Реферат: Інкорпорація та консолідація як первинні форми систематизації банківського законодавства України
Теорії права відомий і трьохвидовий поділ за вищезазначеним критерієм. Так, В. Нерсесянц зазначає, що потрібно виділити ще й офіціозну (напівофіційну) інкорпорацію, тобто видання збірників законодавства за дорученням правостворюючого органу (органів) спеціально уповноваженими на це органами, причому правостворюючий орган офіційно не затверджує і не схвалює такий збірник, і тому тексти розміщених у ньому актів не набувають офіційного характеру [15; с. 355]. На наш погляд, трьохвидовий поділ інкорпорації є більш доцільним, оскільки детальніше розкриває глибину її сутності, проте для інкорпорації саме банківського законодавства він не має принципового значення.
Визначення виду інкорпорації банківського законодавства важливо тим, що при її проведенні стає зрозумілим, який уповноважений суб’єкт її проводить, а отже, несе відповідальність за наслідки її проведення.
Як розглядалося вище, інкорпорація законодавства поділяється на офіційну, офіціозну та неофіційну. У силу своєї одиничної сутності інкорпорація банківського законодавства може поділятися на такі ж види. Постає питання про те, який же вид інкорпорації банківського законодавства краще використати в аспекті майбутніх фінансово-правових систематизаційних процесів.
Нормативно-правове поле постійно функціонує і розвивається. Тому є можливим проведення усіх видів інкорпорації банківського законодавства. Проте одна справа, коли інкорпорація банківського законодавства проводиться без перспективи подальшого проведення консолідації та кодифікації, і зовсім інша – коли така перспектива є.
Перший випадок передбачає проведення будь-якого виду інкорпорації банківського законодавства, другий – у вигляді офіційної інкорпорації банківського законодавства.
Вище було запропоновано здійснити систематизаційний процес банківського законодавства у вигляді реалізації всіх трьох форм, а це означає, що інкорпорація – лише первинний етап такої процедури. З огляду на це, проведення неофіційної інкорпорації банківського законодавства, хоча і може бути здійснений зацікавленими особами, проте не є основним напрямком діяльності для спеціально уповноважених суб’єктів інкорпорації.
На нашу думку, у даному випадку при інкорпорації банківського законодавства варто віддати перевагу офіційній інкорпорації, оскільки її проведення передбачає в подальшому розробку офіційного кодифікаційного акта – Банківського кодексу України.
Результатом проведення будь-якої інкорпорації є інкорпоровані збірники, де нормативно-правові акти розташовуються у хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об’єднуваних актів тощо [12; с. 259]. Таким чином, наслідком інкорпорації банківського законодавства буде також інкорпораційний збірник. Інкорпорованим збірником пропонується вважати або багатотомне видання нормативно-правових актів на рознімних зошитах, які регулюють банківську діяльність, або електронно-інформаційну систему даних про акти банківського законодавства.
Серед основних принципів формування матеріалів інкорпораційного збірника в юридичній літературі виділяють:
1) зміст збірника складають не тільки чинні закони, а й підзаконні акти;
2) акти тимчасового характеру, які не мають загального значення (про ціни, тарифи тощо) до збірника не включаються;
3) матеріали збірника формуються з опублікованих і неопублікованих в офіційних джерелах актах;
4) видання збірника здійснюється на рознімних зошитах;
5) кожний розділ збірника і збірник у цілому мають хронологічний перелік включених актів, алфавітно-предметний покажчик та інші елементи довідкового апарату [7; с.176].
Зміст інкорпорованого збірника можна характеризувати як досить складну систематизовану сукупність нормативно-правових актів, норми яких регулюють банківську діяльність в Україні. Левову частку таких актів складають фінансові нормативно-правові акти.
Розглянемо проблему визначення обсягу правових актів, які підлягають інкорпорації банківського законодавства. Її розгляд передбачає два аспекти: по-перше, обґрунтуємо, чи входять до інкорпорованого збірника лише нормативно-правові акти, і по-друге, вияснимо, які саме нормативно-правові акти входять до цього збірника.
Відомо, що всі правові акти можна поділити на дві групи: нормативно-правові та індивідуально-правові.
Нормативно-правовий акт містить правові норми, загальні установлення, розраховані, як правило, на довгострокове застосування і які поширюються на невизначене коло суб’єктів.
Нормативний акт, будучи приписом загального значення поширює свою дію не на одне конкретно визначене правовідношення, а на той чи інший вид суспільних відносин. Нормативні акти характеризуються різноманітністю у залежності від виду суспільних відносин, які підлягають врегулюванню, методів дії на ці відносини, органів, які прийняли ці акти, форми актів, їх юридичною силою. Необхідно враховувати увесь нормативний масив у його різноманітності: закони, підзаконні акти, акти міністерств і відомств.
На відміну від нормативно-правових актів, індивідуально-правовий акт адресовано конкретному суб’єкту, застосовується одноразово і не зберігає своєї дії після того, як припинилися конкретно визначені відносини, передбачені актом [12; с. 10-11].
У літературі зустрічається думка, що у систематизаційних процесах потрібно використовувати не лише нормативно-правові акти, а й індивідуально-правові [10; с. 11]. Проте для проведення інкорпорації банківського законодавства, думається, що така позиція є не зовсім доцільною.
На наш погляд, під час здійснення інкорпораційної діяльності потрібно опрацьовувати тільки нормативно-правові акти, оскільки, по-перше, тільки вони мають те загальне значення, яке суттєво вплине на розвиток і банківської діяльності, і науки фінансового права; та, по-друге, опрацювання індивідуально-правових актів розпорошить зусилля осіб, які займаються проведенням інкорпорації, а якісних результатів зовсім не принесе.
Отже, до інкорпорованого збірника включаються чинні нормативно-правові акти, які регулюють ті чи інші аспекти банківської діяльності: закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти державних органів (наприклад, рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку), а також акти Національного банку України та спільні постанови Національного банку України та Кабінету Міністрів України, інші акти.
У процесі здійснення інкорпорації банківського законодавства немає потреби розподіляти закони, що регулюють банківську діяльність, на дві самостійні групи – групу загальних та групу спеціальних законів. Також не є доцільним виділяти в окрему групу і міжнародно-правові акти.
Крім перелічених вище нормативно-правових актів, у нашій державі існують інші, які так чи інакше мають відношення до банківської діяльності. Саме про такі акти в аспекті інкорпораційних процесів піде мова далі.
Окреме місце при проведенні інкорпорації банківського законодавства займає Конституція України. Фактично вона входить до групи законодавчих нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України. Однак її положення в цій групі не є однаковим із законами України, оскільки Конституція є найвищим за юридичною силою, найважливішим у політико-правовій сфері нормативно-правовим актом.
Недооцінка наукової ролі конституційної тематики у банківському праві відображає застарілий, типово радянський підхід до цього питання на практиці: навіщо звертатися до Конституції, коли є закони та підзаконні акти, які розвивають її положення [9; с. 28].
При проведенні інкорпорації банківського законодавства важливо застосувати принцип конституційності, який полягає у забезпеченні підпорядкованості норм банківського законодавства основоположним засадам Конституції України, використанні у регламентації банківських відносин конституційних норм.
Вплив Конституції України на нормативне регулювання банківських відносин досить значний. Досліджуючи це питання, О. Сугоняко, А. Кампо та А. Жуков виділяють такі напрями впливу: