Реферат: Друкарська справа в Україні
1. Не друкувати ніяких інших книг, крім церковних;
2. Ці церковні книги перед друком порівнювати з книгами російського друку та виправляти їх за російським зразком;
3. Перед друком тієї чи іншої книги надсилати до Московської синодальної контори по 2 пробних примірники на остаточне виправлення та дозвіл на видання.
Пізніше Синод зобов’язав Лавру надсилати щорічно відомості про те, які книги було надруковано лаврською друкарнею протягом року. Розпорядження та вказівки московської влади, що поставили видавничу діяльність Лаври у цілковиту залежність від московської духовної цензури, дуже обмежили лаврське друкарство, а надалі примусили багато в чому змінити тематику й характер видань.
Майже всі книги видавались церковнослов’янською мовою, до того ж переважно для потреб церковного вжитку. Найвизначнішим виданням того часу стала Біблія 1758 року. Її надруковано за текстом московської Біблії 1756р.
Книг світського змісту в той час було надруковано не багато. Це переважно букварі та частково підручники для потреб Київської Академії, на зразок виданої в 1765 р., з особливого дозволу Синоду, латинської граматики.
В оформленні книг лаврські видання XVII ст. продовжували художню традицію попередніх десятиріч.
З середини XIX ст. посилюються репресивні та цензорські заходи щодо української книги. В таких умовах книги українською мовою практично перестають друкуватись. У 1874 р. було видруковано лише 1 книгу, в 1848 р. – 3 книги, 1849 – 2 книги, 1850 р. – 1 книгу, 1851 р. – 2 книги, 1852 – 3 книги, 1853 р. – 1 книгу, 1854 р. – 3 книги, 1855 р. – 4 книги, 1856 р. – 5 книг.
Наприкінці 50-х – початку 60-х років XIX ст. у зв’язку з полегшенням загального режиму в Росії послабшали й цензурні репресії щодо української книжки. Тому кількість друкованих українських книжок зростає. В 1857 р. вона склала 12 книжок, 1860 р. – 24 книги, 1861 р. – 33 книги, 1862 р. – 41 книгу.
Однак Валуєвський указ 1863 р. докорінно змінив ситуацію.
Наслідком цього указу стало різке скорочення кількості українських видань. У 1863 р. випущено 16 книг, у 1864 р. – 11 книг, 1865 р. – 6 книг, 1866 р. – не випущено жодної книги, 1867 р. – 3 книги, 1868 р. – 3 книги, 1869 р. – 1 книгу, 1870 р. – 5 книг.
У травні 1876 року вийшов так званий Емський указ царя Олександра II. Указ було видано в м. Емсі (Німеччина). Він забороняв ввезення у Російську імперію будь-яких україномовних книг і брошур. Заборонялось також друкування і видання оригінальних творів та перекладів українською мовою в межах імперії. Виняток було зроблено щодо друку історичних документів і пам’яток, деяких художніх творів, та й то лише за спеціальним дозволом. Фактично цей закон забороняв українську друковану книгу, що завдало тяжкого удару розвитку української мови і культури.
Наслідки закону 1876 р. були для українського друкованого слова жахливі. Видання книжок наукового змісту, книжок для шкіл припинилося. Спроби авторів видати книги закінчувались невдало. Тому в 1877–1879 рр. виходить з друку лише по дві книги, 1880 р. – 6 книг. Тільки у період 1881–1883 рр. відбувся підйом – з’явилось 76 українських видань. Після цього до 1917 р. спостерігалось скорочення видань українською мовою.
СУМНІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ДРУКАРСТВА.
ТАК НИЩИЛАСЬ УКРАЇНСЬКА КНИГА
1626 р. – наказ Синоду митрополитові України зібрати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них впровадити нові московські видання.
1627 р. – Указом царя московського Олексія Михайловича і патріарха Філарета наказано було книги українського друку зібрати і спалити. Так, у Москві серед спалених книжок було “Учительноє євангеліє” Транквіліона Ставровецького та “Катехизис” Лаврентія Зизанія Пустаковського.
1672 р. – указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати вдома та на території Польщі книги українською мовою.
1677 р. – Патріарх Московський Іоаким наказав в українських церковних книгах вирвати сторінки, які мають відмінності від московських видань.
1689 р. – Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати “Четьї-мінеї” (I том) Дмитра Ростовського.
1690 р. – Московський патріарх Іоаким ука