Реферат: Фольклорні мотиви у драматичній поемі Л. Костенко "Дума про братів Неазовських"

один в минуле, другий у майбутнє.

Отак всі й розминаються навік». [20]

Один із зображених вчинків дійових осіб у поемі теж схожий формально на аналогічний у думі: двоє кінних братів покидають третього, пішого, на шляху з неволі – ватажки повстання скидають з воза Сахна Черняка. Ця формальна схожість вчинків, чергова відсилка до фольклорного твору лише підкреслює їх різну мотивацію, поглиблює психологізм зображення ситуації: у думі брати покидають брата на дорозі у життя, а в творі Л Костенко Павлюк і Томиленко не можуть дозволити товаришеві їхати з ними по шляху «у смерть» навіть з високих міркувань. Тут слід звернутися до особливостей осмислення проблеми вірності і зради. Осмислюється у поемі цей неординарний вчинок і через призму української менталітету і народної моралі. Поняття менталітету визначимо як інтегральну ціннісно-мотивовану характеристику соціальної спільності; сформовану система елементів духовного життя і світосприймання, яка зумовлює відповідні стереотипи поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних груп і індивідів; включає сукупність ціннісних, символічних, свідомих чи підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачення; до менталітету належать звички, прагнення, символіка, традиції, інтуїтивне несвідоме, що існують на рівні несвідомих психічних процесів. [4]. Отже, в українському менталітеті маємо засудження зради на усіх рівнях, і це знаходить відображення у ліричних, історичних піснях, творах народного ліро-епосу тощо. В цьому аспекті і фольклорна дума, і «Дума про братів неазовських» співзвучні: зрада у першому творі засуджується через показ її у вчинках двох корисливих братів, через емоційне зображення загибелі «пішого-пішаниці», тіло якого розтерзують хижі звірі, через показ долі братів зрадників у кількох варіантах; у драматичній поемі поетеса протиставляє фольклорному сюжетові абсолютну вірність своєму ідеалу Сахна Черняка, для якого неможливі не лише зрада, а будь-яка співучасть, причетність до неї:

…ти, Боже збав, не видавав нікого,

ти просто вчасно очі опустив!

І після цього зватися людиною...

Не через вас я їду, а для себе. [20]

Менталітет українців характеризується кордоцентричністю, емоційно-почуттєвим характером[10], і тут теж знаходимо співзвучність, бо цей персонаж діє саме за велінням свого серця, бо йому «так легше», йому із приреченими в’язнями «тепліше». Вчинок Черняка в поемі за словами Другого Програміста выдноситься«до категорії подвижництва», трактується як «моральна підзвітність самому собі». Сахно Черняк говорить:

Як не поїду, буду їхать вічно.

Нічим не відпокутуюсь, нічим! [20]

Ми можемо співвіднести образ Сахна Черняка з образами народних героїв козацьких дум, історичних пісень, у яких часто оспівується жертовність цих персонажів, подвиги, потяг до свободи. Але маємо й інший аспект трактування проблеми вірності і зради у світлі українського менталітету: українцеві з давніх-давен властиві традиції дбайливого господарювання, шана до родини і родинних цінностей, навіть індивідуалізм. З цього погляду вчинок Сахна Черняка можна сприймати як абсурдний, бо ж він має родину, двоє дітей, а жертовним вчинком нікого не рятує, про що й кажуть йому Павлюк і Томиленко. Тут показовою є репліка другого мужика, який «проминає» повз віз:

Та чи не тю? Мабуть, він просто дурень.

Щоб так за когось голову покласти?!

Мав поля шмат, і хату, і корову,

і жінку гарну, - що йому іще? [20]

У драматичній поемі маємо епізод, де віз із в’язнями проїжджає повз Чернякове село і дійові особи починають згадувати гостинність своїх родин, тут ми можемо помітити різноманітні побутові деталі: опис традиційної їжі, напоїв місцевостей, з яких походять Черняк, Павлюк і Томиленко, звичаю класти хліб під образами, образ тополі, посадженої батьком Черняка. Ці побутові деталі підкреслюють певне «випадіння» вчинку Черняка з прийнятих у суспільстві норм поведінки, звичаїв – покидання родини і дітей чоловіком, батьком, хоча цей вчинок і співзвучний з козацькою мораллю, де особисте мало бути завжди на другому плані.

Якщо порівняти образну систему у фольклорній думі і у драматичній поемі Л. Костенко, то можна казати про певні паралелі і контрасти. Вже назва драматичної поеми являє пряму відсилку до «Думи про втечу трьох братів з города Азова». Кількість персонажів теж однакова – три брати у народнопісенному творі, троє товаришів-повстанців у творі Л. Костенко. Але ці моменти подібні лише зовнішньо і потрібні для акцентування уваги саме на контрастному сприйманні двох творів. Центральна дійова особа «Думи про братів неазовських» - Сахно Черняк. Цей образ виростає із «побіжної згадки» у Львівському літописі. Саме він втілює у творі ідею абсолютної вірності, і це простежуємо у репліках дійової особи: «…це на всіх помножена вина», - каже Черняк про «коріння» зрад своїми своїх, і через небажання бути причетним до цієї вже майже звичної зради (у поемі згадується декілька випадків з історії, де «видали свої»), неможливість «опустити очі» він їде на страту замість того, щоб рятувати життя. «А ти ж за всіх був. А за тебе хто?» відповідає він Павлюкові на питання про покуту не свого гріха. Можна припустити, що у цих репліках простежується усвідомлення Черняком себе у контексті історії свого народу, причетності до її долі і, виходячи з цього, бажання спокутувати численні зради ціною свого життя для доведення собі можливості іншого шляху в історії свого народу, інших цінностей, іншого рівня суспільної свідомості. Ця думка підкреслена і згадуванням вчинку Черняка у майбутньому з його сухою, раціональною комп’ютерною мовою, у сучасності. Щодо паралелей із фольклорним образом меншого брата, Сахно Черняк сам асоціює себе з ним у кінці драматичної поеми, де ватажки повстання намагаються врятувати його і нарешті скидають його з воза. Але на шляху «у смерть» прагнення будь що наздогнати в’язнів лише поглиблює контраст із зображеним у народній думі вчинком старших братів, додає емоційного навантаження образу Черняка. Важлива для розуміння цього образу і паралель з Дон Кіхотом, який звертається саме до Черняка. Героїзм Дон Кіхота, як і вчинок Черняка не є обов’язковим, нікого не рятує, але обидва персонажі потребують своїх вчинків для того щоб жити по-справжньому, повністю реалізувати свій духовний потенціал. Можемо припустити, що на перший погляд безглузда жертовність Сахна Черняка має співзвуччя і з євангельською максимою про неможливість половинчастості у вірі, вірності і житті: « А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст...»[Книга Одкровення 3;16]. Образ обмерзлих журавлів, що напровесні повертаються на Батьківщину і падають, мерзнуть, але летять теж підкреслює ідею вірності, неможливості відступитися від своєї любові до рідної землі. Образ Іуди – навіки проклятого зрадника – з’являється уві сні Чернякові і підкреслює його огиду до зради, неможливість її «одробити». Отже, реалізації ідеї вірності в образі Сахна Черняка допомагають контраст із заявленим фольклорним сюжетом, відсилки до Біблії (образ Іуди), до твору М. Сервантеса «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Павлюк і Томиленко – теж «брати неазовські», тобто антитетичні до персонажів фольклорної думи:

Якби ми із неволі утікали,

то я тебе на плечах би поніс!

А ми ж не із неволі, ми - у смерть.

То ми й не хочем брать тебе з собою(Томиленко). [20]

Л. Костенко у драматичній поемі використовує численні, досить об’ємні цитати з «Думи про втечу трьох братів з города Азова»: це 86 рядків твору. В основному цитати функціонують у творі як пісня кобзаря, але й залучаються до діалогу Томиленка і Черняка, де осмислюються дійовими особами. За ремаркою автора лейтмотив звучить часом протягом усієї поеми. Мелодії дум є близькими до речитативу, урочистими, піднесеними, тому ця ремарка підкреслює важливість проблематики, непересічність події, що зображена у драматичній поемі. Цей лейтмотив нарешті увиразнюється в пісню, яку співає кобзар. Уривки з думи, які цитуються, є одним з композиційних центрів драматичної поеми: це цитати про вчинок братів-зрадників, який є антитезою до вчинку Сахна Черняка. Ці уривки є важливими і у їх сюжетному функціонуванні. Вони допомагають розкриттю образів, зокрема, образу Черняка: він виражає своє ставлення до вчинку старшого і середульшого братів з народної думи – жахається:«Ну, а вони, невже так і зробили?!», коли цитується уривок про прохання меншого брата вбити його, а не залишати на поталу звірям; дивується: «Невже таке було?», коли у пісні кобзаря йдеться про те, що брати покинули брата і питає: «І нащо про таке було складати думу?» і, нарешті, узагальнює: «Оце такі і Наливайка видали…» Цитати і співвіднесені з ними емоційні репліки дійової особи увиразнюють образ Сахна Черняка, допомагають акцентувати на його принциповості щодо зради, неприйнятності таких дій для нього особисто. Коли думу цитує Томиленко, він виражає своє емоційне ставлення до зображуваного, а саме гірке обурення вчинком:

А ще сказав падлюка , не повіриш :

"Як будуть батько-мати помирати,

Будем грунта-худобу на дві часті паювати.

Ніхто третій нам не буде мішати"(курсив наш – Є.Ж).[20]

Слава, звичайний прикінцевий композиційний елемент думи, віднесена поетесою вже до персонажів драматичної поеми:

«Це ось його - не вмре і не поляже

козацька слава. І твоя. Дарма,