Реферат: Інвестиційна діяльність як об єкт обліку і аудиту
Облігації ще більше (порівняно з акціями) відрізняються різноманітністю видів, різновидностями і модифікаціями. Для групування облігацій і створення різновидностей існує безліч класифікаційних ознак, а саме: забезпечення позики, періодичність нарахування доходу, терміни позики, погашення, надійність, режим обігу, способи виплати доходу та погашення облігацій і т.д.
Кожна з різновидностей вимагає певного підходу до неї. Наприклад, якщо облігація є цільовою, то обов’язково вказуються товари або послуги, під які вона випускається. Облігація з бонами на підписку дає право її власникові на одержання облігацій під час їх нових випусків, а якщо власник не хоче цього придбання, то він вправі продати бони на ринку як самостійні цінні папери. Облігації з правом дострокового погашення надають це право емітенту, яким він може скористатися як захоче. Найпопулярнішими різновидностями облігацій є: а) облігації зовнішніх і внутрішніх державних позик; б) облігації місцевих позик; в) облігації підприємств; г) іноземні облігації, наприклад, облігації Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародного валютного фонду.
Одним з видів державних облігацій є казначейські зобов’язання. Рішення про випуск довготермінових і середньотермінових казначейських зобов’язань приймає уряд, а короткотермінових – Міністерство фінансів. Рішення про випуск місцевих позик приймають органи місцевого самоуправління. Підприємства, як правило, мають право випускати облігації на суму не більше 30% від розміру свого статутного фонду і тільки після повної його оплати. У відповідному протоколі підприємства вказуються дані про господарську діяльність підприємства та службових осіб, мета випуску, терміни повернення коштів під час відмовлення від випуску облігацій.
Державні облігації відрізняються високою надійністю. Причина тому – платоспроможність держави, яка має великі фінансові активи.
Облігації випускаються на різні терміни й умовно поділяються на короткотермінові (до 3 років), середньотермінові (від 3 до 7 років) і довготермінові (від 7 до 30 років). Наприклад, казначейські зобов’язання випускаються на термін до 1-го року, від 1-го до 5-ти років або від 5-ти до 10-ти років. Існують також безтермінові облігації, під час випуску яких не вказується термін погашення. Облігації можуть не друкуватися у вигляді окремих документів, а відбиватися у боргових книгах (“касові” облігації). За іменними (зареєстрованими) облігаціями виплати здійснюються безпосередньо їх власником. До облігацій на пред’явника додаються відривні купони для одержання виплат на кожну дату платежу.
Одні облігації мають вільний обіг, інші – обмежений. Останніми емітент має зобов’язати інвестора під час придбання облігацій залишатися їх власником протягом певного часу. Обмежуються ціни або коло суб’єктів торгівлі. Але є і такі облігації, котрі взагалі не підлягають обігові: вони не можуть ні продаватися, ні обмінюватися або використовуватися як застава.
Про заставу слід сказати докладніше. Облігація буде забезпеченою, якщо емітент гарантує виконання своїх зобов’язань як з повернення основної суми боргу, так і виплати доходів з нього. Застосовуються різні види застави: майно, фондові цінності, доходи від майбутніх проектів, майбутні податкові надходження та ін. Облігації із заставою майна розділяються на першозакладні і загальнозакладні. Перші створюють борг, який емітент виплачує в першу чергу, а другі – дохід, за якими виплачується після розрахунків з власниками першозакладних облігацій. Якщо облігація видається під заставу нерухомого майна, то вона називається іпотечною. Облігації із заставою фінансових активів забезпечуються цінними паперами інших компаній, які знаходяться у власності емітента, в тому числі його філіалів або дочірньої фірми. До цього виду застави належать також цінні папери, які зберігаються у даного емітента на умовах трасту. Застава у вигляді майбутніх доходів від інвестованих проектів властива в основному місцевим облігаціям: вони погашаються, зокрема, за рахунок орендних платежів, комісійних зборів і мита, майбутніх податкових надходжень.
Якщо виконання зобов’язань по облігаціях забезпечується не самим емітентом, а іншою юридичною особою, то така облігація називається гарантованою. Рейтинг облігацій цього виду зумовлюється фінансовою вагомістю компанії-гаранта. Предметом гарантій може бути частина виплат: або лише відсотки, або лише сума позики.
За так званими реорганізаційними облігаціями емітент відповідає перед інвесторами тільки по капітальній сумі позики. Щодо виплат відсотків, то їх розмір залежить від доходів емітента.
Надійність одного й того ж емітента на різних ринках звичайно котується по-різному, тому випускають так звані своп-облігації, під час випуску яких умови виплати доходу і погашення пов’язують з умовами обміну валют (своп-угода).
Існують цінні папери, які називаються облігаціями з поверненням. Це облігації з достроковим відкликанням. Емітент має право відкликати їх раніше терміну погашення й викупити за ціною трохи вищою за номінальну. Відкликавши їх, емітент може випустити нові облігації, але вже з новою ставкою і терміном погашення, тобто рефінансувати. Причиною такої вимоги облігацій звичайно є зниження відсоткових ставок порівняно з тими, під які випускались облігації, а також зміни терміну погашення боргу.
Різновидом облігацій з поверненням є облігації відкладеного фонду. Це такі облігації, котрі викупляються емітентом на кошти, які щорічно відкладаються ним з прибутку для погашення частини або навіть всього боргу. Вигода для емітента в тому, що частина позики оплачується достроково і тому на дату погашення потреба в грошових коштах буде не дуже велика. Емітент зобов’язаний раніше попередити інвестора про відкликання облігацій і дати обіцянку викупити їх за ціну вище номінальної. При цьому облігації відкликаються не тільки раніше, але й без виплати винагороди.
Крім відкладеного фонду емітент може створити викупний фонд, що використовується для придбання на фондовому ринку облігацій у тих випадках, коли викуп можна виконати за раніше встановленою ціною або нижчою за неї. Дозволяється створювати обидва фонди одночасно або послідовно. Дякуючи кумулятивним облігаціям, є можливість одержати дохід, що накопичується, до строку викупу і виплачується одночасно з їх погашенням.
Практика знає облігації з розширенням та облігації із звуженням. Перші випускаються на певний термін і дають можливість власникові обміняти їх в момент викупу на довгострокові зобов’язання того ж достоїнства. Облігації із звуженням (так звані рекретивні облігації) мають зворотну дію: випущені на довший термін, вони можуть погашатися значно раніше. Не важко побачити, що облігації з розширенням більше влаштовують емітента, а облігації із звуженням – інвестора.
Облігації можуть бути конвертованими (конверсіонними), якщо в умовах їх випуску обумовлена можливість обмінювати їх на прості або привілейовані акції, які випускає даний емітент. Обмін відбувається протягом строку позики. Звичайно, власник таких облігацій обмінює їх лише тоді, коли дивіденди з акцій будуть вищими, ніж відсотки з облігацій (така ознака властива єврооблігаціям). Конверсія дає можливість емітенту знизити ставку відсотка, а інвестору – впевнитися у підвищеній надійності облігації та заручитися перспективою зростання власного капіталу вже у формі дивідендів.
Правилами фондового ринку можуть створюватися модифікації процесу конверсії. Наприклад, грошовий дохід з конвертованих облігацій може не виплачуватися, а замість нього їх власникам безплатно видаються нові цінні папери. При цьому номінальна вартість облігації наступного випуску збільшується на величину доходу з конвертованої облігації, а відсоток залишається незмінним.
Нормативними положеннями можна передбачити порядок, за яким власник облігації не може продати право на придбання акцій за певною ціною окремо від облігацій. Можна передбачити додаткову плату за обмін цінних паперів. Для інвестора вельми привабливі так звані відшкодовувальні облігації, які він може в зручний момент обміняти на готівку.
Виходячи із способу погашення, облігації класифікуються на серійні, котрі погашаються послідовно за серіями через певні проміжки часу, і ординарні, що викуповуються емітентом в установлену дату. Відомі також облігації з правом дострокового погашення, під час випуску яких емітент повідомляє всі відомості, що супроводжують випуск термінових облігацій, але при цьому резервує за собою право на дострокове погашення боргу. Необхідно відмітити, що таке резервування не повинно бути безмежним у часі: емітент зобов’язаний повідомити після закінчення якого терміну він може скористатися вказаним правом.
Серійні облігації можуть погашатися або одноразово, або за групами і розрядами, а також викупом партій облігацій на біржі. Для країни з підвищеною інфляцією доцільно випускати індексовані облігації, курс погашення яких рано чи пізно зміниться.
Облігації вважаються погашеними, якщо передбачається виплата інвесторам відсотків за останній період і номінальну вартість облігацій. Випускаються також “вічні” облігації, які не передбачають зобов’язань емітента з погашення.
Під час розгляду питання про виплати з облігацій потрібно з’ясувати, по-перше, за якою ставкою здійснюється виплата, по-друге, у якому вигляді і, по-третє, коли відбувається виплата.
Ставка облігацій може бути не тільки твердою (фіксованою), але й змінною (плаваючою). Фіксована купонна ставка використовується для періодичної виплати доходів у вигляді відсотків (такі облігації можуть достроково відкликатися емітентом). Облігація з плаваючою купонною ставкою, яка залежить від кон’юнктури на ринку, звичайно є цінним папером із зростаючою купонною ставкою, яка служить стабілізуючим елементом в умовах інфляції. Облігації з мінікупоном – перехідна форма від купонної до безкупонної облігації, котра має порівняно невелику відсоткову ставку за купоном і мінімальну знижку (дисконт). Не винятком є виплата доходу за змішаною формою: частина терміну (наприклад, перші два-три роки) відсоток з облігації виплачується за фіксованою ставкою, решту часу – за плаваючою.
Терміни виплат з відсотків обумовлюються в умовах випуску облігацій. Наприклад, за середньостроковими облігаціями терміном від одного до п’яти років (так звані “ноти”) відсотки виплачуються раз на півроку. Відома облігація під назвою “дохідна”. За нею емітент зобов’язується виплатити суму боргу, а щодо відсотків, то вони виплачуються лише тоді, коли емітент одержує дохід, розмір якого дає йому можливість робити виплату. У деяких випадках сума накопичених, але невиплачених відсотків, може виставлятися як вимога до емітента з настанням терміну погашення облігації. Тобто, мова йде про кумулятивні облігації, дохід з яким накопичується на момент викупу і виплачується одночасно з погашенням.
Вельми розповсюдженим є спосіб виплати через безвідсоткові (але не бездохідні!) облігації, які реалізуються зі знижкою (проти номіналу), а погашаються за номінальною ціною, створюючи тим самим дохід інвестора. Такі облігації належать до дисконтних цінних паперів. Дисконт – це різниця між номінальною вартістю цінного паперу та його ринковою (продажною, курсовою) ціною. За такою дисконтною облігацією (до неї належать безкупонні облігації з нульовим купоном) інвестор одержує дохід тільки під час викупу облігацій один раз, а не щорічно, але може не сплачувати податок на дохід від облігацій (за відповідними законодавчими положеннями). Дисконтні облігації належать до ризикових, але привабливих, які передбачають одержання великого доходу.
Облігації місцевих позик, що випускаються місцевими органами влади, коротко називають муніципальними.
Муніципальні облігації привабливі для всіх учасників їх обігу: емітенти одержують позикові грошові кошти для здійснення своїх програм і проектів, в результаті чого їм немає необхідості збільшувати місцеві податки для забезпечення збільшення витрат з місцевого бюджету або ж просити дотації з центру; інвестори теж мають зиск, тому що одержують у власність надійні цінні папери, які дають хоча й невеликий, але стабільний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об’єкти у галузях виробництва, торгівлі й обслуговування, не підлягаючи при цьому обкладанню підвищеними податками.
Популярність облігацій підтверджується цифрами. Якщо світове фінансове багатство взяти за 100%, то готівка складе 14, акції – 40, а облігації – 46% [c. ].
Відомо, що контракти на купівлю та продаж певних активів (цінних паперів) можуть передбачити як негайне постачання активів і їх оплату, так і постачання та оплату активів у майбутньому (такі контракти називаються терміновими, мається на увазі не підвищена швидкість їх здійснення, а виконання їх в установлений у контракті термін). Термінові контракти належать до похідних фінансових інструментів (деривативів), які називаються також цінними паперами другого порядку. Виникнення такого виду цінних паперів пов’язано з тим, що учасники фондового ринку не впевнені у своїх прогнозах щодо майбутньої кон’юнктури цін, попиту і пропозиції й тому намагаються знизити ризик. Потрібно сказати, що фондвоий ринок – це не тільки сфера, де укладаються угоди для довготермінових інвестицій, але й широке поле для спекуляції. Саме термінові контракти краще за інші відповідають інтересам тих, хто професійно грає на біржі цінних паперів.
Похідні цінні інструменти – це особливі цінні папери, які фіксують проміжні права партнерів під час укладання угоди. Вони не дають їх власникові ні права власності, ні права на одержання доходу, але зате засвідчують право на купівлю або продаж в майбутньому цінних паперів того чи іншого виду (частіше акцій). Термінові угоди бувають тверді й умовні. Перші – обов’язкові до виконання, а другі – надають одній із сторін угоди право виконати або не виконати її. До твердих належать форвардні й ф’ючерсні угоди, а до умовних – опціонні угоди.