Реферат: Граматична характеристика вільного поєднання в структурі простого речення
2. Характером семантико-синтаксичних відношень: між компонентами, поєднаними формою синтаксичного зв’язку керуванням, виникають субстанційні або комплетивні відношення, між компонентами, поєднаними формою зв’язку вільним поєднанням у відмінковому вияві, – атрибутивні й адвербіальні, пор.: керування – Якусь тобі він казань скаже , Дорогу добру в Рим покаже, Побачиш, як живу і я (І. Котляревський) і вільне поєднання – Як невимовне віршами не скажеш , чи не німою зробиться душа? (Л. Костенко) і под.
Другий розділ „Ядерна зона функціонування вільного поєднання” присвячено опису формально-структурних моделей конструкцій, між компонентами яких підрядний зв’язок встановлюється у формі власне-вільного поєднання.
Граматична традиція форму підрядного зв’язку прислівника з будь-якою синтаксичною домінантою потрактовувала як вільне поєднання, однак синтаксичний підхід до кваліфікації синтаксичних зв’язків змушує визнати можливість підпорядкування адвербіативів синтаксичній домінанті й за допомогою керування. Це відбувається, коли прислівники посідають позицію локативної субстанційної синтаксеми при локативних предикатах. У таких випадках прислівники, виступаючи функціональним еквівалентами відмінкових форм, що спеціалізуються на функції локативної синтаксеми, є валентно зумовленими, а отже, керованими, пор.: Мов ельфів мрійний хоровод, Там пари ніжні і щасливі Ідуть направо і наліво … (В. Сосюра) — І шум і співи в коридорі – курсанти з лекції ідуть (В. Сосюра) й ін.
Через свою специфіку виражати обставинні характеристики ситуації прислівник доволі часто розташовується в детермінантній позиції речення, сполучаючись з його предикативним ядром формою підрядного зв’язку вільним поєднанням. Між ним і синтаксичною домінантою встановлюються різноманітні адвербіальні відношення: темпоральні – Вона завжди стояла коло хати і завжди усміхалася (В. Герасим’юк); локативні – Надворі засірів зимовий ранній гірський вечір (М. Гримич); фінальні – ...ніби все те, що доля завинила їй, Марії, було взято наборг на одне життя, щоб у наступному, доччиному, повернутися, як у чесній купецькій угоді, із через верх відшкодованим чиншем (О. Забужко); каузальні – І знічев’я Роберт задивився На роботу того павука… (Леся Українка) тощо.
Посідаючи прислівну позицію, адвербіативи виконують роль ад’юнкта в конструкціях таких формально-структурних моделей:
1) Vf + Adv: З бурого неба починають надлітати ліниво мохнаті пластинки снігу (І. Вільде);
2)Part + Adv: Відвічно наїжена Росія По-старому нахабно заборча (Ю. Дараган);
3) Adv part + Adv: Автобус знову засичав, зупинився і, по-старечому переваливши з боку на бік наповнене черево, заспокоївся (О. Жовна);
4) Adj + Adv: Його тексти бездоганні. Мовно бездоганні , та за змістом – нудні й штучні, а тому його давно ніхто не читає (М. Гримич);
5) Adv + Adv: Таксі їхало напрочуд швидко (Ю. Яновський);
6) Predicat + Adv: Коли йшла з вокзалу, мені було страшенно весело (М. Хвильовий);
7)S 1-7 + Adv: І від цього образу бабці навшпиньках , перед якою щойно зачинено фіртку до серця, стає зразу гаряче на всьому тілі, а потім мокро в очах (І. Вільде).
У сполуках усіх моделей, окрім останньої, встановлюються адвербіальні семантико-синтакичні відношення, здебільшого, способу дії, інколи – з різними семантичними нашаруваннями. Виконуючи роль ад’юнкта щодо опорного субстантива, прислівник транспонується до ад’єктивної сфери, і в подібних побудовах виникають атрибутивні семантико-синтаксичні відношення.
Не всі інфінітиви, подібно до прислівників, підпорядковуються синтаксичній домінанті вільним поєднанням. Спостереження й аналіз мовних фактів дають підстави виокремити два типи керованих інфінітивів: 1) у складі аналітичного дієслівного присудка або головного члена односкладного речення, співвідносного з присудком, напр.: Венера зачала благати І за Енеєчка прохати … (І. Котляревський) і под.; 2) у позиції об’єктної субстанційної синтаксеми, напр.: Ну, так я вас навчу шануватись . Я з вас виб’ю ваше гайдамацтво (А. Кащенко) та ін.
У сучасній українській мові інфінітиви посідають позицію адвербіальної синтаксеми здебільшого в реченнєвих утвореннях з предикатами-дієсловами руху чи переміщення, спеціалізуючись на вираженні виключно цільової семантики, напр.: …Вибив шибку одну із рогатки І додому спати помчав… (В. Симоненко); Петро поїхав до далекого волинського села написати про боротьбу повстанців УПА (Ю. Покальчук), хоча інфінітив виконує функцію адвербіальної синтаксеми мети й у реченнях з предикатами інших лексичних груп, напр.: І, вирвавши скобель разом із замком, пустив свою жінку в сіни, а сам сів на призьбі ждати (Т. Осьмачка); Пустіть мене у молодість мою. Пустіть поглянути . Пустіть хоч краєм, хоч крихіткою ока ухопити прогірклу землю (В. Стус) тощо.
Уживаючись у прислівній позиції речення, інфінітив виявляє здатність виступати ад’юнктом у конструкціях двох формально-структурних моделей:
1) S1-7 + Inf. Роль синтаксичної домінанти в таких утвореннях виконують віддієслівні й відприкметникові іменники та власне-іменники абстрактної або узагальненої семантики; між нею й ад’юнктом встановлюються атрибутивні семнтико-синтаксичні відношення, напр.: Ніхто не може відібрати у нас задоволення малювати себе на іконах! (М. Гримич); Настав мій час сказати свою правду (Л. Костенко).
2) Predicat + Inf. Зазвичай між компонентами побудов цієї моделі реалізовуються кондиціональні або темпорально-кондиціональні семантико-синтаксичні відношення, напр.: Тепер, думав він, такими кіньми соромно буде між люди виїхати (У. Самчук); Як страшно відкриватися добру (В. Стус).
Форму підрядного прислівного синтаксичного зв’язку невідмінюваних прикметників з опорними іменниками визначаємо методом виключення: валентна рамка субстантива не передбачає позиції, яка обов’язково має бути заповнена синтаксемою атрибутивної семантики, тому форма зв’язку іменника з таким прикметником не є керуванням; невідмінювані прикметники не мають форм словозміни й не уподібнюються своїми категоріями опорним іменникам, тому форму зв’язку між ними не можна інтерпретувати як узгодження; зв’язок цих елементів зумовлений лексичним чинником і їх контактним розташуванням, а отже, реалізовується у формі вільного поєднання, напр.: Ця тиша барви індиго ... (Л. Костенко); Уорф виявив цілу низку відмінностей між англійською мовою і мовою хопі (М. Кочерган); Гамбургер і картопля фрі страшніші за героїн (Народний оглядач) і под.
У третьому розділі „Напів ’ ядерна зона функціонування вільного поєднання” розглянуто й схарактеризовано формально-структурні моделі конструкцій з ад’юнктом, вираженим цілісним словосполученням, генітивом та інструменталем, окреслено сфери транспозиції цих відмінків за їхнього підпорядкування синтаксичній домінанті вільним поєднанням.
Форму підрядного синтаксичного зв’язку цілісних словосполучень із синтаксичною домінантою кваліфікуємо як власне-вільне поєднання, а не як вільне поєднання у відмінковому вияві, оскільки вони завдяки своїй функціональній природі наближаються до класу незмінних слів. Отже, наводимо моделі побудов з цілісними словосполученнями, між компонентами яких підрядний зв’язок реалізовується у формі власне-вільного поєднання (у дужках подаємо структурну модель самого синтаксично неподільного словосполучення):
1) S 1-7 + (Adj 2 + S 2 ): Англійські журнали сімнадцятого століття виповнено портретами ваших гетьманів та полковників… (Ю. Яновський);
2) V f + (Adj 5 + S 5 ): Нічого, каже, і на тому світі душа козацьким сміхом засміється , а вороги хай думають, що грім! (Л. Костенко);
3) S 1-7 + (Praep + Adj 5 + S 5 ): До речі, якраз саме в цьому місці живуть сині стрекози з оксамитовим крильцями (О. Жовна);
4) S 1-7 + (Praep + S 2,5,6 + Praep + S 2,4,5,6 ): …він саме переходив вагонами не в міру розхитаного пасажирського потяга сполученням із Франківська до Києва зі свого 18-го в буфетний 9-ий… (Ю. Андрухович);
5) S 1-7 + (Praep + S 5 + Conjuct + S 5 ): Імператорові стало відомо про дружбу між жоною і сином (П. Загребельний) та S 1-7 + (S 2 + Praep + S 5 ): Дивно, чому вона, Ляля, ніколи не замислювалася над стосунками Масюні з Рюриком ? (М. Гримич);
6) цілісні словосполучення моделей Adj 2 + S 2 та Praep + Adj 2 + S 2 у ролі детермінанта: Здається, не плив я човником тієї ночі по Десні (О. Довженко); А між тим у Сашка з першого дня у війську були чималі неприємності (Ю. Покальчук).
Конструкції з ад’юнктом-генітивом, між компонентами яких підрядний зв’язок реалізовується у формі вільного поєднання, становлять лише одну формальну-структурну модель – S 1-7 + S 2 : Король із казки Андерсена такі зажурені мав очі (Г. Мазуренко); [Зарембський ] Нам тісно танцювати! Земля старої Польщі ввігнулася під нами, як старий селянський тік (М. Куліш). Генітив у таких сполуках характеризується переміщенням до ад’єктивної сфери, зумовлюючи встановлення атрибутивних семантико-синтаксичних відношень найрізноманітніших відтінків.
Прийменниковий родовий, транспонуючись в ад’єктивну сферу, входить до складу побудов також однієї формально-структурної моделі – S 1-7 + Praep + S 2 , де зумовлює встановлення атрибутивних семантико-синтаксичних відношень, напр.: Євпраксія мовчала. Вісті з Італії не обходили її (П. Загребельний); На мої білостінні міста впала темна утомлена тиша – ніби тінь від хреста (І. Римарук). Проте, переміщуючись до адвербіальної сфери, генітив з препозитивом виконує роль ад’юнкта в утвореннях чотирьох формально-структурних моделей: