Реферат: Інженерне управління у виробничих і обслуговуючих структурах сільськогосподарських товаровиробників
1. Маркетинг, вивчення і пошуки ринку збуту технічної продукції.
2. Розробка агротехнічних вимог на проектування технічної продукції.
3. Матеріально-технічне постачання.
4. Виробництво.
5. Визначення договірних угод і поставка технічної продукції посереднику.
6. Зберігання.
7. Комплектування і перепродажне обслуговування.
8. Реалізація технічної продукції і розподіл прибутку.
9. Експлуатація.
10. Технічне забезпечення у використанні продукції.
11. Інформація споживача про стан і надійність продукції.
12. Утилізація.
Рис. 3. Петля якості в системі “виробник – посередник – замовник” сільськогосподарської техніки
Післяпродажне обслуговування передбачає провідування спеціалістом покупця протягом 10…12 днів після придбання машини для консультації і відповідей на питання, які виникли у клієнта по експлуатації машини.
Найбільш ефективним напрямком вдосконалення обслуговування сільськогосподарської техніки, відпрацьованим в ринкових умовах, є “петля якості”, що відображає замкнутість і безперервність системи “машиновиробник-технічний посередник-машинозамовник” (рис. 3).
Фірмове обслуговування і ремонт потрібно розглядати як елемент виробничого процесу заводу-машиновиробника, що сприяє підвищенню якості своєї продукції і одночасно максимальному наближенню організації, економіки і технології технічного сервісу до рівня виготовлення техніки. Вітчизняне сільськогосподарське машинобудування цю форму вдосконалення технічного сервісу використовує недостатньо.
Ринкова економіка визначає підходи до технічного сервісу машинно-тракторного парку, насамперед, з позицій його економічної доцільності, а потім вирішуються технічні, технологічні, організаційні проблеми. Досвід минулих років організації ремонту сільськогосподарської техніки враховував економічні відносини здебільшого однобічно, нехтуючи основами еквівалентного обміну і взаємної зацікавленості господарства і ремонтно-транспортних підприємств (РТП).
Монополізм і диктат виробника сільськогосподарської техніки і посередника по її обслуговуванню наклали свій відбиток на розвиток ремонтно-обслуговуючого виробництва. Створена в районах ремонтно-технічна база (майстерні загального призначення, спеціальні ремонтні майстерні, ремонтні заводи) виявились по потужності надзвичайно об’ємною навіть при однозмінному режимі роботи і потребувала для окупності капітальних вкладень, зростаючого завантаження ремонтним фондом. Це досяглось за рахунок нерівноправних договірних відносин ремонтно-технічних підприємств і основних постачальників ремонтного фонду – колгоспів і радгоспів.
Запасні частини, ремонтні матеріали, станочне обладнання по каналах розподільної системи осідали на складах і базах ремонтно-технічних підприємств і до безпосередніх споживачів-господарств доходили в недостатніх обсягах, що не дозволяло відмовитись від договорів централізованого технічного сервісу. Крім того, в багатьох господарствах власна ремонтна база була і залишається слабкою.
Перша ключова функція інженерного менеджменту полягає в реформуванні (створенні) районної конкурентоздатної мережі ремонтно-обслуговуючих структур в системі технічного сервісу та їх ефективному управлінні.
Модель організаційної структури районного інженерно-технічного центру показана на рис. 4. Вона включає шість загальних відділів і вісім спеціалізованих служб.
Розширена структура управління районним інженерно-технічним центром представлена на рис. 5.
Перехід до ринкових відносин загострює проблеми, пов’язані з станом і використанням ремонтно-обслуговуючого потенціалу сільського господарства.
Другою ключовою функцією інженерного менеджменту є налагодження рівноправних і взаємовигідних виробничих відносин між районними ремонтно-обслуговуючими структурами та сільськогосподарськими підприємствами.
В умовах ринкової економіки регулювання виробничих відносин між районними ремонтно-обслуговуючими підприємствами і господарствами в сфері технічного сервісу можна здійснювати шляхом диференціації заробітної плати спеціалістів районних служб в залежності від кінцевих результатів сільськогосподарського виробництва.
Рис. 4. Організаційна структура районного інженерно-технічного центру
