Реферат: Етіологія топічна діагностика та лікування інфекцій сечової системи
6. Дослідити особливості імунних порушень залежно від топіки та етіології ІСС.
7. Встановити особливості реагування показників антиоксидантної ферментемії, активності процесів пероксидації та реноспецифічних маркерів залежно від етіологічних чинників ІСС та топіки ураження.
8. Визначити рівень резистентності виявлених збудників до антибактеріальних препаратів та проаналізувати їх ефективність залежно від етіології ІСС.
9. Оцінити клініко-імунологічну ефективність використання препаратів Протефлазід, Галавіт і Ліпін та обґрунтувати показання до їх диференційованого застосування.
10. Порівняти ефективність протирецидивних заходів у хворих на ІСС.
11. На підставі отриманих результатів розробити алгоритми топічної діагностики, лікування та профілактики рецидивів ІСС.
Об’єкт дослідження – жінки з клінічними проявами ІСС; медична документація хворих на пієлонефрит.
Предмет дослідження – етіологічний спектр, топічна діагностика, лікування ІСС та причини її рецидивування.
Методи дослідження. Хворим на ІСС проводили клініко-лабораторні, мікробіологічні, імунологічні, біохімічні та інструментальні дослідження. Мікробіологічне обстеження полягало у визначенні в сечі, зішкрябах із слизових оболонок уретри та цервікального каналу бактерій, грибів, молікутів та хламідій. У сироватці крові визначали рівень специфічних імуноглобулінів до вірусу простого герпесу (ВПГ), цитомегаловірусу (ЦМВ), токсоплазми та C. trachomatis. Стан гуморальної ланки місцевого імунітету оцінювали за рівнями: sIgA, IgА, IgG, лактоферину, лізоциму та комплементу; визначали бактерицидну і функціональну активність фагоцитів. Оцінку клітинної ланки імунітету проводили за допомогою моноклональних антитіл до антигенів лімфоцитів CD3, CD4, CD8, CD19, CD22 та CD119+. Визначали вміст Ig класів A, G, M, імунних комплексів, кількість фагоцитуючих клітин та їх поглинаючу активність. Досліджували рівні γ-ІФ, ІЛ-1b, -4, -6, -8, -10, ФНП-α і ТФР-β у крові та у сечі. Інтенсивність вільнорадикального окислення оцінювалась шляхом визначення вмісту в крові церулоплазміну (ЦП), трансферину (Тр), загальної пероксидазної активності еритроцитів (ЗПА) та SH-груп. У крові та у сечі хворих визначали активність реноспецифічної трансамідинази (ТА) та малонового діальдегіду (МДА). Багатоцільове сцинтиграфічне дослідження проводилося з використанням РФП різного механізму елімінації: з 99m Tc-MAG3, з 99m Tc-пірофосфатом та 99m Tc-ДМСО. Крім того, для оцінки якості діагностики та лікування ІСС проаналізовано 1500 історій хвороб за останні 3 роки.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено, що 80,0% хворих на ІСС інфіковані молікутами, вірусами та хламідіями, з яких у 38,0% пацієнток діагностовано асоціацію бактеріальної інфекції та U. urealyticum і M. hominis, у 16,0% жінок – асоціацію бактерій, молікутів та діагностично-значущих рівнів Ig G до ВПГ, ЦМВ і токсоплазм, у 14,0% – поєднання бактеріальної інфекції з діагностично-значущими рівнями Ig G до перелічених вірусів та у 12,0% – бактеріальну інфекцію і сечостатевий хламідіоз. Визначено збільшення частки грампозитивних бактерій в етіологічній структурі ІСС, яка становить 32,0%.
Вперше визначено діагностичну інформативність реносцинтиграфії з 99m Tc-пірофосфатом та 99m Tc-MAG3 у топічній діагностиці ІСС. Чутливість реносцинтиграфії з 99m Tc-пірофосфатом – 98%, специфічність – 62%. Для реносцинтиграфії з 99m Tc-MAG3 ці показники складають 85% та 67% відповідно.
Вперше продемонстровано залучення нирок до патологічного процесу (наявність ділянок склерозу ниркової тканини) у хворих з рецидивуючим перебігом циститу.
Вперше виявлено суттєве зниження фільтраційно-екскреторної здатності нирок хворих на ІСС, інфікованих U. urealyticum.
Вперше доведено, що етіологічними чинниками формування рецидивуючого перебігу ІСС є наявність у хворих бактеріальної мікст-інфекції та асоціації E. сoli або S. faecalis з U. urealyticum і діагностично-значущим рівнем Ig G до ЦМВ.
Вперше досліджено етіологічну залежність стану цитокінової ланки імунітету хворих на ІСС: у жінок з наявністю супутнього сечостатевого уреаплазмозу, хламідіозу та діагностично-значущих рівнів Ig G до ЦМВ, ВПГ і токсоплазм встановлено найвищі рівні прозапальних (ІЛ-1β, ІЛ-6, ІЛ-8, ФНП-α) та протизапальних цитокінів (ІЛ-4, ТФР-β), зниження концентрації ІЛ-10 і γ-ІФ.
Вперше встановлено вдвічі більшу концентрацію ФНП-α та ІЛ-1β у хворих на хронічний пієлонефрит (ХПН) як за наявності зниженої функції нирок, так і за наявності бактеріальної мікст-інфекції, що є прогностично несприятливим фактором та свідчить про найбільшу активність запального процесу за рахунок взаємного посилення патогенних властивостей бактерій.
Подальший розвиток отримало вивчення стану прооксидантно-антиоксидантних процесів та органоспецифічної ферментемії і ферментурії, визначено їх етіологічну та нозологічну залежність. Дисбаланс систем перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту (ПОЛ-АОЗ) у хворих на ХПН проявляється підвищенням вмісту Тр в крові та найвищою активністю НАГ і ТА сечі. У хворих на ХНЦ відбувається зниження вмісту ЦП у крові та активності β-Гал у сечі (р=0,01). Вперше доведено можливість використання зазначених показників для топічної діагностики ІСС, визначено вплив на стан показників систем ПОЛ-АОЗ імунотропних препаратів та Ліпіну.
Визначено високу резистентність E. сoli до цефалоспоринів І генерації – 45,0% та ко-тримаксозолу – 36,0%.
Вперше науково обґрунтовано застосування імунотропних лікарських засобів Протефлазід та Галавіт у комплексному лікуванні хворих на ІСС; вперше запропоновано диференційовані (залежно від збудників та топіки захворювання) алгоритми лікування та профілактики рецидивування ІСС й доведено їх ефективність.
Вперше встановлено, що фосфоліпідний препарат Ліпін збільшує ШКФ.
Практичне значення отриманих результатів. Головними причинами незадовільних результатів лікування хворих на ІСС є недооцінка «порогової» бактеріурії, неадекватний об’єм антибактеріальної терапії та відсутність необхідного моніторингу і протирецидивних заходів. Врахування виявлених причин дозволяє підвищити якість надання медичної допомоги хворим на ІСС та сприяє раціональному використанню матеріальних ресурсів.
Доведено неінформативність загальних клініко-лабораторних й анамнестичних ознак для топічної діагностики ІСС та запропоновано принципово нові критерії визначення ураження паренхіми нирок, що дозволяє практичному лікареві диференційовано підходити до діагностики та лікування ІСС.
Втілено в клінічну практику спосіб діагностики ураження нирок у хворих на ІСС, який дозволяє проводити топічну діагностику за допомогою реносцинтиграфічних досліджень з РФП різного механізму елімінації.
Доведено необхідність включення до етіотропного лікування хворих на ІСС з супутнім сечостатевим уреаплазмозом антибіотиків, які спрямовані на ерадикацію U. urealyticum, що дозволяє поліпшити ефективність лікування та уникнути рецидивів.
Визначено дві групи ризику рецидивуючого перебігу захворювання: наявність бактеріальної мікст-інфекції та наявність E. сoli, S. faecalis в асоціації з U. urealyticum і діагностично-значущим рівнем Ig G до ЦМВ.
Показано, що для емпіричної терапії неускладнених ІСС в нашому регіоні слід використовувати фторхінолони та цефалоспорини III генерації або макроліди; за ускладнених ІСС – препаратами вибору є фторхінолони II і III генерацій.
Обґрунтовано доцільність застосування лікарських засобів Протефлазід, Галавіт та Ліпін у комплексному лікуванні хворих на ХПН. Доведено необхідність диференційованого призначення цих препаратів за умов виявлення в сечі S. faecalis або наявності супутньої інфекції (хламідій, мікоплазм, уреаплазм та вірусів), що суттєво підвищує ефективність лікування, знижує частоту рецидивування захворювання та скорочує термін непрацездатності хворих.
Використання препарату Ліпін у хворих на ХХН III ст.: ускладнений пієлонефрит дозволяє знизити темпи прогресування захворювання.
З урахуванням принципів доказової медицини та регіональних особливостей етіологічного спектру запропоновано комплекс лікувально-профілактичних заходів, які попереджають розвиток рецидивів ІСС або знижують їх кількість.