Реферат: Групи та групові інтереси в політиці

- інтеграція груп;

- формування політичних еліт;

- політична соціалізація громадян.

Перші чотири спрямовані на захист інтересів соціальних груп на владно­му рівні. Вони можуть бути реалізовані тільки через вплив на прийняття по­літичних рішень. Головними об'єктами такого впливу є державні інститути: уряд, парламент, місцеві органи влади та управління. Способи впливу бува­ють різні, і їх вибір значною мірою залежить від того, які ресурси може використати та чи інша група у своїй діяльності. Крім того, це залежить від ме­ти, якої намагається досягнути група.

Політичне лобіювання є головним засобом впливу груп інтересів

Лобізм (як явище) чи лобіювання (як діяльність) є вельми специфічним засобом досяг­нення цілей групами інтересів. Семантично «лобіювання» — це неофіційний, кулуарний вплив на законодавців. Як засіб впливу на владу, політичне лобіювання здійснюється в таких напрямах:

- виступи в комітетах і комісіях парламенту;

- розробка законопроектів і залучення експертів до вироблення нормативних документів;

- особисті зустрічі з законодавцями, контакти, переговори;

- використання методів 'publicrelations' для формування суспільної думки;

- організація кампаній тиску з місць (наприклад, численні листи з вимогами та пропозиціями виборців, що їх отримують депутати);

- організація проведення і широке розповсюдження результатів соціологічних досліджень;

- цілеспрямовані дії «своїх людей» в органах влади;

- фінансування виборчих кампаній;

- прямий підкуп посадових осіб.

Відповідно до цілей груп інтересів та сфери, яку вони представляють, ло­бістська діяльність буває економічною, соціальною, соціокультурною; регі­ональною або галузевою. В залежності від того, на яких суб'єктів прийнят­тя рішень лобісти спрямовують свій тиск, розрізняють парламентський,президентський та урядовий лобізм. Стосовно політичної системи він може бути зовнішнім (тиск на органи влади зі сторони), або внутрішнім (лобіста­ми є депутати парламенту, члени уряду, оточення президента, сам прези­дент тощо).

Основними техніками політичного лобіювання є:

- контроль за виборчими процесами;

- «інвестування» власного політичного лобі у законодавчі органи влади;

- створення та діяльність груп тиску;

- формування громадської думки та мобілізація тиску з боку населення задля прийняття законодавчих актів.

Багатоманітність легальних лобістських технік на різних рів­нях політичного й управлінського процесу змушує вва­жати, що лобіювання стає невід'ємною частиною політичного процесу у плюралістичних демократіях з розвиненими механізмами групо­вої політики.

3. Моделі захисту групових інтересів .

В залежності від розвиненості громадянського суспільства та його взаємо­відносин з державою, у різних країнах складаються різні моделі захисту ін­тересів, пов'язані з пошуком найоптимальніших механізмів групової полі­тики у специфічних умовах того чи іншого суспільства. Під моделлю групо­вої політики будемо розуміти принципи та механізми представлення інтере­ сів громадян при прийнятті політичних та управлінських рішень за допомо­гою певних добровільних громадських об'єднань, а також засоби впливів, які ці об'єднання використовують. У політології виділяють такі моделі за­хисту інтересів і групової політики: плюралістична, корпоративна, некорпо­ративна та патронажно-клієнтельна.

Плюралістична модель групової політики формувалася тривалий час у країнах розвинутої демократії (Канада, США, Великій Британія, ФРН, Італія та інші). Ліберально-демократичний підхід до оцінки ролі групових інтересів у політичному житті знайшов свій сучасний вираз у теорії «плюралістичної» демократії. Плюралісти вважають, що сучасним розвиненим суспіль­ствам притаманне перманентне протиборство багатоманітних груп інтере­сів, яке, тим не менше, не тільки не підриває стабільність соціальної (і полі­тичної) системи, але й сприяє її зміцненню.

Головною особливістю плюралістичних, громадянських суспільств з точки зору захисту групових інтересів є те, що люди тут добровільно об'єд­нуються в групи, виходять з них, конкурують з іншими спілками та групами інтересів, а також пред'являють свої вимоги державі як рівні і вільні індиві­ди, права яких захищені конституцією і законами. Саме це відрізняє плюра­лістичну модель від двох інших моделей: корпоратизму і клієнтелізму. Вона дає змогу громадянам захищати свої інтереси та здійснювати контроль за владою, не допускаючи її узурпації.

Критики цієї системи небезпідставно вказують на та­кі її недоліки:

- економічну неефективність та можливий стагнаційній ефект політики реалізації лише інтересів певних, а саме — найвпливовіших груп;

- порушення принципу рівності можливостей груп інтересів, наслідком чого є гучні викривальні справи стосовно зловживання різних компаній;

- гальмування активної соціальної політики — найефективніші реформи і соціальні програми втілювалися за умов, несприятливих для груп інтересів (наприклад, «новий курс» Ф. Рузвельта, «велике суспільство» Дж.Кеннеді).