Перейдемо тепер до тих норм, які визначають так звану «корпоративну етику», тобто відносини з колегами і конкурентами. В будь-якому творчому колективі обов’язково присутній дух конкуренції. Заклик «візьмемось за руки, друзі!» прозвучить дещо лицемірно. Звичайно, кожен журналіст прагне до відомості та значимості. З самого початку свого творчого шляху він бачить конкурентів і тих, на кого варто рівнятися. Не можна сказати, що творчий колектив – клубок змій, але все ж зіткнення амбіцій уникнути важко. Для того, щоб не дати зіткненням перерости у війну, і виникла необхідність визначення принципів корпоративної культури в журналістиці.

«Суспільна роль потребує від журналіста високої професіональної чесності, яка передбачає його право утримуватись від роботи, що протирічить його переконанням, відмова розкрити джерела інформації прийняття рішень в тих органах масової інформації, де він працює.

Професійна чесність не дозволяє журналісту приймати особисті інтереси, які протирічать суспільному благу. В етичні принципи журналіста входить повага інтелектуальної власності, зокрема недопустимість плагіату.» (Міжнародні принципи професійної етики журналіста)

Кодекс професійної етики журналіста 1991 року каже:

«Якщо наказ видавця або керівника редакції вступає в протиріччя з суспільними правилами, то журналіст повинен відмовитися від його виконання. Журналіст може відмовитись від виконання завдання редакції, якщо воно протирічить його моральним переконанням.

Журналіст турбується про престиж професії, поважає честь і гідність колег, не допускає дій, які приносять шкоду авторитету журналістики. В творчому змаганні журналіст не дозволяє собі зловживати довір’ям своїх колег, заважати їм виконувати професіональні обов’язки, наносити їм будь-яку шкоду. Він сприяє розвитку творчих вмінь колег, підвищенню знань і майстерності, приходить на допомогу тим, хто потрапляє в біду. Професіональна солідарність не може слугувати виправданням посяганню на правду і справедливість.»

Як недотримання корпоративної культури, характеризуються наступні епізоди: «Якщо журналіст з корисних або інших низьких мотивів відмовляється від публікації конкретного матеріалу або окремих його частин, або публікує його, або схиляє своїх колег до його опублікування;

- якщо журналіст в будь-якій формі розкриває псевдонім, який належить іншій людині, без його згоди, за винятком випадків, коли псевдонім був розкритий публічно раніше;

- якщо журналіст, використовуючи чуже творіння, представив його повністю, або частково як своє, не вказує на його дійсного автора;

- якщо журналіст, не попереджуючи про це відповідні редакції, передає один і той же матеріал в дві або більше редакції або пропонує для обнародування раніше опублікований матеріал, за виключенням випадків, передбачених законом;

- якщо журналіст використовує свій професійний статус для збору інформації на користь чужої людини або організації, яка не є ЗМІ.

Як порушення службової етики і професійної солідарності журналістів можуть бути кваліфіковані наступні випадки:

- якщо журналіст, використовуючи посаду в редакції, шляхом редагування спотворює зміст матеріалу, підготованого його колегою, і без його згоди оприлюднює в такому вигляді;

- якщо журналіст, використовуючи свою посаду в редакції, нав’язує колегам, шляхом правки їх матеріалів свої смаки і суб’єктивні вподобання заважає їх професійному розвитку;

- якщо журналіст із кар’єристських, корисних мотивів представляє свого колегу в поганому світлі в очах інших журналістів або громадській думці;

- якщо журналіст з поганого розуміння творчого суперництва або інших мотивів свідомо ускладнює колезі виконання професійних обов’язків;

- якщо журналіст, використовуючи свою посаду в редакції, заважає діяльності журналістської організації, обмежує її самостійність ».

Що стосується плагіату, то за останній час з’явилась тенденція користуватись «інформацією з відкритих джерел». Іншими словами – з Інтернету. Чомусь багато журналістів і редактори телевізійних програм забувають, що у всіх текстів у всесвітній мережі також є автори. І «розкиданість» деяких найбільш вдалих текстів по ній зовсім не переводить їх в розряд фольклору, яким можна користуватись без згоди автора.

Розділ 2. Моральні аспекти у творчих пошуках рівненських репортерів

У теоретичній частині своєї бакалаврської роботи я розглядала ті морально-етичні основи діяльності ЗМІ, якими повинен керуватися кожен журналіст при створенні свого матеріалу. Але найголовнішою вимогою до журналіста є його моральність перед суспільством, бо, подаючи інформацію про явища життя, обговорюючи суспільні проблеми, журналісти обов'язково виступають у ролі суспільного експерта, формують ставлення, уявлення, погляди, прагнення. Функція ЗМІ як «четвертої влади» виявляється як роль суспільного консультанта для всіх соціальних суб'єктів.

Завдяки цьому ЗМІ беруть участь у створенні духовної атмосфери в суспільстві через формування масової свідомості у всіх її формах (світогляду, історичної свідомості, моральної свідомості та особливо суспільної думки). Причому роблять це в дусі турботи про загальне благо, реалізовуючи свої можливості організатора співробітництва задля становлення духу згоди шляхом стійкого розвитку всього суспільства. Водночас журналістика виявляється трибуною різноманітних думок, із широкого кола питань, задля реалізації права громадян на інформацію.

Спілкування журналістів (як представників певного соціального інституту та авторів текстів) з масовою аудиторією сповнене гуманістичного сенсу, який випливає із соціального призначення преси – правдиво й оперативно інформувати людей з актуальних, суспільно важливих питань.

У розділі «Соціальна відповідальність журналіста» «Міжнародних принципів журналістської етики» розкрито соціальну сутність професії журналіста. Зокрема сказано, що в журналістиці інформацію розглядають як суспільне благо, а не як предмет споживання. Журналіст несе відповідальність за передану інформацію і відповідає, передовсім, перед широкою громадськістю, а не тільки перед тими, хто контролює засоби масової інформації. Соціальна відповідальність журналіста вимагає, щоб за всіх обставин він діяв відповідно до своєї моральної свідомості.

Отже, зв'язок між суспільним благом і журналістською інформацією виникає за умови готовності працівників ЗМІ відповідати за якість інформації та забезпечувати її. Тому відповідальність є однією з головних категорій моральної свідомості у професійній етиці журналістів. Вона тісно пов'язана з поняттям професійного обов'язку як внутрішнього закону, що «керує» поведінкою журналістів. Сутність його полягає в тому, щоб правдивим словом допомагати людям орієнтуватися в тому, що відбувається.

Моральні аспекти діяльності журналістів розглядали , зокрема, дослідники журналістської професійної етики: Д. С. Авраамов, Р. Г. Бухарцев, Г. В. Лазутіна, О. Д. Кузнецова.

На думку Д. С. Авраамова, норми й принципи професійної моралі сприймаються журналістом залежно від його індивідуальної свідомості, що існує як система поглядів, переконань, моральних почуттів і потреб. Такі етичні категорії, як обов'язок, відповідальність, справедливість, він вважає предметом моральних почуттів журналіста [1, с. 23-25].

Р. Г. Бухарцев називає основним професійно-етичним регулятором діяльності журналіста моральний самоконтроль [2, с. 252].

Г. В. Лазутіна вважає найважливішими у професійній етиці журналіста такі категорії, як професійний обов'язок, професійна відповідальність, професійна совість, професійна честь і професійна гідність [3, с. 270].

Українська дослідниця професійної етики журналістів О. Д. Кузнецова називає етичними цінностями журналіста соціальну відповідальність, правдивість, об’єктивність, чесність і порядність.[[3, с.412].

Журналістський обов'язок слід розглядати як «сукупність обов'язків з усього спектру професійних відносин, система яких задана законами функціонування журналістики як особливого соціального інституту» [4, с.226]. Тому «простір обов'язковості» охоплює всі сфери праці (та, відповідно, свідомості) журналістів, жорстко пов'язаний із системою рольових функцій, що залежить від місця журналістики в житті суспільства. Якщо об'єктивний зміст ролей-обов'язків диктується соціально-історичною необхідністю, то суб'єктивне їх усвідомлення і характер виконання прямо залежать від уявлень про ідеал (суспільне благо), про засоби та норми його досягнення та відповідні особисті якості. Тому зрозуміло, як важливо журналістам мати чітке уявлення про ідеал, гідні форми журналістської поведінки, здатної приносити добро, уникаючи зла.