Реферат: Гуманітарний розвиток та гуманітарна політика на прикладі Тиврівського району Вінницької облас

Таким чином, не підлягає сумніву, що гуманітарна та соціальна політика близькі, але якщо соціальна політика покликана переважно забезпечувати фінансування соціально-культурної сфери, а за світовими стандартами адресована лише певним категоріям населення, то гуманітарна політика є поняття значно ширшим і включає в себе поряд зі специфічними, економічно-фінансовими заходами також і заходи управлінські, політично-правові, міжнародне співробітництво.

До того ж гуманітарна політика – це не лише однобічний механізм забезпечення людського розвитку, а й механізм взаємодії особи, суспільства і держави, який виявляється з одного боку у спрямованості на людину, покращенні умов її життя, а з другого боку – на залучення людини до державотворчих процесів, а в більш широкому розумінні – до світового співробітництва і розвитку, що сьогодні є таким важливим для становлення Української держави.

1.2. Основні принципи гуманітарної політики.

Коли суспільство впливає на індивіда

сильніше, ніж індивід на суспільство,

починається деградація культури, бо

у цьому випадку неминуче зменшу-

ється вирішальна величина – моральні

й духовні здібності людини.

А. Швейнер.

При вивчені та досліджені будь-якої сторони людської діяльності важливе значення має визначення її основних понять, категорій, основополагаючих принципів та вихідних положень. При цьому особливу роль відіграють зміст справи, її суть і призначення в суспільстві. Вони виражають закономірності та являють собою найбільш загальні норми, що діють в тій чи іншій сфери.

Їх формування обумовлено об’єктивними та суб’єктивними факторами: рівнем розвитку культури, науки, освіти та інших елементів, що складають сукупний інтелект певної суспільної системи; морально-духовним потенціалом суспільства, який виражається в визнані більшості населення справедливим, а значить, і правовим існуючого державного устою; ступінню засвоєння конкретною людиною своїх прав як власної свободи, усвідомленої і в необхідних випадках і необхідних розмірах ним самим обмеженої.

В принципах будь-якого явища відображені глибинні, стійкі, закономірні зв’язки завдяки яким воно і існує.

Гуманітарна політика, як політика в цілому, характеризується тим, що це – процес підготовки, прийняття та практичної реалізації обов’язкових для всього суспільства рішень, і їм властиві: універсальність – здатність впливати, практично, на всі елементи суспільства, на події і стосунки різного рівня, інклюзивність – здатність необмеженого проникнення в різні суспільні сфери; та здатність сполучення з неполітичними сторонами суспільного життя.

При вироблені та реалізації державної гуманітарної політики треба звертати увагу на:

- конкретно-історичні умови розвитку того чи іншого соціуму;

- рівень участі чи відчуження населення щодо влади і державно-суспільних справ;

- рівень розвитку політичної та правової свідомості;

- національний та демографічний чинник суспільного розвитку;

- історичні традиції, політичні цінності суспільства;

- реальну міжнародну ситуацію, ставлення до деякої держави світової громадськості.

При визначенні загальних засад державної гуманітарної політики в Україні важливим є усвідомлення тих основних принципів на яких вона має будуватись. В основу цих загальних принципів стратегії гуманітарної політики України має бути покладене вироблення і закріплення нової системи цінностей, у тому числі і ідейно-світоглядних орієнтацій, які були б своєрідною духовною субстанцією українського суспільства. Але, разом з тим, не слід забувати, що ми живемо у світі, що стрімко інтегрується, в часи загальної глобалізації усіх суспільних процесів та сторін людського життя, тому принципи гуманітарної політики в Україні мають відповідати і загальноприйнятими у світі, і в першу чергу в Європі, оскільки про свій європейський вибір наша держава заявляла уже неодноразово, як про стратегічний пріоритет на перспективу.

При розгляді основних принципів гуманітарної політики слід вказати, що вони мають відповідати основним правовим положення, що прийняті, як у нашій державі, так і міжнародним співтовариством. До них безперечно належать:

- Конституція України, що була прийнята верховною Радою України 28 червня 1996 року;

- Загальна декларація прав людини (1948 р.);

- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.);

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні ту культурні права (1966 р.);

- Європейська конвенція про захист прав людини та фундаментальних свобод (1950 р.);

- Європейська соціальна хартія (1961 р.);

- Заключний акт Наради з питань безпеки й співробітництва в Європі (1975 р.);