Реферат: Фольклорні мотиви у драматичній поемі Л. Костенко "Дума про братів Неазовських"

«Либонь, це слава з іншої десь думи

до цих братів азовських заблудилась» [20],

Це зауважує у «Думі про братів неазовських» Томиленко, хоча, кінцеве славослів’я наявне у деяких варіантах «Думи про братів, які тікали з города Азова». Але у контексті цієї поеми, де увагу акцентовано саме на опозиції вірності і зради, ніяке славослів’я у творі про такий вчинок для дійових осіб неможливе. Цим поетеса акцентує увагу на вірності ідеалам, моральному обов’язку як домінанті характерів дійових осіб. Втручаються елементи думи і у авторські ремарки, що стосуються місцевості, що розминається із возом: «(Їжачиться порубана тернина. Тріпоче шмат

червоної китайки. Ще далі шмат, і далі, й далі,

й далі...)»

Цей момент підкреслює «неказковість» думи, ніби ілюструє можливість такого випадку разом з реплікою Павлюка:

«Мабуть, таки було. Бо дума - це не казка.

Хтось бачив, хтось почув, а хтось і думу склав». [20]

У драматичній поемі «Дума про братів неазовських» символічним є образ кобзаря, схарактеризований такою ремаркою: «Може, він такий - як Перебендя пензля Їжакевича. Або живий, з капели бандуристів, котрий співає саме в цю хвилину. Чи кам'яний, що вже співає вічно». Тут Л. Костенко, по-перше, апелює до образу народного співця з картини «Перебендя» І. С. Їжакевича, кобзар зображений на схилі серед трав зі своїм інструментом (зоровий образ); по-друге, поетеса натякає на сучасність і вічність змістового наповнення, яке несе цей образ: кобзар - український народний співець і музика; кобзарі були творцями, хранителями і передавачами народної творчості у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, а також казок та переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва - лірники або бандуристи. Значення їх для українського народу можна порівняти зі значенням давньогрецьких поетів у давній Греції: саме вони, зберігали і передавали наступним поколінням найважливіші знання про минуле і світогляд їхніх предків, цінності і ідеали.[4] Л. Костенко акцентує увагу на вічності ідеалів, які несе цей образ і тим, що, коли співає кобзар, віз «наче перестає розминатись» з ним, цей момент не лише дозволяє дійовим особам «послухати» думу, а й каже про значне смислове навантаження образу кобзаря. Сахно Черняк слухає кобзаря, повернувшись до нього увесь – це ілюструє його відкритість до сприймання змісту, який несе дума, Томиленко – «утупившися в землю», ця поза може вказувати на настрій приреченості, а Павлюк – «обличчям вгору просто неба», щ