Реферат: Естетичне виховання учнів середнього шкільного віку в полікультурному середовищі на Закарпатті (1919–1939 рр.)
Виявлено, що естетичне виховання у полікультурному середовищі дає змогу посилити культурологічну функцію за допомогою локальних мистецьких реалій, орієнтуючи учнів на активне творче освоєння мистецтва рідного краю. Естетичне виховання школярів зумовлене рівнем їхнього загального розвитку. Загальна культура школярів, їхня моральна зрілість, рівень розвитку їхніх інтелектуальних здібностей визначають рівень естетично розвиненої особистості.
Культурно-просвітницька діяльність педагогів краю за характером і змістом роботи була прогресивним явищем, оскільки сприяла розвитку в учнів естетичного сприйняття, творчих здібностей діяти за “законами краси”, творити прекрасне в усіх сферах життєдіяльності; формуванню естетичних поглядів та смаків у полікультурному середовищі; вихованню гуманістичних якостей, інтересів та любові до життя в його різноманітних проявах; збагаченню змісту, форм і методів виховного процесу національним елементом, його науково-методичним забезпеченням; налагодженню творчих контактів між місцевими культурно-громадськими діячами та вихідцями з Наддніпрянської України й Галичини, їхній спільній праці на теренах Закарпаття, встановленню тісних зв’язків, пошуку шляхів співпраці між Східною і Західною Україною.
Результати наукового пошуку дали змогу виокремити два етапи розвитку проблеми естетичного виховання в українській педагогічній думці Закарпаття міжвоєнної доби, кожен з яких відображає генезу поняття “естетичне виховання” і позначений відповідними тенденціями.
Перший етап – період становлення (1919 – 1926 рр) – активізація наукових пошуків українських культурно-освітніх діячів Закарпаття, результатом яких стало обґрунтування дефініції “естетичне виховання” як педагогічного процесу, спрямованого на формування і розвиток естетичних почуттів, потреб сприймати, оцінювати прекрасне; твердження про єдність успадкованого і набутого у вихованні. В основі естетичного виховання лежать ідеї правди, доброї волі, красивого і потворного, корисного і некорисного, естетичного і морального.
Другий етап – період розвитку (1927 – 1939 рр) – пошук шляхів удосконалення дефініції “естетичне виховання”, її змісту і структурних компонентів, втілення їх у виховну практику; відкриття приватної Публічної школи рисунка в Ужгороді (1927 р), мистецьких шкіл і гуртків різних жанрів, самодіяльних колективів; залучення до викладання предметів естетичного циклу в гімназіях, “горожанських” школах краю відомих професійних художників, композиторів, майстрів народного мистецтва тощо; популяризація яскраво виражених національних форм концертного життя, їхньої тематики і репертуару; виникнення музично-драматичного театру з українською мовою, народно-побутовою тематикою і демократичним змістом; широке використання народних мелодій, народного мистецтва, фольклорних традицій в естетичному вихованні. З’ясовано, що основні етнодиференціюючі засоби (рідна мова, словесна творчість, письменство, мистецтво) стали основою естетичного виховання. Провідною тенденцією цього періоду стало широке використання різних форм, методів і засобів естетичного виховання учнів середнього шкільного віку, пошук шляхів самостійного розв’язання його актуальних проблем, в основі яких домінувала українська ідея.
Творчий доробок і практична діяльність педагогів свідчить, що естетичне виховання здійснювалося у процесі навчання та в позаурочний час. Насамперед, завдання естетичного виховання систематично та цілеспрямовано реалізовувалися на уроках малювання, співів, ручної праці, мови, літератури. Кожний урок був часом спілкування з кращими зразками мистецтва та колективного обговорення пережитих вражень. Індивідуальні здібності учнів до різних видів естетичної діяльності розвивалися в гуртках, творчих колективах (хор, оркестр), клубах, фахових (спеціальних) школах, студіях, самодіяльних театрах тощо. Вчитель повинен був уміти організувати урок, реалізовуючи, окрім дидактичної естетичну функцію, тобто оцінити з естетичних позицій роботу учнів на уроці, а також свою власну діяльність.
Педагоги (Ф. Агій, В. Довгун, Ю. Крупа, Й. Пешина та ін) вважали, що справжня краса людини виявляється у праці. Численні спостереження за працею учнів переконують у тому, що будь-який вияв ними майстерності у праці позитивно впливає на виховання естетичного ставлення до дійсності. Насолода від краси власної праці, почуття задоволення нею тим яскравіше, чим відчутніші її результати, її кінцевий підсумок, адже у результатах творчості відображається суть людини. Обов’язковою умовою педагогічного використання праці є виявлення підлітками ініціативи, самодіяльності, творчості. Праця по-справжньому виконує свою виховну морально-естетичну функцію лише за тієї умови, коли вона пробуджує в душі вихованців творче горіння, формує в них сильні емоційні переживання, до кінця захоплює їх. В уявленні дітей естетична цінність праці багато в чому визначається її суспільно корисною спрямованістю. Якщо учень знає, що результати його діяльності потрібні людям, він не лише відповідальніше підходить до справи, а й прагне виконати її якомога краще.
Естетичне виховання у процесі продуктивної праці вимагає від учителя постійної уваги до характеру обробки тих речей, які виготовляють учні. Без піклування про красу, про гармонію форм учнівських виробів не можна сформувати хороший естетичний смак. Найбільш помітний вплив на естетичне виховання учнів мають роботи, пов’язані з декоративно-ужитковим мистецтвом, що сприяє художній освіті учнів середнього шкільного віку.
Як показало дослідження, педагоги міжвоєнного періоду надавали перевагу духовному, моральному компоненту в естетичному вихованні, використанню необхідних форм і методів розвитку емоційно-чуттєвої, оціночної, творчої активності учнів. З позицій сьогодення можемо це трактувати як принцип культурологічного особистісно-орієнтованого навчання, що допомагає не лише створити власну систему духовних естетичних цінностей, а й забезпечує соціалізацію учнів, готує їх до життя в конкретно-історичному, полікультурному просторі.
У третьому розділі – “Організаційно-методичні аспекти естетичного виховання учнів середнього шкільного віку на Закарпатті у 20 – 30-ті рр. ХХ ст. ” – проаналізовано інститути, чинники, форми, методи і засоби естетичного виховання учнів середнього шкільного віку в полікультурному середовищі Закарпаття; визначено можливості творчого використання історичного досвіду естетичного виховання в сучасних умовах.
Дослідження показало, що важливе місце в естетичному вихованні підлітків посідали родинний дім, школа, громада, культурно-освітні товариства. Роль соціальних інституцій, громадських і просвітницьких товариств, молодіжних організацій у розвитку потреби в естетичній діяльності, формуванні естетичних смаків є надзвичайно важливою. Педагоги вважали сім’ю найбільш значущим інститутом естетичного виховання, в умовах якого дитина вчиться красі спілкування, привчається бути чемною, ввічливою під час розмови, прагне внести естетичні елементи у свій побут, житло, одяг, поведінку, працю, творчість тощо. Вони вважали, що розвивати потребу в естетичній діяльності треба змалку, а для формування здатності діяти “за законами краси” корисно розвивати творчі та художні здібності дітей. Дуже важливо підтримувати прагнення дитини до малювання, співу, танцю, бажання самостійно зробити щось охайно, красиво, оберігати природу, допомагати людям.
Установлено, що батьки і родичі з усіх сил підтримували діяльність учнівських гуртків, бібліотек, читалень, брали активну участь у відзначенні релігійних і національних свят, виставах, імпрезах, концертах, приурочених до визначних дат. Свята були великою радістю для батьків, які намагалися красиво одягнути дітей, насамперед у національний одяг, розвивали їх акторські, декламаторські, музикальні таланти.
Вивчення джерельної бази свідчить, що естетичному вихованню сприяла освітньо-виховна робота культурно-освітніх установ (читальні “Просвіти”, гуртки Українського Педагогічного товариства (“Рідна Школа”), школи, церкви, зусилля яких спрямовані на залучення підлітків до збирання і створення власних колекцій народного вбрання, народних візерунків, організацію фахових шкіл, майстерень для навчання народним ремеслам та ін.
У творчому доробку педагогів Закарпаття(Ю. Бортош, А. Буркацький, М. Гоєр, О. Пайкош та ін) обґрунтовано роль природи, праці, художньої літератури, музики, співу, образотворчого мистецтва в естетичному вихованні підлітків. Мистецтво вчить розрізняти реальні добро і зло, красу і потворність, надає учням життєві яскраві приклади – моделі поведінки у світі. Важливо, аби школяреві пощастило з такими художніми “моделями”, щоб він мав змогу засвоїти найдосконаліші зразки людського спілкування, а вихователь повинен допомогти йому у засвоєнні кращого досвіду людства, окреслюючи естетичні та моральні орієнтири на його шляху.
З’ясовано, що естетичне виховання підлітків у полікультурному середовищі Закарпаття у 20 – 30-ті роки ХХ ст. було можливим за таких умов: створення позитивної естетичної атмосфери в полікультурному середовищі (розвиток національної культури, збагачення досвіду сімейного виховання, організація урочної та позаурочної виховної діяльності школи, розвиток позашкільних закладів, долучення до естетичного впливу на учнів громадських організацій, церкви), розвиток культурологічних знань міжетнічної та міжкультурної взаємодії, ціннісних орієнтацій та особистісних якостей у процесі виховної роботи. Естетичний розвиток підлітків здійснювався у напрямі художньо-просвітницької діяльності шляхом відвідування культурних закладів, церкви, з одного боку, та масової участі у гуртках художньої самодіяльності, у підготовці і проведенні виховних заходів – з іншого.
Основні складові естетичного виховання підлітків у міжвоєнний період відображені в схемі (рис.1).
Структурна схема відображає взаємозв’язок основних компонентів естетичного виховання (мета, зміст, методи, форми, засоби, чинники), які характеризують його цільові, змістові та процесуальні аспекти.
Поширеними формами виховної роботи були академії, імпрези, шкільні виставки, святкові концерти, драматичні аматорські гуртки, писанкарство, лекції, вечори, вистави, хоровий спів, гра в оркестрах, конкурси тощо. Дослідження показало, що естетичне виховання учнів середнього шкільного віку на Закарпатті міжвоєнного періоду найчастіше представлено як частина організації вільного часу (дозвілля) підлітків. Піснею супроводжувалися відвідування Богослужінь, толоки, вечорниці тощо. Все це передбачало активну участь підлітків у їхній підготовці й проведенні. Педагоги покликані навчити учнів розуміти прекрасне в житті, природі, вміти віднайти дивосвіт краси в літературному чи мистецькому творі.
З’ясовано, що педагоги використовували такі методи, як бесіда, виховання прикладом, дискусії, наслідування, участь у доброчинній діяльності тощо. Основними засобами естетичного виховання українські педагоги краю вважали музику, співи, мистецтво, рідне слово, працю. Педагоги зосереджували увагу підлітків на пізнанні свого внутрішнього світу, а отже, на використанні мистецтва як засобу духовного становлення шляхом від почуттєвого сприймання до осмислених творчих дій.
Нові соціально-політичні та економічні умови сучасної дійсності створюють основу для реформування всієї системи освіти і виховання, яка передбачає внесення певних змін у зміст навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи і позашкільної освіти, з використанням кращих надбань української педагогічної думки в галузі естетичного виховання (О. Духновича, К. Ушинського, С. Русової, В. Сухомлинського та ін). Насамперед потрібно створити у школі таку педагогічну атмосферу, яка б сприяла формуванню особистості, здатної до оцінювання власної діяльності, самостійного формування життєвої позиції, що ґрунтується на міцних моральних переконаннях, залучення учнів до розмаїтого світу мистецтва, формування ціннісного ставлення до нього; розвиток інтересів, здібностей, творчої індивідуальності школярів у вільний час.
Узагальнення результатів наукового дослідження дає підстави для таких висновків та окреслення перспектив подальшого вивчення означеної проблеми:
1. Ретроспективний аналіз сутності категорії “естетичне виховання” забезпечував можливість стверджувати, що існує ряд визначень змісту і структурних компонентів поняття “естетичне виховання” – як теоретичного підходу у суспільних науках, а також “естетичного виховання” – як освітньо-виховної концепції. Поняття “естетичне виховання” має цілу низку термінологічних еквівалентів і смислових синонімів, що свідчить про певну етнопсихологічну самобутність і відмінність у різних народів.
Естетичне виховання учнів середнього шкільного віку в досліджу вальний період визначалося загальними закономірностями розвитку суспільства, соціально-економічними й культурними обставинами та впливом культурно-історичних процесів Наддніпрянської України і зарубіжжя: етнонаціональним відродженням, національним самоутвердженням українців, етнокультурною самостійністю народу, існуванням парламентаризму, діяльністю громадських організацій, усвідомленням високої національної місії, почуттям громадянського обов’язку та ін.
Естетичне виховання пов’язувалося з розвитком майбутньої Української держави і відбувалося на конкретному соціально-політичному тлі. Українські освітні діячі брали активну участь в культурному процесі, який був пов’язаний з боротьбою за утвердження національної самосвідомості, розбудовою змісту освіти відповідно до потреб української спіл