Реферат: Екологічні проблеми хімічної промисловості

V — відходи гумовотехнічних виробів, вулканізаторів і т.д.;

VI — деревинні відходи;

VII- відходи паперу;

VIII— відходи чорних і кольорових металів, легованих сталей;

IX — шлаки, зола, пилу (крім металевої);

X — харчові відходи (відходи харчовий, мясомолочной і інших галузей промисловості);

XI — відходи легкої промисловості;

XII — скловіходи;

XIII - відходи будіндустрії.

Хімічна промисловість відноситься до об'єктів, що представляють підвищену екологічну небезпеку.

3. Аналіз ХТС з точки зору утворення відходів

Будь-яке хімічне виробництво включає технологічні стадії прийому і підготовки сировини, хімічного перетворення, поділу реакційної маси, виділення цільового продукту, його очищення, відвантаження і відправлення споживачеві, а також очищення і переробки відходів і викидів. Крім сировини хімічні виробництва в значних кількостях споживають воду, пару й електроенергію.

Відходи зручно класифікувати по двох ознаках: джерелу утворення і напрямкові використання. Приблизний перелік ознак стосовно до хімічної промисловості може бути наступним:

– підгалузь хімічної промисловості, у якій виходять або можуть споживатися відходи;

– процеси, при проведенні яких утворяться BMP (видобуток, збагачення, переробка й ін.);

– фізико-хімічні властивості відходів;

– обсяг відходів, що утворяться, (малотоннажні і крупнотоннажные);

– зміст коштовних компонентів у відходах;

– вартісні показники:

– можливості використання відходів (наявність надійних способів переробки, а також відповідні устаткування);

– транспортабельність відходів;

– вплив відходів на навколишнє середовище.

Класифікація відходів повинна забезпечити одержання даних, необхідних для розробки організаційно-технічних заходів щодо зменшення кількості відходів і їхньої утилізації в рамках визначених промислових вузлів.

4. Стратегія сталого розвитку суспільства та заходи по вдосконаленню ХТС

Наша Земля еволюціонує без росту, а людське суспільство є її підсистемою, обмеженої по фізичних параметрах не зростаючою Землею. Тому людство повинне адаптуватися до розвитку, а не до росту. Відповідно до найбільше широко використовуваного міжнародного визначення (даним у 1996 році в доповіді ООН) стійкий розвиток повинне задовольнити потреби сучасності, не ставлячи під погрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Технологічний прогрес і ринкова гнучкість безумовно необхідні і важливі для досягнення стійкого розвитку, але ніяк не достатні. Іншим вирішальним фактором є ціннісна орієнтація суспільства, умовно говорячи, його "Мудрість".

Під час самміту всесвітнього економічного форуму в Давосі був представлений індекс екологічної стійкості (ІЕС) країн, що дозволяє оцінювати прогрес на шляху до стійкого суспільства за допомогою 22 комплексних індикаторів, що охоплюють 67 різноманітних параметрів. Ці індикатори відображають 5 груп факторів, що визначають рівень стійкості:

Стан навколишнього середовища – зокрема повітря, води, ґрунтів, біорозмаїття і т.д.

Антропогенний тиск із боку систем життєдіяльності людини, у тому числі рівень експлуатації і виснаження природних ресурсів, обсяги викидів у навколишнє середовище різних відходів і забруднювачів.

Уразливість життя людини, зокрема показники забезпеченості населення основними продуктами харчування і питною водою, дитячій смертності і смертності від хвороб, викликаних екологічними проблемами.

Суспільно-інституційний потенціал - у т.ч. розвиток науки і технологій, еко-ефективність господарства (витрати природних ресурсів на одиницю ВВП), рівень економічної волі, суспільна відповідальність бізнесу, суспільні і політичні волі, розвиненість законодавства, рівень корупції, наявність національної стратегії і планів дій, відкритість екологічної інформації і механізмів прийняття рішень, рівень залучення громадськості.