Реферат: Імплікація, умови істинності. Дедуктивні умовиводи
Суд залишає позов без розгляду.
Розрізняють декілька модусів умовно-категоричних умовиводів: стверджуючий та заперечуючий модуси. В свою чергу як стверджуючий, так і заперечуючий модуси мають свої різновидності.
Розділювально-категоричний умовивід – це умовивід, в якому одне з посилань – розділювальне, а друге посилання і висновок – категоричні судження.
Прості судження, з яких складається розділювальне судження, називаються альтернативами.
Стверджуючи одну альтернативу, ми з необхідністю повинні заперечувати іншу, і заперечуючи одну – стверджувати іншу. У відповідності з цим розрізняють два модуси розділювально-категоричного умовиводу: стверджуючи-заперечуючий і заперечуючи-стверджуючий.
Наприклад:
Угода може бути двосторонньою або багатосторонньою.
Здійснена угода не є двосторонньою.
Здійснена угода є багатосторонньою.
Однак такий висновок може бути неправдивим, оскільки у більшому посиланні не враховані всі можливі альтернативи: вона представляє собою неповне, або відкрите, диз’юнктивне висловлювання (угода може бути і односторонньою, для здійснення якої достатньо виявлення волі однієї особи – видача довіреності, складання заповіту, відмова від спадщини тощо).
Умовно-розділювальне судження – це умовивід, в якому одне посилання умовне, а друге – розділювальне судження.
Наприклад:
Якщо злочин здійснено внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин, то ці обставини визнаються пом’якшуючими відповідальність винного. Якщо злочин здійснений під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, то ця обставина також визнається пом’якшуючою відповідальність.
Злочин здійснено внаслідок важких особистих або сімейних обставин або під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. .
Отже, маються обставини, які пом’якшують відповідальність винного.
Окрім вищезгаданих типів силогізмів серед дедуктивних умовиводів існують і скорочені силогізми (ентимеми).
На практиці досить часто використовуються силогізми, в яких одне з посилань або висновок явно не виражаються, а тільки маються на увазі.
Наприклад:
“Ткачук – студент, тому він зобов’язаний здавати екзамени”.
Тут пропущене посилання: “Всі студенти зобов’язані здавати екзамени”. Дане судження загальновідоме, тому формулювати його не обов’язково.
В процесі міркувань просі силогізми виступають в логічному зв’язку один з одним, утворюючи ланцюг силогізмів, в яких висновок попереднього силогізму стає посиланням наступного. Попередній силогізм називається у такому випадку просилогізмом, наступний – епісилогізмом.
З’єднання простих силогізмів, в яких висновок попереднього силогізма стає посиланням наступного називається складним силогізмом (полі силогізмом).
Наприклад:
Суспільно небезпечна дія карається.
Злочин – суспільно небезпечна дія .
Злочин карається.
Дача хабара – злочин .
Дача хабара карається.
Як бачимо, дедуктивні умовиводи – це перехід від загального знання до часткового. Дедуктивні умовиводи займають досить важливе місце в побудові гіпотез, доведенні чи спростуванні. Без них неможливий процес міркування та правильне ведення розслідування тощо.