Реферат: Джерела вивчення відтворення населення

міжнародного статистичного конгресу, проведеного 1872 року, стосовно того,

щоб усезагальні переписи населення проводилися регулярно й не рідше одного рази на 10 років, і по можливості у роки, що закінчуються на "0", і щоб усі відомості про населення стосувалися одного точного моменту часу.

Підсумки переписів населення важко переоцінити, вони мають значну пізнавальну цінність. Ще 1859 року К.Маркс написав про них так: "Хоч би як сухо виглядали ці вишикувані щільними стовпчиками... цифри, вони насправді дають більш цінного матеріалу для історії загального розвитку нації, ніж томи, повні риторичних нісенітниць та політичного патякання. Перше, що привертає нашу увагу, — це таблиці чисельності населення". У підсумках переписів населення дістають відображення найважливіші докорінні зміни, що відбуваються в соціально-економічному та культурному розвитку населення, вони — свого роду свідчення доби, здатне відкрити допитливому розуму багато які історичні події, що видаються сьогодні непояснюваними.

Обліки населення на території нашої країни проводилися здавна й були пов'язані переважно з оподаткуванням мешканців окремих князівств. Так, у літописах, віднесених до VIII—XIсторіч, містяться відомості про збирання данини князями, а це передбачало й облік населення, яке сплачувало цю данину. У XIIIсторіччі за наказом татарських ханів у деяких російських князівствах були проведені обліки населення для визначення розмірів збируваної данини. їх проводили "обчислювальники" — спеціально призначені люди, котрі переписували всіх жителів, за винятком звільненого від данини духів­ництва. У XIV—XVIсторіччях одиницею оподаткування стають земельні ділянки й дістають поширення поземельні переписи, результати яких фіксувалися в спеціальних писцевих книгах. У них, поряд з даними про земельні володіння, включалися відомості про чисельність населення.

У XVIIсторіччі в Росії у зв'язку з широким розвитком ремесел і торгівлі одиницею оподаткування стає двір, "димар", тобто сімейне господарство. У середині XVII— на початку XVIIIсторіччя проводяться подвірні переписи, підсумки яких заносять у переписові книги. При описанні тяглового (оподат­ковуваного) двора в них зазначалося все чоловіче населення, незалежно від його віку. Від початку XVIIIсторіччя у переписових книгах з'являються відомості й про жіноче населення дворів, про родинні стосунки мешканців двору, про вік кожного члена сім'ї, а також дані про пересування населення.

Відомий російський статистик А.І.Гозулов відзначає, що "за програмою та рівнем організації подвірні переписи XVIIсторіччя були для свого часу видатною формою вивчення господарства, яка не мала на Заході рівної собі форми обліку". Найбільшими були переписи, проведені у 1646, 1678 та 1710 роках.

У першій чверті XVIIIсторіччя в Росії подвірне оподаткування замінюється на подушний податок. Ним оподатковувалося все чоловіче населення оподат­ковуваних станів — селян, посадських людей (міщан і купців). 1718 року Петро Перший вводить подушний податок з персональним обліком усього оподатко­вуваного чоловічого населення. У 1720—1721 роках здійснюється перша спроба скласти "реєстри" — списки оподатковуваного населення. У 1722—1725 роках вони зазнають ревізії-перевірки. У подальшому такий облік проводиться в Росії періодично за рішенням уряду. Загалом у Росії було проведено 10 ревізій аж до скасування кріпосного права 1861 року. Отже, практика проведення ревізій проіснувала майже 140 років.

Одиницею обліку чоловічого населення була "реєстрова душа". Вона вносилася під час проведення ревізії до поіменних списків, названих "ревізькі реєстри". Кожна реєстрова душа вважалася наявною до проведення наступної ревізії навіть у тому випадку, якщо людина вже померла. Від ревізії до ревізії нагромаджувалася достатня кількість померлих, позаяк смертність населення • Росії була однією з найвищих в Європі. Цей бюрократичний кунштюк став сюжетною канвою для "Мертвих душ" — безсмертного твору нашого великого земляка М.В.Гоголя, котрий описав пригоди підприємливого шахрая та полювальника на душі вже померлих людей П.І.Чичикова.

Ревізії не проводилися на території Польщі, Фінляндії та Закавказзя, у більшості їх не враховувалися дворяни й чиновники, котрі не належали до оподатковуваного населення. Не підлягали також обліку особистий склад армії і флоту та іноземці. Жіноче населення не реєструвалося при проведенні першої, другої та шостої ревізій. Тому облік населення "ревізькими реєстрами" не був повним. А позаяк проведення ревізій було пов'язане з оподаткуванням, населення всіляко намагалося ухилитися від занесення в "ревізькі реєстри".

Незважаючи на грізний указ Петра Першого від 25 листопада 1718 року, який започаткував проведення ревізій в Росії, приписував правдиві відповіді про кількість душ "чоловічої статі" й передбачав суворі санкції "за прихову­вання душ" аж до кари на горло, недоврахування населення, що підлягало занесенню в поіменні списки, виявлялися вельми значними. Поміщики, відпо­відальні за сплату подушних податків із своїх селян, намагалися при проведенні ревізій підкупити чиновників, щоб вони не надто пильнували при виявленні справжньої чисельності "реєстрових душ".

Ревізії, як правило, проводилися впродовж кількох років і зібрані відомості стосувалися різних моментів часу. Так, п'ята ревізія тривала 15 років (від 1794 по 1808 рік), сьома — 11 років (від 1815 — по 1825 рік), перша, третя й четверта — по 6 років. І тільки одна з них — дев'ята ревізія — була проведена впродовж одного року (1850 рік).

Попри всі свої недоліки, ревізії відіграли позитивну роль у становленні й удосконаленні обліку населення в Росії. Вони містили дані про загальну чисельність населення країни, його становий та національний склад, розміри міського та сільського населення, й використовували отримані відомості не тільки в цілях оподаткування. Так, зокрема, матеріали "ревізьких реєстрів" були підставою для наукового аналізу, здійсненого М.В.Ломоносовим, результати якого були подані в його трактаті "Про збереження й розмноження російського народу", який мав велике громадсько-політичне значення.

Підсумки останньої, десятої ревізії були використані К.Марксом для роботи над статтею "Про звільнення селян у Росії". Й сьогодні матеріали ревізій є цінним джерелом для вивчення соціально-економічного розвитку Російської імперії XVIII—XIX сторіч. У порівнянні з обліками населення, проваджуваними більшістю європейських країн та США, ревізії, попри всі свої недоліки, все ж виявилися більш прогресивними. Наприклад, такий важливий показник, що характеризує населення, як вік, почав ураховуватися в західноєвропейських переписах і в США тільки від середини XIXсторіччя.

Зі скасуванням кріпосного права ревізії втратили своє значення, позаяк облік оподатковуваного населення виявився більш непотрібним. Водночас для найрізноманітніших потреб держави були необхідні повні й докладні відомості про чисельність, розміщення й склад населення країни. З розвитком капіта­лізму в Росії потреба в них істотно зросла. Виникла гостра необхідність у проведенні всезагального науково зорганізованого перепису населення, позаяк тільки він міг дати найдокладніші й точні дані про населення країни. Перший і єдиний Всезагальний перепис населення Російської імперії був проведений 1897 року.

Йому передували 70 окремих переписів, що відбулися в низці міст та окремих місцевостях за період від 1860 по 1889 рік. Найбільшими з них були переписи населення в Петербурзі (1861, 1862, 1864, 1869, 1881 роки) та Москві (1871, 1882 роки). У проведенні одного з них — у Москві 1882 року — брав безпосередню участь Л.М.Толстой. Про це він писав двічі — 1882 року в статті "Про перепис у Москві" й 1906 року в книзі "То що ж нам робити".

Величезна територія країни, на якій мешкало майже суцільно неписьменне населення, кочовий спосіб життя деяких народів, що населяли Росію, відсут­ність шляхів сполучень істотно перешкоджали проведенню такої найскладнішої статистичної роботи, як всезагальний перепис населення. І все-таки, попри безліч об'єктивних труднощів, він був підготовлений і проведений на достатньо високому для того часу науковому та організаційному рівні.

Видатну роль у розробці програми Всезагального перепису населення 1897 року та організаційних заходів, що забезпечували його проведення, відіграв видатний російський географ, громадський діяч і статистик П.П.Семенов-Тян-Шанський. У 1864—1874 роках він очолював Центральний статистич­ний комітет, у 1874—1897 роках — Статистичну раду Міністерства внутрішніх справ. 1870 року за ініціативою П.П.Семенова-Тян-Шанського був проведений Всеросійський статистичний з'їзд, на якому обговорювали питання, пов'язані з проведенням Всезагального перепису населення. Ще 1874 року він розробив і подав Комісії з проведення Всезагального перепису населення Росії Проект положення про проведення перепису, який був затверджений лише за 20 років, 1895 року. Крім того, Комісії був поданий проект, підготовлений Міністерством фінансів на підставі програми останньої, десятої ревізії, який був її поліпшеним варіантом. Сама ж Комісія з проведення Всезагального перепису була створена 1874 року в зв'язку з підготовкою закону про військову повинність, що вимагало визначення чисельності населення, яке могло бути призване в армію.

Перший Всезагальний перепис населення Росії був проведений за станом на 28 січня 1897 року. Значний внесок в його підготовку й здійснення зробила передова російська громадськість. Проведення перепису на місцях було доручене переважно урядовим чиновникам, котрі не були ознайомлені з науковими засадами організації перепису й дотримувалися бюрократичних методів його проведення. Доволі часто вони вдавалися до насильницьких заходів при збиранні відомостей про населення. Про це свідчить А.П.Чехов, котрий керував роботою групи обліковців-реєстраторів при проведенні пере­пису в Серпухівському повіті Московської губернії. Він писав: "Перепис завершено. Обліковці працювали відмінно, педантично до смішного. Натомість земські начальники, котрим довірений був перепис у повітах, поводили себе брутально. Вони нічого не робили, мало розуміли й у найважчі хвилини вдавали з себе хворих".

Більшість жителів країни, не розуміючи цілей і завдань перепису, по­ставилася до нього недоброзичливо, підозрюючи уряд у спробі ще більшого утиску інтересів народонаселення країни. Тому багато з них намагалися ухилитися від участі у перепису або намагалися дати про себе та своїх близьких заздалегідь хибні відомості.

А проте, незважаючи на недоліки, наявні в організації проведення, у програмі самого перепису й опрацюванні його матеріалів, уперше в історії Росії були отримані відомості про загальну чисельність населення, його розподілу за статтю та віком, шлюбним станом, письменністю, рідною мовою, мігра­ційними процесами й за деякими іншими ознаками. Дані перепису відобразили надзвичайно непривабливу картину соціально-економічного стану Російської імперії та її культурну відсталість.

Першим науково зорганізованим переписом населення у радянський період був перепис населення Петрограда 2 червня 1918 року. В ньому вперше в практиці вітчизняної статистики передбачалося детальне вивчення сім'ї, з'ясу­вання роду занять і джерел засобів існування та їх змін у порівнянні з дореволюційним періодом. 25 липня було затверджене й опубліковане "Поло­ження про державну статистику", яке визначало завдання статистичної служби, в тому числі — проведення переписів населення.

28 серпня 1920 року за постановою Ради Народних Комісарів був прове­дений перший перепис населення країни, який був об'єднаний з сільськогоспо­дарським переписом та стислим обліком промислових підприємств. На значній частині території країни тривала громадянська війна й тому майже 30% населення залишилися неврахованими переписом. Частина зібраних переписових матеріалів через військові дії виявилася втраченою, й у низці губерній перепис довелося проводити повторно. А проте робота ця була завершена, й 5 листопада 1920 року вже були опубліковані перші попередні підсумки перепису. Його матеріали були використані для всебічного аналізу соціально-економічного стану країни й стали підставою для розробки заходів щодо відновлення народного господарства, складання плану ГОЕЛРО й переходу від продрозкладки до продподатку.

У березні 1923 року проводився перший перепис міського населення країни. Він охопив лише ті міста, де була висока концентрація торговельно-промислової діяльності й де відбувалися значні зміни у чисельності та складі населення. А 17 грудня 1926 року був здійснений перший Всесоюзний перепис населення. Він був добре підготовлений. Його програму обговорювали на IIВсесоюзній статистичній конференції 1925 року й на Всесоюзному з'їзді статистиків, що відбувся у лютому 1926 року. Ця програма була значною мірою зіставна з програмою перепису 1920 року. Велику роль у підготовці, організації й проведенні перепису 1926 року відіграли О.А.Квиткін і В.Г.Михайловський. Розроблені ними методологічні принципи, які стали засадовими стосовно перепису 1926 року, багато в чому були використані в усіх наступних переписах, проваджуваних у країні.

Підсумки перепису населення 1926 року були опубліковані у 56 томах. Вони дали багатющий матеріал, що характеризував склад населення за багатьма найважливішими ознаками, а також стали підставою для складання першого п'ятирічного плану, для розрахунків поточної та перспективної чисельності населення країни. Матеріали перепису були використані для побудови таблиць смертності населення СРСР за 1926—1927 роки. Під час перепису 1926 року на жителів міської місцевості заповнювалася так звана "майнова" відомість, яка містила 13 запитань, призначених дати характеристику використання землі, будівель, житлових та нежилих приміщень і міру їх благоустрою, тобто це був практично й перепис житла.

Проведена 1931 року реєстрація міського населення не дала точних даних і черговий перепис населення був призначений на 1937 рік. 1932 року відбувся пробний перепис, близький за програмою до перепису населення 1926 року, але у подальшому його проект зазнав значних змін.

Перепис населення 1937 року — єдиний радянський перепис, проведений за принципом одноденного. В його ході враховувалося тільки наявне населен­ня. Вперше в практиці радянських переписів був здійснений контрольний обхід опитуваних, вперше й востаннє було задане запитання про релігію, витлумачене як "теперішні власні переконання опитуваного". Але головне, що показав перепис населення 1937 року, — це значні демографічні втрати, пов'язані з насильницькою колективізацією, голодомором початку 30-х років і масовими репресіями населення в ході інспірованої Сталіним війни проти власного народу, широко відомої як боротьба з "ворогами народу".

Саме це стало причиною того, що організація перепису населення 1937 року була визнана незадовільною, її матеріали — дефектними, а розробники та виконавці унікальних статистичних робіт — ворогами народу. На 1939 рік був призначений новий перепис.

У ході другого Всесоюзного перепису населення, проведеного за станом на 17 січня 1939 року, вперше було враховане не тільки наявне, але й постійне населення. Наявне населення — це населення, яке перебуває на момент перепису на конкретній території, незалежно від того, чи замешкало воно тут постійно чи ні. Постійне населення — це сукупність людей, котрі постійно проживають на конкретній території. За умови ідеально проведеного перепису чисельність постійного та наявного населення загалом по країні має збігатися, як має збігатися й чисельність тимчасово замиканих та тимчасово відсутніх людей у межах країни. При проведенні перепису 1939 року різниця між чисельністю наявного (170467 тис. чоловік) та постійного (169519 тис. чоловік) населення становила всього 948 тис. чоловік, або 0,56%, що статистично є незначимою величиною. Отже, у ході перепису 1939 року була досягнута висока точність і повнота обліку населення. Його програма містила всього 16 запитань. Це набагато менше, ніж містили програми переписів населення 1920 та 1926 років, — і перша, і друга налічували близько 30 запитань разом з підзапитаннями. Це пояснювалося низкою об'єктивних причин.

На 1939 рік уже існував добре налагоджений поточний статистичний облік населення. Органи державної статистики отримували відомості про новонарод­жених, померлих, пошлюблених та розлучених за доволі широкою програмою як по країні загалом, так і по окремих територіях, про міське й сільське населення республік, країв, областей, адміністративних районів. Органи дер­жавної статистики отримували, крім того, відомості від установ та підприємств, які містили не тільки демографічні дані, а й відомості про освітню, професійну та кваліфікаційну структуру населення, рівень зайнятості та шерег інших даних про працівників, проводився облік міграцій населення. Отже, значна частина інформації, яка могла бути отримана тільки з даних переписів, на 1939 рік уже була наявна у матеріалах поточного статистичного обліку.