Реферат: Гуманітарний розвиток та гуманітарна політика на прикладі Тиврівського району Вінницької облас

етапі розвитку....................................................................91

3.2. Напрямки реформування закладів охорони

здоров¢я в нинішніх умовах............................................124

Розділ 4 . Культурна сфера та шляхи її реформування...............143

4.1. Заклади культури в умовах економічної кризи..............143

4.2. Підтримка культурної галузі як невід¢ємна умова

умова загального прогресу суспільства.........................161

Заключна частина............................................................................177

Література........................................................................................183

Додатки.............................................................................................192

Вступ

Людина – міра всіх речей

Протагор

З усього, що існує у світі, найбільш цінною й найбільш важливою для людини є сама людина, адже вона – це велетенський та неповторний світ. І ця неповторність, унікальність, самобутність роблять її самостійною і незамінною. Кожна людина цікава і самоцінна сама по собі й заслуговує на нашу увагу й повагу до себе навіть тільки тому, що вона є.

Становлячи найвищу цінність на Землі, людина не може використовуватись як засіб досягнення якихось не пов¢язаних з нею самою цілей, особливо тих, досягнення яких може заподіяти їй шкоду, чи то є цілі суспільства, чи інших людей. Свобода людини, її щастя, створення реальних умов для її вільного й всебічного розвитку – ось що має бути головним у ставлення до людини, якщо виходити з визнання її найвищої цінності. Досягнення цього має бути головною метою суспільного розвитку.

Особливого значення гуманітарні проблеми набувають в наш перехідний час. В найбільшій мірі це актуально для молодої української держави. Адже Україна на переломі двох тисячоліть здійснює доленосний вибір на шляху повернення до загальносвітових тенденцій розвитку, будує власну державність, реформує економічну систему країни, знаходить своє місце в світі, що бурхливо змінюється, і все це доводиться роботи в умовах загальноцивілізаційного переходу від індустріального суспільства, що зазнає кризи до нової постіндустріальної епохи, нового типу цивілізації, нового способу життя.

Саме тому, враховуючи особливості нинішньої суспільно-історичної ситуації, на нашу думку обрання темою даної роботи питань гуманітарної політики та гуманітарного розвитку є, безперечно, актуальним та злободенним. В умовах здійснення глибокого реформування всієї гуманітарної сфери нашого суспільства, проведення адміністративної реформи в нашій державі, управління в галузях освіти, охорони здоров¢я, культури потребує нових, таких, що раніше не практикувались підходів та методів, свіжих ідей та принципів втілення їх в життя. Тому, дана робота, хотілося б вірити, може мати певне теоретичне та практичне значення.

Головною проблемою, що розглядається в цьому дослідженні є ситуація, що виникла в результаті болісної адаптації закладів освіти, культури, охорони здоров¢я до нових ринкових відносин. Кризова ситуація в цих галузях, в значній мірі, обумовлена нездатністю держави в умовах економічних труднощів утримувати за бюджетні кошти на необхідному рівні фінансування соціально-культурної сфери, що була успадкована сучасною Україною ще з часу функціонування в нас планово-державної економіки. Розгляд труднощів та ускладнень в процесі розвитку ринкових відносин, які переживають зараз освіта, охорона здоров¢я, культура є головною проблемною ситуацією, що досліджується в даній роботі.

Проблеми нестачі коштів, неадекватності системи управління та самих управлінських рішень й підходів новим умовам, невідповідності мережі закладів гуманітарної сфери сучасним реаліям – все це, безперечно, потребує виваженого та об¢єктивно-зацікавленого підходу в процесі розгляду та вивчення.

В науковій літературі, що видається останнім часом проблеми гуманітарної політики та гуманітарного розвитку в цілому та їх складові частини піднімаються багатьма авторами. Як приклад, можна назвати праці Скуратівського В.А. “Концептуальні засади гуманітарної політики в Україні”, Шкумбатюка К.Л. “Гуманітарна політика України: державний механізм реалізації”, Лугового В.Г. “Управління освітою”. Тобто, ця проблематика викликає інтерес та бажання висловити своє бачення даних питань багатьох вчених. Але гуманітарна сфера є настільки широкою та багатогранною, що про її повне та усестороннє вивчення та опрацювання говорити все ж таки було б, на нашу думку, занадто передчасно. Існує безліч аспектів та граней цієї теми які все ще потребують свого дослідження. Якщо в масштабах держави в цілому проблеми гуманітарної політики та гуманітарного розвитку більш-менш вивчались, то на регіональному чи місцевому рівні, в особливості з врахуванням специфіки конкретного району, роботи для майбутніх дослідників вистачить ще надовго.

Головною, визначальною метою дослідження є – покращити існуючий стан соціально-культурної сфери, наблизити його до потреб сьогодення, до виконання основної задачі закладів освіти, охорони здоров¢я, культури – задоволення потреб, побажань, вимог людини. Досягнення поставленої мети передбачається за рахунок здійснення таких задач як: вивчити сьогоднішній реальний стан в якому знаходиться в нинішніх умовах заклади охорони здоров¢я, освіти, культури та ситуацій в системі гуманітарної сфери в цілому; виявити основні болючі питання та проблеми, що стоять перед ними сьогодні, які заважають подальшому успішному розвитку і вирішення яких не можна більше відкладати надалі без загрози як втратити повністю всі здобутки, що в нас ще є в цих галузях, так і саму перспективу на майбутнє; розкрити можливі шляхи виходу з кризової ситуації в соціально-культурній сфері та головні напрямки подолання існуючого розриву між наявними потребами у фінансуванні та можливостями держави їх задовольнити в умовах сучасної України; визначити перспективні моделі системи адміністративних установ, які покликані управляти закладами освіти, охорони здоров¢я та культури, що мають покращити процес прийняття управлінських рішень, наблизити його до реальних потреб, в якнайбільшій мірі скоротити час від прийняття рішення до – виконання, радикально видозмінити взаємини в процесі контролю на всіх його етапах, забезпечити конкретно-особистісну відповідальність та відповідність. Позбутись знеособленості та безвідповідальності за доручену справу; розглянути перспективні напрямки диверсифікації можливих шляхів фінансування закладів освіти, охорони здоров¢я, культури в плані застосування, в тій мірі в якій це можливо й доцільно, поряд з бюджетним утриманням існуючої соціально-культурної сфери й позабюджетних джерел фінансування; розрахувати можливий економічний та соціальний ефект від застосування в гуманітарних галузях нових управлінських та методологічних підходів, потреба в яких диктується реаліями нашого перехідного періоду. Відповідно, завданнями дослідження є: проаналізувати основні причини існуючих негараздів в даній сфері, розробити можливі механізми їх подолання та реальні наслідки застосування вибраних нами шляхів покращання ситуації.

Предметом нашого дослідження є взаємопов¢язані та взаємообумовлені процеси, що об¢єктивно існують в системі галузей, які сьогодні відносяться до сфери гуманітарного розвитку суспільства; і такі, що стосуються інтересів окремої людини і соціуму в цілому. Вивченню підлягають правові, економічні, організаційні та соціальні проблеми соціально-культурної сфери та адекватні їм їх розв¢язки.

Об¢єктом цього дослідження є основні галузі гуманітарного розвитку, тобто: охорона здоров¢я, культура та освіта.

Основною інформаційною базою при написанні даної роботи послужили матеріали отримані в закладах освіти, охорони здоров¢я, культури Тиврівського району Вінницької області, матеріали відповідних структурних підрозділів управління районної державної адміністрації. Для порівняння та глибшого розуміння поставленої проблеми використовувалась інформація з питань гуманітарного розвитку на рівні області та держави в цілому.

При написанні роботи використовувались різні методи наукового дослідження. Так, для кращого розуміння сучасного стану гуманітарної сфери, використовувались історико-порівняльний та системний методи, аналіз законодавчих актів, що визначають гуманітарну політику в країні, роботи органів державного управління, які керують закладами освіти, охорони здоров¢я та культури, фінансування цієї сфери суспільного життя. В цілому при виконанні роботи застосовувались методи як емпіричного так і теоретичного дослідження (спостереження, порівняння, аналізу, синтезу, індукції та дедукції, моделювання), що і дозволяє, до певної міри цілком об¢єктивно, виявити дійсний стан речей в сфері, що досліджується і спробувати намітити шляхи покращення ситуації.

Дана робота складається з таких основних частин, як: вступ, основна частина та висновки. До них додається список використаної при написанні роботи літератури та додатки. Основна частина містить чотири розділи, що в свою чергу поділяються на підрозділи. Наведемо назви у відповідності до їх розташування в роботі: “Сутність і зміст гуманітарної політики в сучасних умовах”; “Розвиток народної освіти як один з головних напрямків гуманітарної політики”, “Охорона здоров¢я як складова гуманітарної політики” та “Культурна сфера й шляхи її реформування”.

Написання даної магістерської роботи дозволило автору краще засвоїти здобуті в процесі навчання теоретичні знання в галузі державного управління, ознайомитись з відповідною літературою та сформувати власний погляд на вирішення проблем, що стоять перед гуманітарною сферою в нашій країні.

РОЗДІЛ 1.

Сутність і зміст гуманітарної політики в сучасних умовах.

1.1. Поняття гуманітарної політики в Україні.

Для мене народ – одна велика особистість.

М.П.Мусоргський.

Кожна людина є невід¢ємною складовою частиною якогось суспільства. Вона народжується, виховується, діє серед людей. Саме належність до певного суспільства визначається ставлення людини до самої себе, оточуючих, до минулого і майбутнього. Тільки в ньому вона може реалізувати себе, розвинути: розкрити свої задатки і здібності, визначити сенс і мету свого життя. Людина, як говорив Аристотель “є істотою суспільною”. Можна сказати, що суспільство – це сукупність усіх способів взаємодій та форм об¢єднання людей, в яких знаходить свій вираз тісна всебічна залежність один від одного.

В результаті тривалого історичного розвитку цивілізації в суспільстві закономірно виникає держава, що є найкращою з нам відомих формою організації суспільного життя. Цінність якої як соціального блага, що приносить відчутну користь як суспільству, так і кожному його членові, впевненість насамперед у здатності організувати та впорядкувати малі й великі людські колективи, суспільство в цілому. Держава регулює суспільні відносини, виключає із суспільного життя безладдя і свавілля, сприяє матеріальному і духовному вдосконаленню суспільства. Вона має відображати інтереси більшості громадян, забезпечувати пріоритетність загальносуспільних інтересів над усіма іншими.