Реферат: Формування банками України обов язкових резервів
У 2001 р. Національний банк ввів диференціацію норм обов’язкового резервування, критеріями якої стали:
1. Термін депозиту.
2. Категорія вкладника.
3. Валюта залучення коштів.
У 2006 році Національним банком було прийнято Положення «Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України».
На сьогодні, в цілому по банківській системі за 2008 рік обсяг грошової бази збільшився на 44,8 млрд. грн., натомість зобов'язання Національного банку України перед іншими депозитними корпораціями, що не включаються в грошовий агрегат М3, а саме кошти банків на кореспондентських рахунках в Національному банку України скоротилися на 0,4 млрд. грн. (на 2,2%) до 18,6 млрд. грн.
Так, розрахунковий рівень тимчасово вільної ліквідності на 01.01.2009р. становив 5,0 млрд. грн. проти 9,3 млрд. грн. на 01.01.2008 р.
У 2008 році спрямованість операцій Національного банку України з регулювання ліквідності банків визначалась виходячи із динаміки ліквідності банківської системи. Зокрема, на початку 2008 року спостерігався високий рівень вільної ліквідності, зумовлений насамперед значними видатками бюджетних коштів у грудні 2007 року. За таких умов Національний банк України переважно здійснював операції з мобілізації коштів банків. У подальшому спостерігалося зменшення рівня ліквідності банків насамперед – через акумуляцію значних обсягів коштів на єдиному казначейському рахунку (у січні – вересні 2008 року обсяг коштів уряду в національній валюті на рахунках в Національному банку України збільшився у 3,6 раза до 15,9 млрд. грн.) і Національний банк України активніше підтримував ліквідність банків через операції рефінансування. Зокрема було розширено можливість підтримки ліквідності банків на основі програм фінансового оздоровлення. Починаючи з квітня поточного року Національний банк України як експеримент приймав під забезпечення кредитів рефінансування акцій власників істотної участі в банку, а в подальшому цей механізм було запроваджено на постійній основі. З початку жовтня через погіршення умов доступу до зовнішніх фінансових ринків та недовіру населення до фінансового стану окремих банків на фінансовому ринку України почали спостерігатись ознаки напруги, зокрема відплив коштів з банківської системи. Дефіцит вільної ліквідності у банків упродовж більшої частини листопада був пов'язаний з повільними темпами зростання ресурсної бази та підвищеним попитом на іноземну валюту для погашення зобов'язань за коштами, залученими на зовнішніх ринках, й задоволення потреб імпортерів в іноземній валюті (рис.3.1).
Рис.2.1 Кошти банків на кореспондентських рахунках у Національному банку України
За таких умов Національний банк України розширив можливості банків з підтримки ними своєї ліквідності через механізми рефінансування, пом'якшив вимоги до формування банками обов'язкових резервів, зокрема норматив обов'язкового резервування за коштами в національній валюті 5 грудня 2008 року було знижено до нуля. Відповідно Національним банком України було встановлено наступні нормативи обов’язкового резервування:
а) за строковими коштами і депозитами юридичних та фізичних осіб у національній валюті – 0%;
б) за строковими коштами і депозитами юридичних та фізичних осіб у іноземній валюті – 3%;
в) за коштами на вимогу і на поточних рахунках юридичних та фізичних осіб у національній валюті - 0%;
г) за коштами на вимогу і на поточних рахунках юридичних та фізичних осіб в іноземній валюті - 5%.
В цілому, станом на 01.04.2009 р. резерви за зобов’язаннями по банківській системі становлять 1 168 805 тис.грн.
ВИСНОВКИ
Політика резервних вимог - потенційно надзвичайно потужний засіб грошово-кредитного регулювання. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. Це досить жорсткий інструмент макроекономічного регулювання, тому що механізм резервних вимог є обов'язковим для виконання. Цей метод не використовують як єдиний або головний інструмент регулювання грошового ринку, а найчастіше як додаток до сукупності інших, гнучкіших засобів регулювання.
До того ж, система резервних вимог є досить дорогою з погляду втрачених можливостей банку з одержання доходів, що веде до природного з їхнього боку прагнення ухилитися в межах закону від дотримання резервних вимог. Використання політики обов'язкових резервів потребує постійної її адаптації до умов, що змінюються.
Оскільки використання резервів можливе лише в екстремальній ситуації банкрутства, то сформований централізовано фонд слугує не стільки для забезпечення ліквідності конкретного банку, скільки для підтримання сукупної банківської ліквідності.
У світовій практиці спостерігається тенденція відходу від активного використання центральними банками резервних вимог як регулятивного методу. Про це свідчать досить рідкі зміни механізму резервування в країнах із розвинутою ринковою економікою, зменшення норми резервних вимог у 80-90-ті роки, відмова деяких країн від установлення для банків обов'язкових резервних вимог.
У більшості розвинених країн мінімальні норми обов’язкових резервів диференційовані залежно від виду, розміру та строку депозитних зобов’язань, а деякі види депозитів взагалі не є об’єктом резервних вимог, не виключенням є і Україна. Диференціація норми резервних вимог спрямована на те, щоб стимулювати підвищення якості банківських пасивів, зокрема залучення коштів банками на триваліші строки.
Список використаної літератури
1. ЗУ «Про банки та банківську діяльність»
2. ЗУ «Про національний банк»
3. Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України: Затв. постановою Правління НБУ 16.03.2006 N 91.
4. Гроші та кредит: підручник/ за заг. ред.. М.І.Савлука. – К.:КНЕУ, 2006.
5. Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України.- К.:Наук.думка, 2004.
6. Фінансовий менеджмент банку: Підручник/ за ред.. Л.А. Примостка – К.:КНЕУ.
7. Центральний банк та грошово-кредитна політик: Підручник/ за ред.. А.М. Мороза – К.:КНЕУ, 2002.