Реферат: Інкорпорація та консолідація як первинні форми систематизації банківського законодавства України

Керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України мають обов’язковий характер. Але такий характер не є загальним для всіх суб’єктів банківських відносин, а лише для учасників судочинства. З іншого боку, для суб’єкта банківських відносин права, які реалізуються у процесі судового розгляду конкретної справи, є лише складовою частиною усіх прав зазначеного суб’єкта. Тобто, коли суб’єкт банківських відносин не виступає учасником судового розгляду, дія актів Верховного Суду України на нього не поширюється.

Із вищезазначеного випливає, що акти Верховного Суду України не можуть бути включені до інкорпорованого збірника банківського законодавства в силу наступних причин:

1) акти носять, в основному, інтерпретаційний (пояснювальний) характер;

2) положення з актів хоча і мають загальний характер та розраховані на багаторазове застосування, не є нормами права, оскільки прийняті невідповідним суб’єктом правотворчості;

3) акти дещо покращують регулювання розгляду судової справи. Але таке регулювання носить одиничний та додатковий характер.

Одиничний характер проявляється у тому, що покращення регулювання відносин спостерігається тільки у сфері судочинства, а додатковий – у тому, що основне регулювання здійснюється законодавчими нормами.

Визначивши, які нормативно-правові акти входять до змісту інкорпорованого збірника банківського законодавства, можна стверджувати, що структура цього інкорпорованого збірника складається з двох частин. У першій частині збірника будуть зібрані закони України і міжнародні акти, а у другій – підзаконні нормативно-правові акти України. Інкорпорований збірник із такою структурою стане підґрунтям для проведення консолідації банківського законодавства.

Консолідація є складнішою формою систематизації законодавства, ніж інкорпорація. Її роль у систематизаційних процесах незаперечна. Як свідчить практика, вона виступає як вища форма систематизації у тих галузях, де немає потреби прийняття кодексів, і як обов’язкова передумова прийняття кодексів там, де у цьому є потреба. Таке виділення вимагає глибшого усвідомлення ролі правового інституту у правовій системі, способи його формалізації у законодавстві і нагальним завданням є дослідження цього явища, що відкриє перспективи розробки теоретичних і методологічних проблем систематизації законодавства, сприятиме усвідомленню здійсненню правової реформи [11; с. 21]. Рятуючи законодавство від надмірної роздробленості, консолідація тим самим сприяє об’єднанню поточної правотворчості у спорідненні (однотипні) групи і формуванню на цій основі єдиних, уніфікованих положень [7; с. 177].

Проте науковий погляд, в основі якого лежить твердження, що консолідація є завершальним етапом у процесах систематизації, у певних галузях та підгалузях права, не повною мірою відображає сутність і мету консолідації як такої. Ми цілком погоджуємося з тими ученими, які підкреслюють значення консолідації, як проміжної форми систематизації законодавства. Так, ще на початку ХІХ століття відомий державний діяч та юрист Михайло Сперанський вважав консолідацію проміжним, передуючим етапом кодифікації законодавства. За його баченням цієї проблеми, без консолідації неможливий процес кодифікації нормативного матеріалу. Вчений надає їй особливого звучання як безумовній логічній складовій цього процесу упорядкування [122; с. 138.]. У кінці того ж століття відомий німецький юрист К. Бергбом писав, що кодифікація законодавства базується на консолідації, що є принципом здорового глузду в праві [6; с. 191]. Тому починаючи з ХVІІІ століття в Україні починає використовуватися консолідаційна практика. Серед консолідаційних актів можна назвати „Процес короткий наказний, виданий при резиденції гетьманській” (1734), „Екстракт малоросійських прав” (1767), консолідаційні акти на теренах Закарпаття, яке входило до Чехословацької республіки. Щодо сучасних консолідованих актів, то як приклад, можна навести Консолідований акт про рівну оплату праці чоловіків і жінок.

У даній роботі консолідація розглядається в аспекті перспективи розробки та прийняття Банківського кодексу України, а для проведення кодифікації потрібно, перш за все, значну кількість банківських нормативно-правових актів об’єднати у певну групу, тобто консолідувати, а вже потім проводити кодифікацію вітчизняного банківського законодавства. Таке вагоме значення консолідації не знімає з неї ряду проблем внутрішнього онтологічного тлумачення, без дослідження яких неможливе повне розкриття процедури консолідації законодавства.

Аналіз консолідації законодавства необхідно здійснити поетапно. Спочатку розглянемо категорії „консолідація” та „консолідація банківського законодавства” на основі філософського методу переходу від загального до одиничного. Такий метод був застосований при розгляді поняття інкорпорації. А оскільки як інкорпорація, так і консолідація спільні в тому, що дві є формами систематизації, то варто застосувати такий підхід при розгляді категорій „консолідація” та „консолідація банківського законодавства”. Після чого, знаючи загальні риси консолідації, визначимо специфічні фінансові риси консолідації банківського законодавства в аспекті її одиничного начала.

У процесі дослідження категорії консолідації перед нами постає низка проблемних аспектів, таких як приналежність, етимологічні характеристики, поняттєві ознаки консолідації. Розглянемо їх.

Питання приналежності консолідації виникає у зв’язку з неоднозначною позицією вчених на внутрішнє призначення консолідації. У науковій літературі існують як погляди, про те, що консолідація є формою систематизації законодавства, так і погляди, – що консолідація такою формою не виступає.

Ракурсним на цю проблему є погляд С. Алєксєєва, який пише, що консолідація хоча і є зведенням до одного і того ж акту різних нормативних приписів з одного і того ж питання, однак за своєю сутністю представляє собою не більше чим особливий вид, спосіб зовнішньої обробки законодавчих матеріалів. Далі вчений зазначає, що при консолідації поряд із об’єднанням норм проводяться виключення будь-якого роду нормативних положень, які не тільки формально, але й фактично втратили своє значення; які мають тимчасовий характер, а отже, застосовуються всі характерні для інкорпорації прийоми зовнішньої обробки законодавчих матеріалів [3; с. 70].

Саме слово „консолідація” походить від латинських слів „соn (сum)” – „разом” та „solidо” – „об’єдную, зрощую” (пізньолатинське „соnsolidаtіо” – об’єднання, згуртування”). Виходячи з такого етимологічного аналізу поняття консолідації, І. Котюк та О. Котюк зазначають, що поняття „консолідація правових актів” означає об’єднання та таку зовнішню обробку останніх, яка полягає у розташуванні їх у певному порядку – хронологічному, за галузями права, окремими питаннями тощо. Наслідком цієї роботи є збірники правових актів з відповідних галузей права, конкретних питань тощо. Причому така робота може мати як офіційний, так і неофіційний характер [11; с. 114].

Звернемося до проблеми термінологічної визначеності категорії консолідації законодавства. У літературі зустрічаються погляди, коли категорію консолідації розглядають під іншим терміном, залишаючи при цьому внутрішнє змістове значення консолідації. Так, зокрема, Н. Пронюк, досліджуючи систематизацію українського законодавства в умовах ринкових перетворень, називає консолідацію інституціалізацією [11; с. 21]. Не можемо погодитися з тим, що такий підхід є доцільним. Згідно вище розглянутих методологічних правил етимологічного аналізу будь-яких понять, недоцільно без достатніх підстав різним термінам надавати одного й того ж значення, терміну треба надавати того смислу, який йому надається у загальнонауковому значенні. А оскільки більшість науковців при дослідженні систематизаційних процесів у теоретичному та прикладному аспектах під другою формою систематизації законодавства звертаються до терміну „консолідація”, то варто використовувати саме цей термін, а не будь-який інший.

Розглянемо ще один момент термінологічного аналізу категорії „консолідація”, який, однак, є вужчого характеру і стосується консолідації банківського законодавства.

Перейдемо до теоретичної характеристики консолідації законодавства та, у першу чергу, з’ясуємо її поняттєві аспекти.

Згідно визначення С. Станік, консолідація – це об’єднання в єдиний нормативно-правовий акт декількох актів, які регламентують діяльність в одній сфері суспільних відносин, без втручання в їхній зміст [15; с. 36-37]. Думку продовжує М. Кравчук, який визначає консолідацію як поєднання багатьох нормативно-правових актів з одного питання різних епох і зведення їх в один акт, а також пристосування їх до нових економічних і політичних відносин [13; с. 159].

У процесі консолідації досягається значне спрощення та покращення форми правового регулювання. Завдяки їй полегшується пошук та розуміння діючих по даному питанню правових норм, позбавлення законодавства від застарілих норм [2; с. 40]. Її цілями є усунення множинності нормативних актів, їх уніфікація, створення у структурі законодавства великих блоків нормативного матеріалу як вихідної бази для проведення кодифікаційної роботи [1; с. 76].

Таким чином, можна запропонувати таке визначення консолідації банківського законодавства.

Консолідація банківського законодавства – це проміжна форма систематизації банківського законодавства, яка проводиться з метою об’єднання норм інкорпорованих збірників та внесення деяких уточнень до таких норм шляхом утворення консолідованого акта.

Мета проведення консолідації банківського законодавства – упорядкування банківських норм, виявлення недоліків і прогалин фінансово-правової регламентації банківської діяльності, визначення курсу на їх усунення, створення осно