Реферат: Інформаційно-правові основи забезпечення безпеки мореплавства
У підрозділі 2.2. ”Правові основи інформаційної діяльності, пов’язаної з пошуком та рятуванням на морі ” зазначаються правові основи порядку та змісту здійснення процедур, необхідних для виконання повного обсягу дій щодо прослуховування ефіру на випадок лиха, здійснення сповіщень, а також при помилкових викликах. Аналізуються діюче законодавство щодо правового регулювання проведення аварійно-рятувальних робіт та правові засади забезпечення зв’язку під час цих робіт.
Звертається увага на те, що Регламент Радіозв’язку вимагає, щоб кожна суднова радіостанція мала ліцензію, знаходилася під винятковою владою капітана або іншої особи, відповідальної за судно, і експлуатувалася тільки під контролем належним чином кваліфікованого персоналу, а також, щоб сповіщення про лихо передавалося тільки за вказівкою капітана або іншої особи, відповідальної за судно. Капітан повинен мати на увазі, що весь персонал, на якому лежить обов’язок передавати сповіщення про лихо, повинен бути проінструктований, знати й уміти експлуатувати належним чином все радіоустаткування на судні.
Зазначається, що основи правового регулювання інформаційної діяльності на етапі рятування закріплені в Законі України ”Про аварійно-рятувальні служби” від 14.12.1999 р., згідно з яким основними видами робіт при наданні допомоги судну, що терпить лихо, є пошук аварійного судна; зняття людей з аварійного судна, у разі потреби надання їм медичної допомоги; підтримка судна на плаву; боротьба з вогнем; зняття з мілини; буксирування тощо. Відповідно до вимог Конвенції з пошуку і рятування на морі 1979 року з грудня 1996 р. при Укрморрічфлоті почав свою роботу Державний морський рятувально-координаційний центр. До його задач віднесено рятування життя на морі, рятування майна, ліквідація розливів нафтопродуктів, координація дій щодо пошуку суден тощо. Але у той самий час в державі існують структури, які, у свою чергу, несуть відповідальність за організацію, функціонування та розвиток засобів радіокомунікацій у морській галузі та відповідальність за готовність проведення пошуково-рятувальних операцій. Це негативно впливає на якість та швидкість координації дій та обміну інформацією під час лиха. По-перше, багато функціональних обов’язків зазначених структур дублюється між собою, а по-друге, наявність двох організацій, замість однієї, унеможливлює централізоване керування процесом рятувальних робіт.
Розділ третій ”Організаційні основи інформаційної діяльності у галузі забезпечення безпеки мореплавства ” складається з трьох підрозділів, в яких досліджено структуру, склад та організаційні основи інформаційної діяльності суб’єктів у галузі безпеки мореплавства.
У підрозділі 3.1. ”Структура та склад суб’єктів, що здійснюють інформаційну діяльність у галузі забезпечення безпеки мореплавства ” детально розглянуто мету та склад глобальної морської системи зв’язку під час лиха та для забезпечення безпеки, а також порядок взаємодії всіх її сегментів між собою.
Зазначається, що вся ГМЗЛБ може бути поділена на 3 основні сегменти – космічний, судновий та береговий, і супутникові системи відіграють особливу роль в ГМЗЛБ для впровадження глобальної системи і встановлення надійної мережі зв’язку через супутникову систему зв’язку ІНМАРСАТ, КОСПАС-САРСАТ. Супутниковий зв’язок діє в обох напрямах: судно-берег і берег-судно. ІНМАРСАТ забезпечує сповіщення про лихо, що передається судном через суднову-земну станцію або супутниковий аварійний радіобуй, і можливість двостороннього зв’язку з абонентом в режимі радіотелеграфії і додатково радіотелефонії.
У дослідженні наголошується на тому, що чимала кількість вимог міжнародних та національних нормативних актів з морського права й особливо тих, що стосуються безпеки мореплавства, міститься у такому виді інформаційно-правових норм як ”юридико-технічні” або ”норми-стандарти”. Сама назва – “технічні норми” – говорить про їх специфічний зміст, про те, що вони діють у сфері техніки, у сфері виробничої діяльності людини, у сфері дії людини на природу, предмети зовнішнього світу.
У підрозділі 3.2. ”Організаційні основи ідентифікації суден ” крізь призму терористичних загроз визначається місце організаційного забезпечення автоматичної ідентифікаційної системи з врахуванням міжнародного досвіду та виокремлення позитивних та негативних сторін цієї системи.
Зазначається, що світова спільнота дуже стурбована випадками морського тероризму, але дії із здійснення юрисдикції стосовно злочинів, що загрожують безпеці торгового мореплавства, вчинених на борту судна у водах іноземної прибережної держави, можуть здійснюватися тільки з її згоди або на її прохання. Але прибережні держави не завжди можуть надати термінову й ефективну допомогу суднам, що піддалися нападу терористів, наприклад, у разі обстрілу. Нерідко таку допомогу можуть надати іноземні судна та військові кораблі, що знаходяться поблизу. У цих випадках єдиним ефективним способом оперативного сповіщення таких суден і кораблів про небезпеку, що насувається, можуть служити засоби Автоматичної Ідентифікаційної Системи (АІС). Обов’язкова установка навігаційного устаткування АІС на судна передбачена Розділом 5 ”Навігаційна безпека” Конвенцій СОЛАС–74, з урахуванням вимог, викладених в Резолюції ІМО MSC.99(73) від 5 грудня 2000 р.
Наголошується, що, на жаль, досі впровадження АІС в Україні знаходиться на початковому етапі, просувається достатньо повільно і це за умови, що Україна була в числі перших держав, що підписали СОЛАС–74 у день її ухвалення, чим продемонструвала всьому світу бажання і готовність підтримувати належний рівень безпеки мореплавства.
Зазначається про необхідність прийняття невідкладних заходів на державному рівні щодо скорішого впровадження в дію системи АІС в Україні, тому що робота по швидкому впровадженню АІС, по-перше, є проявом турботи держави про рівень безпеки мореплавства на своїй території, і по-друге, є прямим обов’язком України як держави-члена міжнародного співтовариства і сторони (учасника) міжнародно-правових договорів, недотримання положень яких може негативно позначитися на авторитеті держави на міжнародній арені.
У підрозділі 3.3. ”Організаційні основи процесу інформаційних повідомлень з безпеки мореплавства ” висвітлюються основи діяльності, склад та порядок взаємодії елементів служби інформації з безпеки мореплавства.
Звертається увага на те, що служба інформації з безпеки на морі є міжнародною координованою радіомережею для передач, що містять інформацію, необхідну для безпеки мореплавства, яка отримується на всіх суднах за допомогою устаткування, що автоматично стежить на відповідних частотах і друкує англійською мовою тільки таку інформацію, яка має відношення до судна. Інформація з безпеки мореплавства визначена у загальних рисах як навігаційні та метеорологічні попередження, метеорологічні прогнози та інші невідкладні повідомлення, пов’язані з безпекою, що передаються на судна. Прийом передач цієї інформації є безкоштовним на всіх суднах.
ВИСНОВКИ
З урахуванням викладеного та на підставі одержаних у процесі дослідження результатів були сформульовані такі положення:
1. В науці інформаційного права існує декілька дефініцій інформаційних правовідносин, аналізуючи які можна дійти висновку, що інформаційно-правові відносини взагалі – це різновид врегульованих правом суспільних відносин, об’єктом яких є інформація, що розуміється як сукупність відособлених образів життєдіяльності індивідів та організацій, що знаходяться в обігу за допомогою певних носіїв на основі норм різних галузей права. Однак таке визначення є досить універсальним і не відображує сутності та особливостей правовідносин, що складаються у сфері безпеки мореплавства.
Тому пропонується визнати, що під інформаційними правовідносинами у галузі забезпечення безпеки мореплавства розуміються врегульовані інформаційно-правовими нормами інформаційні суспільні відносини з приводу збереження людського життя, захисту морських суден від небезпеки на морі та захисту морського середовища від забруднення із суден. Сторони ін