Реферат: Гендерні стереотипи в культурі
b. друга – до модифікації характеру під чоловічі зразки, для якої характерні чоловікоподібні прагнення до творчої діяльності, сильні соціальні інтереси, активність;
c. третя – до нормальної жіночності, під якою Фройд розумів прагнення реалізувати бажання володіти чоловіком через заміжжя і народження сина.
Результатом нормального розвитку жіночої психіки і природними компонентам здорової жіночності є пасивність, відсутність відчуття справедливості, схильність до заздрості, слабкі соціальні інтереси, нездатність до творчості.
Таким чином, можна зробити висновок, що погляди З.Фройда на жінку базуються на постулаті про її біологічну неповноцінність, з якого формуються лише три можливі типи жіночої психіки: істерія, чоловікоподібність і «нормальна» жіночність [7; с.11]. Дивним чином теорія Фройда стала так би мовити основоположною не лише для закріпленні стереотипів у свідомості людей, а й виправдовувала ставлення до жінки як до істоти неповноцінної.
Усі подальші теорії у філософії і соціології лише закріплювали ці погляди. Так, американський соціолог Т.Парнсон, досліджуючи зміни, що відбулися з американською сім’єю у середині минулого сторіччя, приходить до висновку, що механізмом, який забезпечує рівновагу і стабільність системи соціальної взаємодії, є функціональне розділення сфер діяльності, тобто розподіл ролей. Він вважав, що для існування будь-якої соціальної системи необхідне виконання інструментальної і експресивної функцій. Одна людина не може перебрати на себе обидві ці функції, не може одночасно перейняти риси владності і жорстокості з одного боку і набувати м»якості та вміння врегулювати конфлікти з іншого. Іншими словами в одній людині важко поєднати діаметрально протилежні риси характеру і поведінки.
Відповідно і в сім’ї повинен існувати розподіл ролей: інструментальну функцію повинен перейняти чоловік, а експресивну – жінка. Парсонс вважає, що основним для жінок є статус дружини свого чоловіка, матері його дітей і особи, відповідальної за домашнє господарство. Соціально престижна професійна діяльність чоловіка зумовлює його верховенство у сім’ї. Парсонс вважав, що такий розподіл ролей запобігатиме можливому змаганню між подружжям за владу, статус, що може призвести до руйнівних для шлюбу наслідків. Жінка може займатися професійною діяльністю лише в тому випадку, якщо це не загрожує «змаганням» із чоловіком [7; с.12-13].
Частково складається враження, що такий розподіл ролей у сім’ї слугує не для збереження сімейного затишку, а для задоволення честолюбних потреб самих чоловіків, можливо, навіть певним чином компенсовувати комплекс меншовартості в тому разі, коли дружина досягає значних кар’єрних успіхів у порівнянні із чоловіком.
Цікавим моментом у теорії Парсонса є те, що спочатку він пропонує таку модель для американського суспільства, але потім оголошує її інваріантною для будь-якого суспільства. Звичайно, така модель могла б вирішити чимало проблем, але не у кожному суспільстві вона могла б бути ідеальною.
Лайонел Тайгер та Робін Фокс, представники біологічної концепції вважали, що людські істоти не є продуктом культури і виходили лише із біологічних чинників. Вони були переконані в тому, що домінування осіб чоловічого роду є біологічно детермінованим і характерне для всіх тварин у тому числі і для людини. Влада належить чоловікам, бо це закладено їх природою [7; с.14]. Слід згадати, що вчені робили свої висновки на основі вивчення приматів, оскільки вони нібито схожі із людиною.
Їх послідовник соціобіолог Едуард Вілсон, розвиваючи теорію Дарвіна, стверджував, що предметом природного відбору є не тільки фізичні, а й поведінкові характеристики. Він також відкидав вплив культури на людину, постійно проводив аналогії між людиною і твариною. Ще однин представник цієї школи, Девід Береш, пояснював відмінності в чоловічій і жіночій поведінці тим, що кожна біологічна істота використовує різні шляхи для збільшення своїх шансів на виживання і відтворення. Чоловікам вигідно бути агресивними, непостійними, нерозбірливими, а жінкам – сором’язливими стриманими, поки вони не знайдуть чоловіків із відповідним генотипом.
Що ж стосується філософських концепцій, то вони мало чим відрізняються від соціобіологічних і психонаналітичних. У західній філософії завжди обстоювалася диференціація чоловічого начала як первинного і духовного і жіночого як тілесного і вторинного. Фурман А.В. і Надвинична Т.Л. пропонують в даному випадку окремо розглянути роботу Ф.Енгельса «Походження сім’ї, приватної власності і держави», де основи дискримінації жінок розглядається з точки зору класового аналізу і представляється як окремий випадок придушення людини в антагоністичному класовому суспільстві. Фурман А.В. і Надвинична Т.Л. знаходять у роботі Енгельса ідею соціостатевої стратифікації суспільства, яка проте залишилася у тіні. Енгельс іде від аналізу питання, чому, в момент виникнення приватної власності розподіл праці за статевими ознаками набув такого вирішального значення [7; с.15]
Проаналізовані концепції хоч і належать до різних дисциплін все ж спираються на позиції біодетермінізму. Напевно, не варто підкреслювати, що авторами концепцій є самі чоловіки.
Вирішальну роль у виникненні принципово нової наукової парадигми у дослідженнях статі зіграв фемінізм. На даний момент фемінізм – це, як вважає Фурман [7; с. 17], альтернативна філософська концепція соціокультурного розвитку. Теоретики фемінізму почали формувати свої теоретичні претензії до традиційного західного знання і нові теоретико-методологічні підходи до аналізу культури. Це виявилося і у критиці психоаналітичного підходу Фрейда з його теорією «кастраційного комплексу», і у відстоюванні наявності жіночої культури, як рівноправної чоловічій, а не як субкультури і зрештою у руйнуванні стереотипів, пов’язаних із соціальними ролями жінок. Феміністична критика культури намагається зясувати марґінальне становище жінок у культурі та винайти шляхи подолання цієї ситуаціії. Представники фемінізму розробляють жіночу мову культури, теоретично – у філософії, літературознавстві, культурній антропології, психоаналізі, теоретично – у літературі, візуальному мистецтві, кінематографі.
Феміністичний рух, звичайно, не є однорідним. Розрізняють соціалістичний, марксистський, радикальний, психоаналітичний, постмодерністський фемінізм. Ми не будемо докладно зупинятися на кожній з цих течій фемінізму. Це, зрештою, не належить до завдань даного реферату. Варто лише згадати, що разом із феміністичним рухом, з»явився і маскулінний рух, який також намагався переосмислити основні суспільні стереотипи, але він не набув такої масовості як феміністичний рух.
3. Поняття соціального і ґендерного стереотипу
Початок формування теорії стереотипізації заклали американські вчені. У 1922 році вийшла книга Уолтера Ліппмана «Суспільна думка». Саме ця книга і ввела до наукового обігу поняття «стереотип». «Стереотипи, – писав Ліппман, - це упереджені думки, які рішуче керують усім процесом сприйняття. Вони маркують визначені об’єкти як знайомі або незнайомі, так що ледь знайомі здаються добре відомими, а незнайомі далекими. Вони збуджуються знаками, які можуть варіювати від точного індексу до невизначеної аналогії [7; с.285]. Будь-яке суспільство характеризується набором стереотипів як знаків, що полегшують і спрощують процес соціальної комунікації. Вони – «один з інструментів, що допомагає людині орієнтуватись у подіях, які виникають повсякденно» [2; с.9]
У найбільш загальному окресленні стереотип, як його визначає сучасна соціальна психологія, - це уявлення про особисті риси групи людей [9; с.435].
Дещо повніше визначення стереотипу знаходимо у Т.О. Дороніної: «Соціальний стереотип – стандартизований, стійкий, емоційно насичений, ціннісно визначений образ. В основі соціального стереотипу лежать психологічний феномен генералізації, узагальнення, схематизації отриманого досвіду. Особливостями соціального стереотипу як регулятора соціальних відносин є феномен поляризації якостей людини (як головного соціального об’єкта і основного змісту стереотипу) і тверда фіксованість такої полярної дихотомії.» [7; с.294]
Стереотип – це судження про особистісні якості групи людей, яке може бути занадто узагальнюючим і не точними [11; 154]. З допомогою стереотипів людина сприймає, «класифікує» інших людей за їх приналежністю до тієї чи іншої групи, соціально-економічного класу або ж за їх фізичними характеристиками (стать, колір шкіри, вік), наприклад підлітки, чоловіки/жінки, політики, безробітні і т.п. Стереотипи часто породжують помилкове і надто спрощене уявлення про людей, формують певні очікування щодо інших осіб, спрощують сприйняття інших.
Щодо ґендерних стереотипів, то тлумачення цих понять різними дослідниками перегукуються: О. Вороніна та, Т. Кліменкова вважають, що їх слід розглядати як стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси вдачі, що відповідають поняттям "чоловіче" та "жіноче" [4; с.57]. Дороніна визначає їх так: Ґендерні стереотипи – суспільні уявлення, що найбільш повно втілюють моделі поведінки та набір особистісних характеристик, обумовлених статтю. Іншими словами це розуміння того, що означає «бути чоловіком» чи «бути жінкою» у суспільстві. І.С.Кльоцина розуміє під ґендерним стереотипом спрощений, стійкий, емоційно забарвлений спосіб поведінки, рис характеру чоловіка і/або жінки [11; с.144] .
Зміст ґендерного стереотипу може варіюватися відповідно до соціокультурної специфіки, але залишається в межах розуміння чоловічого/жіночого (фемінності / маскулінності).
На даний час ґендерні стереотипи вивчаються у кількох аспектах:
· процес формування, розвитку і поширення
· вплив стереотипів на структуру особистості
· форми історико-культурної модифікації стереотипів
Найбільш впливові фактори, які формують ґендерні стереотипи – мова, школа, ігри, релігія, засоби масової інформації. Відповісти на питання, який фактор відіграє найважливішу роль досить важко. Для одних авторитетом є релігія, для інших – ЗМІ, але найзагальнішим, напевно є мова. Мова формує етнічну і національну ідентичність, але й у мові найбільш яскраво виявляються і ґендерні стереотипи.
4. Основні ґендерні стереотипи
Тупіцина І.А. виділяє три групи ґендерних стереотипів:
1. Стереотипи маскулінності –фемінності