Реферат: Герменевтичний метод. Герменевтичне коло

Згідно Апеля, норми комунікативної спільноти є основою моральної поведінки і наук про суспільство. Відмовляючись від пошуку метафізичних підстав етики, Апель пропонує виходити з реально діючих в повсякденному житті правил. Прагнучи довести універсальність останніх, стверджує, що етична раціональність лежить в основі всіх інших форм раціональності: каузальної (наука), технологічної (цілеспрямована дія), герменевтичної (розуміння). Опора на комунікативну «єтику дискурсу» дозволяє, згідно Апеля, подолати помилкове протиставлення науки про природу і науки про дух, раціоналізму і ірраціоналізму.

Фундаментальною основою філософії Апеля є презумпція «лінгвістичногоповороту» в філософії, що орієнтує філософське дослідження на аналіз мови як первинної реальності людського буття . За визначенням Апеля, «філософія сьогодні стикається з проблематикою мови як основної проблематикою наукової освіти понять і теорій і своїх власних висловлювань, а це значить - обміркованного та інтер- суб'єктивності значимого прояву пізнання взагалі ». Філософія, таким чином, не є більш ні моделюванням буття, сущого чи природи, тобто онтологією, ні рефлексією над свідомістю або розумом, тобто гносеологією, стаючи відтепер реакцією на значення або сенс мовних виразів.

В якості основних лейтмотивів сучасної філософії Апель виділяє наступні:

· перший лейтмотив обумовлений орієнтацією на форму мови,

· другий - «інтуїцією контекстуальності предпоніманія феноменів,

· контекстуальності, в свою чергу, обумовленої серед іншого також і мовою: адже він дозволяє оцінити те штучне і випадкове, що впливає на історично обумовлену підоснову життєвих світів».

Згідно Апеля, названі лейтмотиви задають в сучасній філософії мови нову традицію, яка за своєю природою є одночасно і проста, і постфеноменологічною: «обидва ці лейтмотиви майже повністю дискредитували в наші дні гуссерліанську претензію на обгрунтування філософії як суворої науки, яка апелюєдо безумовності розсуду категорій або інтуїтивного розуміння сутностей »

Згідно рефлексії Апеля, дозвіл ситуації в сучасній філософії мови , може бути визначено як свідчення "трансцендентальной семиотики, которая как актрансцендентальная прагматика языка преодолевает недостатки семантического анализа языка, благодаря чему она и включает в себя феноменологическую очевидность»([1].)Прагнучи уникнути парадигмальних крайнощів субстанціальності онтологізма і субстанціальності аналітичної філософії, Апель будує «трансцендентально-герменевтичну» концепцію мови, засновуючи її, з одного боку, на визнанні того, що «мова є трансцендентальним форматом», а з іншого - фіксуючи свого роду віртуальність його статусу як «умови можливості діалогічного взаєморозуміння і розуміння самого себе».

У світлі цієї установки Апель аналізує роль мови не тільки в герменевтичних процедурах понятійного мислення, предметного пізнання і розумної дії, що плинутьу рамках суб'єкт-об'єктного відношення, але - в першу чергу - в контексті суб'єкт-суб'єктних відносин. Ці відносини трактуються Апелем як інтерсуб'єктівна комунікація, яка в положенні не може бути зведена до мовної передачі інформації, але є одночасно процесом досягнення згоди.

Більш того, комунікація розмірковує як заснована на «предпонимание»,умова можливості якого є «мовний консенсус», тобто «Узгоджене розуміння змісту в необмеженій комунікативному співтоваристві». Апель, таким чином, дистанціюється від трактування мови в класичній філософії, в рамках якої процесуальне розуміння «вже виражено, знеохоченеі встановлено на довгий термін» в логічно артикульованих структурах (на зразок гегелівського «об'єктивного духу».)

Оригінальна концепція мовногоспілкування Апеля розглядається в контексті його трактування мовних практик в якості мовних ігор. Апель обгрунтовує свою позицію тим, що, по-перше, комунікативна мовна практика з початку будується на презумпції "слідування правилу», а по-друге, породжує. всередині обмеженого правилами простору ,нескінченне число варіантів свого розгортання. У зв'язку з цим акти мовної комунікації являють собою мовні ігри. Знак в даному контексті може бути функціонально використаний за наступним регістрам: «в смысле категории первичности: иконическое использование знака, чтобы схватить протокольное бытие как таковое в ходе окрещивания-называния данного феномена»(1);

«в смысле категории вторичности: использование знака как индикатора для идентификации по отношению к ситуации объекта именования, существующего и причинно обусловливающего чувственное восприятие»(2);

Концепція мовних ігор Апеля знаменує собою новий етап розвитку філософії постмодерну. Апель трактує мовну гру як суб'єкт-суб'єктну комунікацію, учасники.

Апель трактує мовну гру як суб'єкт-суб'єктну комунікацію, учасники якої являють один для одного текст - як вербальний, так і невербальний

Такий контекст не тільки висуває на передній план герменевтичне підгрунтя мовної гри, але й задає особливого звучання проблематики розуміння як взаєморозуміння її учасників.

Фігура Апеля виступає опосередкованною фігурою переходу від класичного постмодерну до сучасного.

Різні модифікації герменевтичного кола пов'язані з усвідомленням взаємозумовленості пояснення та інтерпретації, з одного боку, і розуміння - з іншого. Для того, щоб щось зрозуміти, його необхідно пояснити, і навпаки.

6. Герменевтичне коло

Спочатку герменевтичний коло розробляється як коло цілого і частини: ціле слід розуміти виходячи з приватного, а кінцеве - виходячи з першого. Це правило було вироблено античної риторикою, а герменевтика Нового часу перевела його на мистецтво розуміння. Вже Ф. Шлейєрмахер застосував риторично-герменевтичне правило - «частини стають зрозумілими завдяки цілому, а ціле - виходячи з частин» - до внутрішнього світу «Я» . Так, наприклад, слово - частину ,відноснопропозиції, пропозиція - частину відносно тексту, текст - частина з приводутворчої спадщини цьогоавтора і т.д. Отже, зміст окремого завжди випливає тільки з взаємозв'язку і, тим самим, в кінцевому рахунку - з цілого.

Згідно Шлеєрмахеру, «розуміння - це завжди саморух в такому колі, в силу чого таким істотним є повернення від цілого до частин і навпаки. На довершення до всього схожі кола постійно розширюється ». Таким чином, зміст тексту розкривається тільки вданому, «взад-вперед» руху по колу ,між цілим і частинами. У такому ж русі ми вчимося розуміти чужу думку, чужу мову, чуже минуле і т.д.

Здобуток Шлейєрмахера, Гадамер бачить у тому, що він у процесі розуміння постійно вживає «прийом полярного діалектичного опису», випроваджуючицейзасібз старогопринципу цілого і частин і включає предмет (текст, мова тощо) у все більш широкі взаємозв'язки. Розглядаючи індивідуальність як «таємницю, яку неможливо до кінця розгадати», Шлейермахер вважав герменевтику не «механічної вправністю», а мистецтвом. Він вважав, що порозуміння має бути доведено до такого ступеня завершеності, як великий твір мистецтва.

Герменевтичний рух поколу (абільш- по спіралі) потрібен тому, що навіщо витлумачувати не зрозуміле за один раз - навіть при розумінні тексту рідною мовою.

Таким чином, Шлейермахер розглядає розуміння як рух по