Насамперед слід зазначити, що вже сама структура Конституції УНР 1918 p. відповідала тим конституційним стандартам, які нині визнані міжнарод­ною юридичною спільнотою, її перший розділ містив принципові загальні настанови: суверенітет держави; на­родний суверенітет як основне джерело державної влади; неподільність території України; розвиток місцевого са­моврядування на рівні земель, волостей і громад; надання націям України права на впорядкування своїх культурних прав у національних межах.

Другий розділ Конституції також відповідав нинішнім конституційним стандартам. Він торкався питань, пов'я­заних із правами громадян України. Виключалась можли­вість подвійного громадянства, урівнювались у правах та обов'язках чоловіки і жінки, усі громадяни. Конституція проголошувала принцип розподілу влади, за яким передба­чалось створення Всенародних Зборів (законодавча влада), Ради Народних Міністрів (виконавча влада), Генерального Суду УНР, і встановлювала порядок їх організації та діяль­ності.

Варто докладніше зупинитися, зважаючи на її унікаль­ність, на сьомій главі Конституції УНР 1918 p. щодо орга­нізації національних союзів, які об'єднували б пред­ставників тієї або іншої національності. Органи кожного національного союзу розглядалися як державні. Найвищим представницьким органом були Національні Збори. Націо­нальні союзи, у межах своєї компетенції, мали право видавати закони, які поширювалися на кожного з їх чле­нів. Усі суперечки щодо компетенції між національним союзом, з одного боку, і державними органами та орга­нами місцевого самоврядування, з другого, повинні були вирішуватися адміністративними судами.

Згідно з Конституцією великоруська, єврейська та польська нації мали право на організацію своїх на­ціональних союзів. Що ж до білоруської, чеської, мол­давської, німецької, татарської, грецької та болгарської націй, то їх представники повинні були подавати до Гене­рального Суду заяву про таке об'єднання, підписану не менш як 10 тис. громадян УНР відповідної національ­ності.

Прийняття Конституції УНР 1918 p. завершило чер­говий етап розвитку конституційного процесу в Україні, найважливішим здобутком якого був його демократичний вплив на розвиток державності.

3. Констиутція України - один з найважливіших різновидів джерел конституційного права.

Прийняття п'ятою сесією Верхов­ної Ради України 28 червня 1996 p. Конституції України стало найважливішою історич­ною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 p. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 p. всенародним голосу­ванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як су­веренної держави, яка має свій Основний Закон.

Чому саме у суспільстві й державі такого великого зна­чення набуває конституція, чому саме її прийняттям обу­мовлені становлення держави, її належність до сім'ї цивілі­зованих демократичних країн, активізація міжнародних відносин?

Насамперед прийняття конституції свідчить про досяг­нення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом сус­пільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні — результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і де­мократичної, соціальної, правової держави.

Ці, так би мовити, історичні передумови прийняття конституції не вичерпують усіх аргументів щодо її значен­ня як основного закону. Найбільш вагомим аргументом є сам зміст конституції, ті важливі положення і норми, які в ній закріплено.

Так, Конституція України закріплює основи її суспіль­ного і державного устрою, визначає напрями розвитку сус­пільства і держави, основи організації та діяльності дер­жавних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та сво­бод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя.

Слід зазначити, що кожну конституцію зорієнтовано на проведення такої політики, яка відповідає потребам суспільства. Однак у по-спражньому демократичних державах політика не може виходити за межі права, високих моральних принципів, закладених у ньому.

Конституція України є найвищим правовим актом на­шої держави, її Основним Законом, який водночас ви­значає основні напрями розвитку суспільства, держави.

4. Інші різновиди джерел конституційного права.

Різновидами Д. к. п. крім Конституції (Основний Закон) України є - кон­ституційні і звичайні закони та інші акти Верховної Ради України, ука­зи Президента, акти безпосередньої демократії (насамперед, референ­думу, сільських сходів); інтерпретаційні акти (акти тлумачення); санк­ціоновані державою правові звичаї, традиції; акти, що є результатом імплементації норм міжнародного права; угоди, договори, конвенції та інші акти, що заключає Україна з іншими державами; спільні акти дер­жавних органів і органів громадських організацій; акти делегованого законодавства, регадаменти, т. зв. конституційний договір; акти Кон­ституційного Суду України; судові прецеденти (насамперед, — Кон­ституційного Суду). Це — перелік Д.к.п., які виробила світова практи­ка і багато з яких у нас не набули поширення. Нарешті, треба мати на увазі, що Д.к.п. є не всі правові акти, а лише ті із них, які містять норми конституційного права. Суттєвою характеристикою Д.к.п. є їх юридична природа, елементами якої є нормативність актів; їх юридич­на сила; форма і структура; дія актів у часі, просторі та за колом осіб; юридичні засоби забезпечення реалізації таких актів. Особливе місце в характеристиці Д.к,.п. має їх творення та прийняття, законодавчий про­цес в рамках Верховної Ради та всеукраїнського і місцевих референ­думів, опублікування (оприлюднення),'в результаті якого такі Д.к.п. стають загальновідомими і безпосередньо виконують функції правово­го регулювання найважливіших суспільних відносин, що виникають в сфері здійснення основ повновладдя українського народу.

Використана література

1. Конституція України. - К., 1998

2. Котюк В. О. Теорія права. - К., 1996

3. Молдован В. В., Мелащенко В. Ф. Конституційне право. - К., 1996

4. Основи конституційного права України. - К., 1997