунчик і мишачий король». «Лускунчика» важко віднести до якого-небудь визначеного жанру, у свій час це відзначив і В. Г. Бєлінський. Насамперед, у цій казці звертає на себе увагу не сюжет, не його примхливість, а тонкий аналіз психології дитини, осмисленню якого підлегле все інше. Подібна якість не відома ні народній казці, ні казкам бр. Грімм.

Як і інші романтики, Гофман з величезним інтересом відноситься до дитинства. Для нього — це країна, що існує за своїм законами краси, недоступним для дорослої людини. І справа зовсім не у віці, як такому, у казках Гофмана зустрічаються дорослі і старі диваки — «ентузіасти», як іменує їхній письменник, яким теж доступний світ казок.

Казка «Лускунчик» досить своєрідна. Насправді, незрозуміло і смішно, що дорослий і навіть стара поважна людина, замість того щоб своїми золотими руками робити щось корисне, робить дивні іграшки, цілі іграшкові міста. Але навіть ці диваки отруєні світом, у якому живуть. Усе в цих казкових іграшкових містах штучне, усе позбавлене душі. Вони живуть механічним життям, у якому збереглася лише видимість справжньої реальності. Так і припадають пилюкою на верхній полиці шафи, під склом, чудесні, але позбавлені життя іграшки дядюшки Дроссельмеєра. Казку не можна «зробити», вважає автор, навіть якщо ти митецький майстер, а тим більше купити або визначити їй ціну. Вона приходить сама до добрих і люблячих сердець, здатним розглянути навіть у виродливому Лускунчику внутрішню красу. Тому в трагічній війні, що веде Марі в захист самої непоказної іграшки, маленького виродка Лускунчика, такими нікчемними, незначними виявляються всі дорогі ляльки і загони блискучих гренадерів, що належать братові Марі, а механічні чоловічки, зроблені дядюшкою, і зовсім ні в чому не приймають участі.

Світ дитинства і світ казки в Гофмана живуть одними законами, між ними немає розходження, але і те тільки в тому випадку, якщо дитина не стала передчасно маленьким старцем, що старанно копіює світ дорослих, як це столося з войовничим братом Марі, якого хвилює тільки зовнішня краса його солдатиків, можливість завжди перемагати і бути «великим полководцем». Йому смішні і незрозумілі переживання сестри, її прихильність до Лускунчика, що зовсім і не іграшка.

Традиція казок Гофмана багатогранна, і його казка значно ближча до реалістичного оповідання з казковими елементами, ніж до казки як такої. Психологічна складність кожного з героїв виходить за межі жанру казки, і всі зовнішні атрибути багато в чому переосмислені.

4.3. Вільгельм Гаус