де d - товщина випробуваного зразка;

D - діаметр електрода;

С_х - ємкість випробуваного зразка в пікафарадах.

,

де С₁ і С₂ - значення ємності еталонного конденсатора.

Знак перед формулою залежить від типу приладу: у випадку приладу із прямим відліком ємності - знак мінус і при відліку ємності методом заміщення - знак плюс.

Тангенс кута діелектричних втрат можна розрахувати по добротності вимірювального ланцюга:

,

де Q_{1 -} добротність вимірювального контуру в присутності випробуваного зразка;

Q_{2 -} добротність вимірювального контуру у відсутності випробуваного зразка;

С - повна ємність вимірювального контуру, яка дорівнює ємності еталонного конденсатора настроєного приладу, коли вимірювальний контур відключений;

С_х - ємність випробуваного зразка; розраховується.

Якщо безпосередньо виміряється tg δ , розрахунок ведеться за формулою:

,

де tg δ₁ - тангенс кута втрат вимірювального конденсатора в присутності зразка полімеру;

tg δ₂ - те ж без зразка;

С₁ - повна ємність вимірювального конденсатора в присутності зразка;

С_х - ємність випробуваного зразка, обчислена по наведеній раніше формулі.

3. Визначення іскростійкості (дугостійкості) пластичних мас

Іскростійкістю або дугостійкістю називається здатність полімерних матеріалів утворювати провідні містки при дії електричної вольтової дуги по поверхні матеріалу. Пластмасові вироби дуже часто застосовуються в електронній, радіотехнічній та електротехнічній промисловості. Виникнення дуги або іскри в електричних приладах може пошкодити поверхню такого виробу та вивести його з ладу. Найпростішим прикладом дії дуги на пластмасовий виріб є виникнення іскри у звичайному вимикачі світла. Можна вважати, що пластмаси є єдиними матеріалами, які забезпечать стійкість такого вимикача до дії електричної дуги.

Метод характеризує стійкість полімерного матеріалу до впливу електричної дуги. Визначена за цим методом іскростійкість не залежить від електричної міцності матеріалу. Сутність методу полягає у визначенні моменту переходу електродуги в струм провідності по провідному сліду, що утворився від дії дуги, на поверхні матеріалу.

Критерієм іскростійкості є час, виражений в секундах, що протікає від моменту запалювання дуги до моменту її зникнення.

Для випробування застосовуються зразки матеріалу, які виготовлені у вигляді квадрата зі стороною 100 мм або у вигляді кола діаметром 100 мм. Товщина зразків не регламентується. Обов'язковою умовою є поверхнева їхня чистота.

Для визначення іскростійкості застосовується спеціальний прилад.

Основними частинами приладу є підставка, що переміщається у вертикальному напрямку, на яку кладуть зразок, і два вольфрамових електроди, укріплених у штативах таким чином, щоб кут між кожним з них і площиною зразка становив 45 градусів. Відстань між кінцями електродів, обмірювана на поверхні зразка, повинне становити 8 мм. Нижні кінці електродів, що стикаються з поверхнею зразка, повинні бути загострені на кінці під кутом 45 градусів.

При визначенні прилад включають в електромережу через підвищувальний трансформатор і обмежуючий опір 1 МОм. Підвищувальний трансформатор потужністю 1-2 кВт дозволяє плавно регулювати напругу за допомогою реостата або потенціалу-регулятора до 12000 В. Як опір може бути використана скляна трубка з водою. Для виміру струму прилад забезпечується міліамперметром зі шкалою до 50 мА.

Випробуваний зразок установлюють на підставку приладу так, щоб відстань між кінцями електродів становило 8 мм, а кут нахилу електродів до площини зразка рівнявся 45 град. Електроди не повинні торкатися поверхні зразка.

Вмикають струм і поступово підвищують напругу доти, поки не відбувається пробій між електродами. Напруга трансформатора регулюється з таким розрахунком, щоб сила струму в дузі становила 10 мА. Потім струм відключають, підставку з випробуваним зразком піднімають нагору так, щоб електроди були притиснуті впритул до поверхні зразка, після чого знову включають струм і одночасно пускають секундомір.

Момент зникнення дуги між кінцями електродів, тобто момент переходу дуги в розряд по поверхні матеріалу, фіксують по секундоміру. Відключають рубильник і записують час горіння дуги в секундах.

Випробування повторюють 10 разів на тому самому зразку, пересуваючи щораз електроди на нове місце. Розраховують середнє арифметичне з результатів всіх випробувань.