Реферат: Громадське телебачення Німеччини

Для того, аби координувати розгалужену систему проводяться постійні конференції між керівним, та творчім складом ТРК.

Кожна студія самостійно покриває затрати з формування загальної програми у відповідності до укладеного договору. Крім того, якщо з якихось причин студія не виконала свою відсоткову долю програм громадсько-правового телебачення, вона забов”язана компенсувати його у наступному році.

2. Програмна політика

Німецьке громадське телебачення не має права транслювати передачі, що можуть зашкодити фізичному, духовному або душевному спокою дітей та молоді, окрім тих випадків, коли мовник може забезпечити умови обмеженого доступу на підставі вікового цензу. Фільми, які можна дивитись після 16 років показують лише з 22.00 до 06.00 ранку. З обмеженням після 18 років – з 23.00. Законодавство також містить рекомендації щодо того. Що більша частина програм має бути власного виробництва. Приватних мовників зобов’язують достатню увагу приділяти релігійним програмам, надавати ефіри політичним партіям на рівній пропорційній основі.

Проте існують окремі рекомендації. Наприклад, ЦДФ дається самостійність у створенні програм, у той же час, як громадсько-правовій ТРК ЦДФ наказують узгоджувати свою програмну політику із АРД, у першу чергу щодо новин.

Для здійснення програмної політики ЦДФ може співробітничати з третіми особами, проте їй заборонено купувати, замовляти телепродукцію з ціллю її економічного використання. Замовна продукція має бути пропорційно розділена між землями. Особливо прискіпливо на ЦДФ мають ставитися до оглядів подій у світі, передачі повинні відображати розмаїття Німецького життя, стимулювати індивідуальну думку. При цьому “міжнародна” та внутрішнє житті повинні відбиватися у програмах пропорційно.

ЦДФ повинне сприяти розвитку саме об”єднаної Німеччини. Новини та коментарі повинні бути відокремленими, останні позначені як особисті позиції. Федеральний уряд може отримати безкоштовний ефір у разі масштабних катастроф та інших масових загроз. Суворо регламентується надання ефірного часу релігійним конфесіям.

Програмна політика НДР реалізується через загальне мовлення та земельні програми. Останні – це програми земельних студій, передбачені для окремої землі.

Окрім громадсько-правового телебачення, до складу якої входить одна загально федеральна ГП ТРК (Друге німецьке телебачення – ЦДФ) загально федерального масштабу та громадсько-політична ТРК АРД, яка представляє об’єднання телеканалів земель. Вони мають статус некомерційних організацій. Разом із цим діють приватні телеканали.

3. Історичні особливості німецького телерадіомовлення

На сьогоднішній день система німецьких аудіовізуальних ЗМІ носить назву «дуальной» системи. Це означає, що в Німеччині існують лише дві форми власності на телемедіа:

а) суспільно-правова форма власності;

би) приватна форма власності.

Суспільно-правова форма власності сходила до післявоєнного часу, коли в рамках політики денацифікації західними союзниками були закриті всі існуючі в нацистській Німеччині ЗМІ, а для забезпечення інформаційного віщання були створені повністю підконтрольні окупаційним військовим властям пресу і радіо. В період з 1945 по 1949 рр. створені союзниками радіостанції поступово передавалися в управління німецькому персоналу, проте перед окупаційними властями встало питання, як повинні управлятися ці компанії. Союзники відразу ж відкинули ідею про передачу ЗМІ в руки німецької держави (уряду ФРН, а також місцевим урядам федеральних земель до цих пір заборонено мати будь-які ЗМІ), але також була знехтувана і ідея передачі радіостанцій в приватні руки (не дивлячись на те, що газети, створені союзниками, передавалися саме приватним редакторам). Як основну форму власності союзники вибрали суспільно-правову форму власності.

Ця форма власності характерна для британської BBC і означає, що компанія не належить ані приватним особам, ані державі, а знаходиться в «собственности общества». Стратегічне управління компанією здійснюється спеціальною наглядовою порадою, формованою з представників крупних партій, значущих суспільних організацій, церков, профспілок і т. д., що повинне забезпечувати максимально зважену програмну політику. Наглядова порада призначає пораду керівника, що займається «тактическим планированием» дій компанії і призначаючий інтенданта - генерального директора компанії, який здійснює безпосереднє керівництво компанією. Така складна система управління, позаімствована у тієї ж BBC, була також покликана забезпечити демократичний розвиток німецьких ЗМІ. Першою суспільно-правовою компанією Західної Німеччини стала NWDR (Nordwestdeutscher Rundfunk), проводила віщання на території британської окупаційної зони і створена англійцем Хью Карлтоном Гріном (Hugh Carlton Green), співробітником BBC, потом, що отримав, пост гендиректора BBC. Також суспільно-правова форма власності була вибрана американцями і французами - для своїх окупаційних зон.

4. Сучасне положення телерадіомовлення в Німеччині

Суспільно-правове віщання залишалося єдиним віщанням на території ФРН аж до кінця 1980-х рр., коли в законодавство були внесені зміни, що дозволили створювати приватні радіо- і телекомпанії. Приватні компанії існують за рахунок розміщення реклами і виробництва власних фільмів і передач, які вони можуть продавати третім компаніям. Суспільно-правові компанії можуть розміщувати в своїх передачах лише обмежений об'єм реклами (зокрема, реклама на суспільно-правових каналах повністю заборонена у вихідні і свята, а в буденні дні - заборонена до 20 годинників), зате вони одержують т. н. «абонентскую плату» (Gebuhren) зі всіх громадян Німеччини, що мають удома телевізор або радіоприймач. Абонентна платня за телеточку складає близько 16 євро в місяць, за радіоприймач - близько 9 євро в місяць. Абонентну платню зобов'язані платити всі німці, що мають телевізор або радіоприймач, незалежно від того, чи дивляться вони передачі суспільно-правових каналів - це викликає в німецькому суспільстві запеклі дискусії.

Найбільшою суспільно-правовою компанією ФРН і найкрупнішою телерадіокомпанією Європи є суспільно-правова телерадіокомпанія ARD (Arbeitsgemeinschaft der offentlich-rechtlichen Rundfunkanstalten der Bundesrepublik Deutschland - Робоча співдружність суспільно-правових телерадіокомпаній Федеральної Республіки Німеччина).

В рамках ARD здійснюється віщання першого каналу німецького телебачення: ARD Das Erste, близько десятка місцевих телевізійних каналів, вироблюваних відповідно членами співдружності, місцевими суспільно-правовими телерадіокомпаніями, а також понад п'ятдесят місцевих радіопрограм.

Членами ARD є (в алфавітному порядку):

Bayerischer Rundfunk (BR) http://www.br-online.de

Hessischer Rundfunk (HR) http://www.hr-online.de

Mitteldeutscher Rundfunk (MDR) http://www.mdr.de

Norddeutscher Rundfunk (NDR) http://www.ndr.de

Radio Berlin-Brandenburg (RBB) http://www.rbb.de

Radio Bremen (RB) http://www.radio-bremen.de

Sudwestfunk (SWR) http://www.swr.de

Saarlandischer Rundfunk (SR) http://www.sr-online.de

Westdeutscher Rundfunk (WDR) http://www.wdr.de

Також в рамках ARD здійснюється віщання радіо і телебачення Deutsche Welle - «Немецкая волна». Deutsche Welle виконує функції іномовлення, тому на її створення ARD одержує окремий бюджет, субсидійований федеральним урядом. «Немецкая волна» представлена в телевізійному (DW-TV) і радіо (DW-Radio) ефірі, а також в інтернеті DW-WORLD. Віщання ведеться на 30 мовах. На російській мові виходять радіопрограми і сайт.

Другим суспільно-правовим телеканалом ФРН є ZDF - Zweites Deutsches Fernsehen (Друге Німецьке Телебачення), з штаб-квартирою в Майнце. Історія створення ZDF йде в 1950-е рр., коли федеральний канцлер Конрад Аденауер намагався поставити медіа під контроль держави. Одним з напрямів настання федеральної влади на ЗМІ стала спроба створити державний другий канал. Зіткнувшись з серйозною опозицією як функціонерів ARD, що не бажали терпіти державних конкурентів, так і урядів федеральних земель, що не хотіли посилення федерального центру, Аденауер намагався утілити свій проект аж до початку 1960-х рр., коли в 1962 р. вердикт федерального конституційного суду визнав саму можливість створення державного телебачення незаконною і заборонив федеральному центру будь-які спроби створення подібних ЗМІ. Як альтернативу був створений другий, також суспільно-правовий канал - ZDF, відрізнявся від ARD тим, що ARD була децентралізованою структурою, співдружністю множини місцевих компаній, а ZDF створювалося спочатку як вертикально організований, централізований проект.

Також на території ФРН здійснюють віщання наступні приватні канали: