Реферат: Фізична реабілітація при гіпертонічній хворобі
I . Класифікація по рівню АТ:
— нормальний АТ — нижче 140/90 мм рт. ст.;
— прикордонна АГ — АТ знаходиться в межах 140/90 — 159/94 мм рт. ст.;
- артеріальна гіпертензія — АТ дорівнює 160/95 мм рт. ст. і вище.
II . Класифікація по етіології:
— первинна артеріальна гіпертензія (гіпертонічна хвороба);
— вторинна (симптоматична) гіпертензія.
По характеру прогресування симптомів і тривалості гіпертонічної хвороби (ГХ) виділяють: доброякісну ГХ (поволі прогресуюча, або не прогресуюча) і злоякісну ГХ (швидко прогресуюча). Виділяють також ГХ кризової і некризової течії. Існує, крім того, розподіл гіпертонічної хвороби на три основні ступені: легку (м'яку), помірну і важку — з урахуванням вираженості і ступеня стійкості підвищення АТ. Для кожного з цих трьох ступенів характерні свої межі підвищення діастоли АТ: 90/100, 100/115, 115 мм рт. ст. відповідно.
Центральним симптомом — синдромом артеріальної гіпертонії — є підвищення АТ, що виміряється слуховим методом, по Короткову, від 140/90 мм рт. ст. і вище. Основні скарги: головні болі, запаморочення, порушення зору, болі в області серця, серцебиття. Скарги у хворих можуть бути відсутні. Для захворювання характерна хвилеподібна течія, коли періоди погіршення зміняються періодами відносного благополуччя. ГХ може привести до ряду ускладнень: серцевої недостатності, ІБС, інсульту, ураженню нирок. Течія ГХ у багатьох хворих ускладнюється гіпертонічними кризами. Вони характеризуються різким підйомом величин АТ і можуть виникати на всіх стадіях захворювання, при цьому може спостерігатися нудота, блювота, погіршуватися зір.
Розділ ІІ. Фізична реабілітація при гіпертонічній хворобі
2.1 Механізми лікувальної дії фізичних вправ
Фізичні вправи, будучи біологічним стимулятором регулюючих систем, забезпечують активну мобілізацію пристосованих механізмів і підвищують адаптаційні можливості організму і толерантність хворого до фізичних навантажень. Вельми важливо і те, що виконання фізичних вправ супроводиться, як правило, виникненням певних емоцій, що також позитивно впливає на протікання основних нервових процесів в корі великих півкуль.
Застосування різних засобів і прийомів для зниження підвищеного м'язового тонусу (елементи масажу, пасивні вправи, ізометричні вправи з подальшим розслабленням) може бути використано і для зниження підвищеного судинного тонусу. Застосування фізичних вправ надає позитивну дію на самопочуття хворого ГХ: зменшуються дратівливість, головні болі, запаморочення, безсоння, підвищується працездатність.
2.2 Основні принципи лікування і реабілітації хворих ГХ
Реабілітація хворих ГХ повинна бути строго індивідуальною і плануватися відповідно до наступних принципів:
Лікування осіб з прикордонною артеріальною гіпертензією і хворих ГХ I стадії проводиться, як правило, немедикаментозними методами (дієта без солі, лікувальна фізкультура, аутогенне тренування і ін.). Лише за відсутності ефекту призначають лікарські засоби.
У хворих I і II стадії ведуча роль в лікуванні належить систематичній медикаментозній терапії, яка повинна носити комплексний характер. Разом з тим необхідно систематично виконувати і профілактичні заходи, серед яких істотне місце займав засоби фізичної культури.
Фізичне навантаження хворих повинне відповідати стану хворого, стадії процесу і формі захворюванні.
Використовуються вправи для всіх м'язових груп, темп виконання середній, тривалість занять 25—30 мін. Хворі з I стадією проходять лікування амбулаторно, а також в профілакторіях і санаторіях. Звичайно у осіб з прикордонною АГ і у хворих ГХ I стадії використовують навантаження, при яких ЧС не повинна перевищувати 130—140 уд/хв, а АТ — 180/100 мм рт. ст.
Останніми роками виріс інтерес до вправ у хворих ГХ в ізометричному режимі (статичні вправи). Гіпотензивна дія статичних навантажень обумовлена їх позитивним впливом на вегетативні центри з подальшою депресорною реакцією. Так, через годину після виконання таких вправ АТ знижується більш ніж на 20 мм рт. ст. Вправи в ізометричному режимі виконують в положенні сидячи або стоячи, вони включають утримання у витягнутих руках гантелей (1—2 кг), набивних м'ячів і інших предметів. Вправи в ізометричному режимі обов'язково поєднують з довільним розслабленням м'язів і дихальними вправами. Звичайно використовують навантаження для м'язів рук, плечового пояса, тулуба, ніг, рідше для м'язів шиї, черевного пресу.
Через декілька місяців занять хворі з прикордонною гіпертензією і I стадією захворювання при стійкому нормальному АТ можуть переходити до занять фізичною культурою в групах здоров'я, плаванням, оздоровчим бігом, деякими спортивними іграми, продовжуючи застосовувати вправи в розслабленні м'язів.
При гіпертонічній хворобі II стадії А і Б характер реабілітаційної дії і умови, в яких воно проводиться (поліклініка, стаціонар або санаторій), залежать від стану хворого, вираженості наявних ускладнень і ступеня адаптації до фізичного навантаження. На цій стадії велику питому вагу займають спеціальні вправи, зокрема, на розслаблення м'язів. Більшу увагу надається масажу і самомасажу, особливо комірної зони. Необхідні і достатньо ефективні дозована ходьба, плавання, помірне велоергометричне навантаження, теренкур, ігри, аутогенне тренування.
При гіпертонічній хворобі III стадії і після гіпертонічних кризів заняття проходять, як правило, в умовах стаціонару.
Програма реабілітації на стаціонарному етапі при гіпертонічній хворобі А і Б стадіях. В умовах стаціонару весь процес реабілітації будується по трьох рухових режимах: постільний: а) строгий, б) розширений; палатний (напівпостільний); вільний. При строгому постільному режимі ЛГ не проводять. Під час розширеного постільного режиму розв'язуються наступні задачі: поліпшення нервово-психічного статусу хворого; поступове підвищення адаптації організму до фізичного навантаження; зниження судинного тонусу; активізація функції серцево-судинної системи шляхом тренування інтра- і екстракардіальних чинників кровообігу. Заняття лікувальною гімнастикою проводяться індивідуально або груповим способом. Лікувальна фізкультура проводиться у формі лікувальної гімнастики, уранішньої гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Заняття лікувальною гімнастикою проводиться лежачи на спині з високо підведеним узголів'ям і сидячи (обмежено). Застосовуються вправи для всіх м'язових груп, темп повільний. Виконують елементарні гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок без зусилля, з обмеженою і поступово зростаючою амплітудою рухів в дрібних і середніх суглобах кінцівок, чергуючи їх з дихальними вправами (2:1). Кількість повторень 4—6 разів, тривалість занять — від 15 до 20 мін. В заняття включають вправи на розслаблення, поступове тренування вестибулярного апарату і діафрагмального дихання. Лікувальна гімнастика поєднується з масажем стоп, гомілки і комірної зони.
На етапі палатного (напівпостільного) режиму розв'язуються наступні задачі: усунення психічної пригніченості хворого; поліпшення адаптації серцево-судинної системи до зростаючих навантажень шляхом строго дозованого тренування; поліпшення периферичного кровообігу, усунення застійних явищ; навчання правильному диханню і психічній саморегуляції.
Заняття лікувальною гімнастикою проводяться в положеннях сидячи і стоячи (обмежено) для всіх м'язових груп з невеликим м'язовим зусиллям в повільному і середньому, темпі. Хворий виконує елементарні фізичні вправи переважно для суглобів верхніх і нижніх кінцівок з повною амплітудою, рекомендується застосування вправ статичного і динамічного характеру в поєднанні з диханням (2:1). Загальна тривалість занять — до 25 мін. Вправи повторюються 4—6 разів. Призначається масаж комірної зони, при якому проводиться глибоке погладжування, розтирання, розминка трапецієвидних м'язів. Положення пацієнта сидячи, масаж починається з волосистої частини голови, потім масажується задня частина шиї і закінчують на надпліччях. Тривалість сеансу — 10—12 мін. Широко використовуються вправи на розслаблення м'язів.
В період вільного режиму вирішуються задачі поліпшення функціонального стану центральної нервової системи і її регуляторних механізмів; підвищення загального тонусу організму, пристосовності серцево-судинної і дихальної систем і всього організму до різних фізичних навантажень; зміцнення міокарду; поліпшення обмінних процесів в організмі.
Цей руховий режим в умовах стаціонару відрізняється найбільшою руховою активністю. Хворому дозволяється вільно ходити по відділенню, рекомендується ходити по сходам (в межах трьох поверхів) з паузами для відпочинку і дихальними вправами. Форми ЛФК: ЛГ, УГГ, самостійні заняття; ЛГ проводять сидячи і стоячи, із зростаючою амплітудою рухів рук, ніг і тулуба. Включаються вправи з предметами, на координацію, на рівновагу, на розслаблення м'язових груп. В процесі заняття і в кінці нього використовуються елементи аутогенного тренування. Співвідношення дихальних вправ до загальнорозвиваючих 1:3. Загальна тривалість занять складає 20—35 мін.
Застосовується фізіотерапевтичне лікування (хлоридно-натрієві, вуглекислі, сульфідні, йодобромні і радонові ванни). За наявності басейну добре використовувати лікувальне плавання.
Заняття на велоергометрі у ввідному розділі починають з навантаження низької потужності (10 Вт) і низькою швидкістю педалювання (20 об/хв) протягом 5 мін для поступової врабатываемости організму.
В основному розділі використовують інтервальний метод занять, коли інтенсивне педалювання протягом 5 мін із швидкістю 40 об/хв на «індивідуальній потужності» навантаження чергує з 3-хвилинними періодами повільного педалювання без навантаження із швидкістю 20 об/хв. Число періодів інтенсивного педалювання в основному розділі занять дорівнює 4. Пульс в кінці кожної 5-й хвилини інтенсивного педалювання повинен бути 100 уд/хв. Заключний розділ занять на велоергометрі проводиться з потужністю навантаження 15 Вт при педалюванні 20 об/хв протягом 5 мін для зниження величини навантаження на організм і відновлення показників серцево-судинної системи до початкової величини. Заняття на велоергометрі повинні проходити у присутності лікаря (особливо спочатку).
На етапі вільного режиму крім масажу голови і комірної зони може призначатися сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон, в положенні хворого сидячи з опорою голови на руки або подушку.