Реферат: Дослідження страхів у дітей

А.И.Захаров відзначає, що страх може розвиватися в людині в будь-якому віці: у дітей від 1 року до 3 років нерідкі нічні страхи, на 2-му році життя, найбільше часто проявляється страх несподіваних звуків, страх самітності, страх болю (і пов'язаний із цим страх медичних працівників). В 3-5 років для дітей характерні страхи самітності, темряви й замкнутого простору. Від 5 -7 років ведучим стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти найбільше бояться «бути не тим, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють» Кожній дитині властиві певні страхи. Однак, якщо їх дуже багато, то можна говорити про прояви тривожності в характері дитини. Дотепер ще не вироблено певної точки зору на причини виникнення тривожності [5].

Об'єктивний підхід до розгляду емоції страху вимагає вказати на те, що, незважаючи на своє негативне фарбування, страх виконує різноманітні функції в житті людини. На всьому протязі людської історії страх супроводжував людей, виражаючись в остраху темряви, вогню, природних явищ. Страх мобілізував науковий і творчий потенціал людей на боротьбу зі стихією. Страх грав і відіграє захисну роль, дозволяючи уникнути зустрічі з небезпекою. Страх також виступає своєрідним засобом пізнання реалій навколишнього світу, приводячи до більше критичного й виборчого відношення до явищ життя. Тому, на думку А.І. Захарова, страх можна розглядати як природний супровід людського розвитку.

У самому загальному вигляді страх умовно класифікують на ситуаційний (виникаючий у незвичайних ситуаціях) і особистісно обумовлений (зумовлюваним характером людини тривожною помисливістю). Страх буває реальний й уявлюваний, гострий і хронічний. Прийнято виділяти також вікові страхи, поява яких найчастіше збігається з певними змінами в житті дитини, інакше кажучи, вікові страхи є відбиттям особистісного розвитку дитини. Страхи умовно можна розділити на ситуаційні й особистісно обумовлені. Ситуаційний страх виникає в незвичайної, украй небезпечної або обстановці, що шокує дитину. Особистісно обумовлений страх визначений характером людини, наприклад його схильністю до переживання тривоги, і може з'являтися в новій обстановці або при контактах з незнайомими людьми. І в страху, і в тривозі є загальний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання й занепокоєння, тобто в них відображається сприйняття погрози або відсутність почуття безпеки. Вікову періодизацію формування почуттів і появи страхів у дітей описує Т.А. Даніліна [5].

1.2. Вікові особливості страху

Причинами страху можуть бути події, умови або ситуації, що є початком небезпеки. Як указує Боулби, причиною страху може бути або присутність чогось, що забезпечує безпека. Страх може мати своїм предметом якої-небудь людини або об'єкт. Іноді страх не зв'язаний ні із чим конкретним, такі страхи переживаються, як безпредметні. Страх може викликатися стражданням. Це пов'язане з тим, що в дитинстві сформувалися зв'язки між цими почуттями.

Причини страху можуть бути розділені на 4 класи:

1. Уроджені детермінанти.

Грей розділив всі причини страху на 4 категорії: інтенсивність, новизна, еволюційно-вироблені сигнали небезпеки, причини, що виникають у соціальному впливі.

Біль і голосний звук є прикладами занадто інтенсивних стимулів, а незнайомі особи або предмети іноді викликають страх через свою новизну. Грей розглядав недолік стимуляції або відсутність стимулу в очікуваному місці й у часі як певний вид нового стимулу. Будь-які ситуації, що загрожують значній частині членів виду протягом тривалого часу, є еволюційно виробленими сигналами небезпеки.

Боулби виділив уроджені детермінанти страху, які він називає «природними стимулами і їхніми похідними». Похідні стимули, очевидно, скоріше піддані видозмінам у досвіді, чим природні. Природними стимулами страху є: самітність, невідомість, раптове наближення, раптова зміна стимулу, висота й біль. Стимули страху включають: темряву, тварин, незнайомі предмети й незнайомих людей. Як Боулби, так й інші автори показали, що природні стимули страху зв'язані з віком, тобто залежать від процесів розвитку й дозрівання. Наприклад, ряд дослідників показали, що страх перед незнайомими людьми не може виникати в перші місяці життя тому, що в дитини ще не розвилася здатність відрізняти знайомі особи від незнайомих. Ця здатність виникає десь між 6-и 9-місячним віком і саме в цьому віковому періоді відзначається максимальний страх перед чужими.

Боулби вважав самітність найбільш глибокою й важливою причиною страху. Він також показав інші природні стимули страху, наприклад, невідомість і раптові зміни стимуляції лякають значно сильніше, якщо вони з'являються на тлі самітності.

2. Культурні детермінанти страху.

Культурні детермінанти страху майже винятково є результатом научіння. Так, навіть неголосний сигнал повітряної тривоги може викликати страх. Боулби вважає, що багато культурних детермінантів страху можуть при ближчому розгляді виявитися пов'язаними із природними детермінантами, замаскованими різними формами неправильного тлумачення, раціоналізації або проекції. Острах злодіїв, наприклад, або привидів, може бути раціоналізацією страху темряви, страх перед влученням блискавки – раціоналізацією страху грому.

Речмен дає прекрасний опис процесів научіння культурним детермінантам страху. Традиційною в поясненні цього процесу є концепція травматичного обумовлене, відповідно до якої подія або ситуація, які викликають біль, можуть викликати страх незалежно від наявного відчуття болю.

3. Проблема диференціації страху від інших емоцій.

Більше ретельний аналіз проблеми можна знайти в Боулби. Він перераховує ряд спостережуваних експресивних і моторних актів, які, на його думку, можна розглядати, як індикатори страху. «Вони включають обережне придивляння в сполученні із придушенням рухів, перелякане вираження особи, а також пошуком контакту з ким-небудь». Боулби запропонував 4 підстави для об'єднання різних форм поведінки в поведінковий синдром страху:

а) багато хто, якщо не всі, прояви страху мають тенденцію виникати одночасно або послідовно,

б) події, які викликають одну з них, звичайно викликають й інші,

в) більшість із них, якщо не всі, виконують єдину біологічну функцію захисту,

г) при самозвіті випробувані вказують на них, як на прояв страху.

Черясворт також запропонував перелік індикаторів страху. Він додав, що страх може супроводжуватися або за ним може випливати обережне дослідження або навіть посмішка, сміх.

Робота Кагана, присвячена розвитку негативного афекту в дітей, дає більше диференційований аналіз афектів. Він затверджує, що існує 4 «стани страждання», які називаються страхом. По Кагані причинами «стану страждання» є:

а) неасимільована розбіжність,

б) передбачення небажаної події,

в) непередбачуваність,

г) визнання невідповідності між поглядами і поведінкою,

д) визнання дисонансу між поглядами.

Потяга й гомеостатичні процеси як причини страху.

Потяг і збереження гомеостазиса становлять менш важливий клас причин страху. Потяг стає важливим, коли він зростає настільки, що починає свідчити про певний дефіцит і викликає емоцію. В деяких з таких випадків викликаною емоцією є страх.

Як вказувалося вище, біль, поза залежністю від її причин, може викликати страх. Страх може підсилювати біль, але він може також активізувати реакції, пов'язані з рятуванням від подальшого болю.