Реферат: Економічна влада

Характер діалектичного зв'язку “економічна влада — власність — управління” відображає зміну сутності влади в цілому і окремо економічної влади. Це робить актуальним розробку рамкової концепції економічної влади як передумови продуктивного розв'язання протиріч і конфліктів суспільного розвитку та підвищення ефективності української економічної політики. Ключовою ланкою в системі економічного реформування в Україні насамперед вбачається:

· трансформація основ економічної влади відповідно до сучасних тенденцій економічного устрою (перехід економічної влади від “індустріального” типу до “сервісного”);

· зміна відносин власності;

· формування нових відносин управління.

Економічна влада: сутність і типи

Проблема економічної влади та влади як такої приваблювала і продовжує приваблювати дослідників найрізноманітніших шкіл і напрямків (Арістотель, Платон, Т.Гоббс, К.Маркс, Б.Рассел, М.Вебер, М.Дюверж'є та ін.). Одні обмежуються в її характеристиці такими поняттями, як “здатність”, “можливість”, інші - вводять додатково поняття “свобода,” “відповідальність”, “честь”, “гідність” тощо. Не заперечуючи значущість означених вище позицій, відзначимо лише те, що влада в них у науковому плані розглядається відірвано від такої фундаментальної властивості цивілізації, як привілеї, зокрема економічні привілеї.

Можна виділити три основні категорії економічних привілеїв:

I. Сфера споживчих можливостей (володіння ресурсами та їх розподілом).

II. Сфера майнових прав (власність).

III. Сфера управління.

Вольове начало економічних відносин, яке інтегрує усі три сфери економічних привілеїв, є генералізуючою рисою економічної влади. Тому вивчати економічну владу у відриві від цих привілеїв та носіїв (держава, суспільство, особистість тощо) цих відносин досить проблематично. Практично завжди існують їх взаємопереходи. Економічна влада, власність, ресурси, управління створюють базовий механізм руху економічних процесів і організують їх зміст. На нашу думку, типологічний аналіз дозволяє поглибити розуміння цих фундаментальних форм руху економічних процесів у ринковий період.

Економічний процес обміну товарів і послуг (трансакція) з такої точки зору є симетричним відношенням. Кожний з контрагентів що-небудь отримує від свого партнера, віддаючи йому натомість те, що цьому партнерові належить. Згідно з класичними уявленнями за умов ринку трансакція теоретично дістає своє завершення, коли обмін товарів досягає точки рівноваги. Тільки в такому випадку можна припустити, що кожний з учасників має більш або менш однакову владу над своїми контрагентами.

Але реальність набагато складніша. При обміні товарів або послуг ситуація може бути несиметрична і економічну владу над партнером насамперед має той, хто:

а) володіє товаром, який користується найбільшим попитом у певному середовищі;

б) володіє великою кількістю товару, що призначений для обміну;

в) може вважатись монополістом.

В економічній системі грошового типу найзручнішими для обміну в умовах нормальних ринкових відносин є гроші. Згідно з двома першими точками зору той, хто має найбільшу кількість такого особливого роду товару, яким є гроші, перебуває (за нормальних умов) у привілейованому становищі.

Відзначимо, чим більша економічна влада особистості, тим більшу кількість трансакцій може ця особистість здійснити: разом із багатством зростає не тільки інтенсивність економічної влади, але й її масштаб. Поряд з цим економічна влада має й інші аспекти. Це влада, яка витікає з володіння засобами виробництва; влада стосовно тих, кому ці засоби не належать. Бажаючи мати засоби для існування, індивіди повинні продавати свою працю. Такою є точка зору лібералізму, схильного тлумачити будь-яку економічну владу тих, кому належать значні привілеї, що дозволяють одержувати за них послуги інших людей. Йдеться не тільки про індивідуальні послуги, але й про владу над працівниками, користування здобутками їхньої праці.

Принципово іншу позицію займають марксисти, зводячи будь-яку економічну владу при капіталізмі до володіння засобами виробництва. Економічна влада іншого роду з такої точки зору є похідною влади, яка спирається на власність на засоби виробництва. Сам же суспільний розвиток призводить до того, що економічна влада постійно зростає.

У цьому випадку і марксисти, і ліберали класичного типу відштовхуються від економічних відносин за умов капіталізму. Для К.Маркса важливим було таке поняття економічної влади у контексті виробничих відносин. Відповідно до марксової гіпотези ця форма економічної влади (у контексті концентрації капіталу та процесів поляризації економічних позицій) звужує інші її форми, позбавляючи їх вагомого значення для суспільної структури. Такий підхід містить у собі небезпеку фетишизації виробничих відносин. Хоча є достатньо вагомим в умовах раннього капіталізму.

Для лібералізму, як відомо, важливо виявити зв'язок економічної влади зі свободою узгодження, який виникає між двома контрагентами. Обидві сторони перебувають у симетричному відношенні. Привілеї має той, хто на основі добровільної згоди набуває економічної влади і спирається на володіння значними засобами. В даному аспекті економічну владу значною мірою визначає різниця в заможності, а не відношення до засобів виробництва. Таке поняття економічної влади важливе для того, хто реалізує ліберально-демократичні постулати, або для того, хто керується цими постулатами в практичній діяльності.

Моделі економічної влади як у марксистів, так і в лібералів, не повною мірою відповідають перспективам формування майбутнього суспільства. На нашу думку, сучасна модель економічної влади має враховувати перш за все як привілеї володіння капіталом, так і участь у суспільних прибутках . Це стосується, зокрема, прибутків, які не перетворюються на капітал, не виконують функції капіталу. Відмінність між привілеями влади капіталу і влади засобами суспільного прибутку досить важлива з точки зору тих цілей, яким служить економічна влада. Інакше кажучи, з точки зору цілей суб'єктів, яким ця влада належить, привілеї капіталу - це привілеї володіння та розпорядження власністю і управління процесами, метою яких є прибуток власника, а також привілеї за рахунок особливого статусу в суспільстві. Це привілей економічної влади, за допомогою якого здобуваються індивідуальні послуги. Коли йдеться про тип економічної залежності, дуже важливо з'ясувати, чи є вона проявом відношення роботодавець - робітник, чи значної кількості неорганізованих клієнтів.

Індивідуальна праця - це праця окремих людей у різних роботодавців. При цьому кількість таких осіб, відповідно до раціональності капіталістичної економіки, стає все меншою, тоді як кількість людей, які працюють у корпораціях, постійно зростає. Тлумачення економічної влади як влади, що спирається на володіння засобами виробництва, як влади, модель якої не відповідає моделі лібералізму, надає їй основного значення у вигляді суспільної стратифікації. Водночас економічна влада, спираючись на привілеї у володінні благами, за які можна придбати особисті послуги, розраховує на те, що наймана праця є в процесі виробництва формою послуги, яка надається робітником власникові капіталу. Таке бачення економічної влади дозволяє розглядати соціальну спільність як континуум суспільних позицій.

Тому потрібно розрізняти індивідуальну працю у роботодавців-підприємців та найману працю, яка задовольняє особисті потреби роботодавця. Інакше кажучи, необхідно виділяти відмінності “наймитів” на службі капіталу і “наймитів” на службі у людей, які мають привілеї в суспільному прибутку.

Влада капіталу - на відміну від влади економічної, яка спирається на засоби споживання, - будує нові знаряддя владарювання. Суттєво відрізняється економічна залежність, яка спирається на найману працю, від економічної залежності з боку клієнтів. Залежність від клієнтів також має різний характер. З одного боку, можна мати справу з незначною групою клієнтів, де тип відносин залежить від одного роботодавця. З другого, в гру може вступити залежність від змінної, невизначеної, безіменної групи клієнтів (і в такому випадку говоримо також про споживачів). Фактично споживач - це третій учасник ринкових відносин. Економічну залежність споживача-клієнта висловлює рекламний афоризм: “Наш клієнт - наш господар”. Коли йдеться про великі споживчі структури, то можна стверджувати: залежність клієнтів від визначеної точки зору зводиться до залежності від суспільної думки.

І все ж таки економічно міцні підприємницькі та комерційні структури мають достатні можливості для керівництва суспільною думкою. За умов панування монополій капітал дозволяє відкрито впливати на поведінку клієнтів, здійснюючи над ними економічну владу. За умов конкуренції боротьба за споживача дуже часто набуває характеру боротьби між власниками капіталу. Ситуація, що склалася в російському інформаційному просторі, яскраве підтвердження цього.

У тричленній системі відносин залежності, що пов'язані з капіталістичним виробництвом, ступінь економічної влади капіталу залежить не тільки від власності на економічні засоби (капітал та прибуток), але також і від ступеня організації кожної з трьох груп, які входять у розрахунок (організація роботодавців, організація робітників, організація споживачів). Некваліфікований робітник також володіє своїм капіталом, яким є сила м'язів і нервова система. Та все ж таки це незначний капітал, тому що він відтворюється через процес споживання. Крім того, сильна організація, яка формує для цього “капіталу” монопольні умови, може впливати на власників інших форм капіталу.

Узагальнюючи ці судження, можна диференціювати типи економічної влади:

· влада тих, чиї економічні засоби дозволяють здійснювати виробничу діяльність чи збут продуктів цієї діяльності, хто користується тими або іншими привілеями, впливає на поведінку не зайнятих працею людей.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--