Реферат: Формування національної екологічної мережі та система управління екологічною безпекою

Національна екологічна мережа містить елементи загальнодержавного і місцевого значення, які встановлюються за науковими, правовими, технічними, організаційними та фінансово-економічними критеріями.

Елементами національної екологічної мережі загальнодержавного значення є:

• природні регіони, де зосереджено існуючі і такі, що створюватимуться, природно-заповідні території (насамперед це регіони Карпат, Кримських гір, Донецького кряжу, Приазовської височини, Подільської височини, Полісся, витоків малих річок, окремих гирлових ділянок великих річок, прибережно-морської смуги, континентального шельфу тощо);

• основні комунікаційні елементи національної екологічної мережі — широтні природні коридори, що забезпечують природні зв'язки зонального характеру, Поліський (лісовий), Галицько-Слобожанський (лісостеповий), Південноукраїнський (степовий), а також меридіональні природні коридори, просторово обмежені долинами великих річок (Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця), які об'єднують водні й заплавні ландшафти — шляхи міграції численних видів рослин і тварин.

Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня.

Елементи національної екологічної мережі місцевого значення встановлюються відповідними регіональними програмами та регіональними схемами формування екологічної мережі.

4. Організаційна інфраструктура національної екологічної мережі

Організаційне забезпечення та контроль за реалізацією Програми формування національної екологічної мережі здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екології та природних ресурсів України, разом із зацікавленими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Орган (Міністерство екології та природних ресурсів України), що забезпечує організацію виконання Програми, щорічно має подавати Кабінету Міністрів України звіти та необхідну інформацію про хід виконання завдань Програми.

Кабінет Міністрів України на підставі наданої інформації здійснює коригування програмних завдань, їхнього змісту та обсягів фінансування.

Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавців Програми, утворюється дорадчий орган — координаційна рада, до складу якої входять посадові особи цих органів, а також представники громадських організацій, провідні вчені. На координаційну раду покладаються також функції щодо:

• організації розробки генеральної й регіональних схем формування національної екологічної мережі;

• підготовки пропозицій щодо включення національної екологічної мережі як спеціальної функціональної території загальнодержавного значення до Генеральної схеми планування території України;

• підготовки в разі потреби пропозицій про внесення змін до Програми;

• організації підготовки раз на 5 років національної доповіді про стан формування національної екологічної мережі.

5. Комплексні результати формування національної екологічної мережі

Реалізація Програми забезпечує відтворення біотичного механізму регулювання навколишнього природного середовища, збереження і відновлення ландшафтного різноманіття, а також сприяє:

• дотриманню екологічної рівноваги на території України;

• створенню природних умов для життя і розвитку людини в екологічно збалансованому природному середовищі, максимально наближеному до природних ландшафтів;

• запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо- та екофонду України;

• забезпеченню збалансованого та невиснажливого природокористування на значній частині території України;

• розвиткові ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку та оздоровлення населення;

• зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних із національною екологічною мережею землях сільськогосподарського призначення;

• вдосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною;

• розбудові Всеєвропейської екологічної мережі; забезпеченню відновлення біогеохімічних кругообігів у навколишньому природному середовищі, зменшенню загрози деградації та втрати родючості земель;

• ренатуралізації земельних угідь, що вилучаються із сільськогосподарського використання;

• посиленню узгодженості діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських екологічних організацій у вирішенні проблем екологічної безпеки України.

Формування національної екологічної мережі закладає потужний потенціал гармонізації життєдіяльності суспільства в природному середовищі.

6. Система управління екологічною безпекою